Нині Україна балансує між Ізраїлем та Близьким Сходом у черговому витку Ізраїльсько-палестинської війни. Раніше наша держава, як менша за розмірами та військовим потенціалом від рф, отримала співчуття та підтримку на Близькому Сході, бо її асоціювали, як не дивно, саме з Палестиною. Втім тепер, коли наша держава активно підтримує Ізраїль, виникає питання: як не спалити мости з Близьким Сходом — та й усім мусульманським світом загалом? Про це розмірковує голова напрямку «Регіональна безпека та дослідження конфліктів» Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Марія Золкіна у своїй колонці для NV.
Україну на Близькому Сході таки порівнювали з Палестиною. Дуже красномовно. Коли минулого року я працювала в Катарі на Аль-Джазірі, в приватних розмовах порівняння України і Палестини доводилося чути неодноразово. І коли я це говорила колегам/друзям/журналістам в Україні, це викликало неабиякий подив.
Але реалії такі, що істотна частина співчуття Україні і засудження російської агресії «забезпечувалися» саме тим, що російська агресія мала вигляд абсолютно точно кривавого нападу і несправедливої війни проти українців. Незалежно від російської пропаганди, на персональному рівні Україні співчували. І саме тому гуманітарні теми (втрати/наслідки для цивільного населення, депортації, викрадення дітей тощо) були врешті тим містком, через який Україна могла вибудовувати діалог для своєї підтримки у непростих для нас країнах на Близькому Сході.
Чому ж Україну таки порівнювали/ють з Палестиною на Близькому Сході?
Тому що російська агресія на меншу за розмірами, кількістю населення і військовими спроможностями Україну для багатьох на Близькому Сході аналогічна протистоянню більш потужного за всіма військовими параметрами Ізраїлю з Палестиною. Минулорічна картина масових депортацій українців, фільтраційних таборів і окупації – все це на персональному рівні відгукувалося багатьом на Близькому Сході саме в контексті Палестини.
Так само на персональному рівні в багатьох викликало подив, що Україна так активно намагається зблизитися з Ізраїлем. Мені прямо говорили: «Ну якщо ви не підтримуєте окупацію частини палестинських територій (а Україна офіційно, звісно, не підтримує), то як ви можете повторювати, що прагнете стати „другим Ізраїлем“?».
Нерозуміння цих тонкощів значно ускладнювало нашу дипломатію в регіоні. Врешті були зроблені, здавалось би, правильні висновки: Україна стала будувати відносини з Близьким Сходом на тому, де суперечностей не було, почалася активніша дипломатія на найвищому рівні. І експертам, і дипломатам, особливо безпосередньо в регіоні, довелося багато чого до цього зробити.
І тепер на фоні нової війни Ізраїлю з ХАМАСом і бомбардувань Сектору Гази перед Україною стоїть ряд викликів, узагальнити які можна так: не спалити мости з Близьким Сходом (і навіть ширше — з багатьма мусульманськими країнами) у результаті позиціонування відносно дій Ізраїлю в Секторі Гази.
