12 березня – по-справжньому важливий день для українського “третього сектора”: Президент України Володимир Зеленський підписав Закон України “Про доброчесне лобіювання” (№10337).  Парламент ухвалив його в цілому ще 23 лютого.

Попри те що документ набуде чинності тільки через 2 місяці після старту роботи Реєстру прозорості (відповідальне НАЗК), але не пізніше 1 січня 2025 року, національним організаціями громадянського суспільства та суспільству самому потрібно усвідомити, що для його активної частини (іншими словами, “системним пасіонаріям”) життя змінилось “до” і “після”.

Максим Лациба, керівник програми розвитку громадянського суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень, розповів спеціально для Української правди, до чого слід готуватися громадському сектору. 

Game changer

Як відомо, саму законодавчу новацію розробило Національне агентство з питань запобігання корупції. Її подали до парламенту як урядовий проєкт закону. Пізніше з’ясувалось, що під час розгляду у ВРУ версія, запропонована Кабінетом Міністрів України, суттєво змінилась.

Профільні експерти завчасно підготували поправки, які б виключили українські громадські та благодійні організації (ГО і БО) з зони дії Закону. Позаяк парламентарі підтримали цю ініціативу лише частково, підписана Президентом версія несе для активної частки суспільства певні ризики.

Крім того, фахівці підготували заяву про те, що Закон не повинен застосовуватися до реалізації громадянами власних прав та свобод, гарантованих Конституцією та іншими законами України, а також до діяльності ГО. Ініціативу підтримали понад 260 громадських організацій.

Отже, що змінилось? Відтепер “Закон про доброчесне лобіювання” регулює комунікацію фізичних і юридичних осіб з органами державної влади і місцевого самоврядування під час розробки проєктів нормативно-правових актів. Найважливіше те, що документ передбачає процедури реєстрації, звітності та штрафи за порушення правил. Але є кілька “але”:

• Визначення лобіювання та його методів не гарантують юридичної впевненості для розрізнення комерційної діяльності лобістів від участі громадян у процесі прийняття рішень. Тобто, наприклад, участь молодіжної організації у круглому столі щодо пріоритетів державної фінансової підтримки молодіжних проєктів також може вважатитись лобізмом. Такий підхід не сприятиме прозорому та відповідальному лобіюванню;
• Надмірна концентрація влади у прийнятті етичних норм, їхньому тлумаченні та застосуванні створює підстави для довільних обмежень ГО у формуванні публічної політики. Закон вимагає від КМУ встановити етичні правила поведінки для лобістів (громадян, ГО, юросіб), але не вимагає цього для самих службовців;
• Відсутність обов’язку органів влади проводити публічні консультації по всіх проєктах нормативно-правових актів і  звітувати про контакти з лобістами робить роботу влади ще більш закритою і стимулює корупцію;
• Набуття чинності Закону без впровадження процедур публічних консультацій й етичних правил для публічних органів не допоможе подолати політичну корупцію.

Вплив, на який ми не очікували

Прийнятий документ завдасть шкоди громадянському суспільству в Україні та його зусиллям з адвокації за зміни в політиці. Так, до певної міри він нагадує наслідки одного “закону про іноземних агентів”.

Корінь цих негативних наслідків – ігнорування усіх ключових поправок від представників ГО, які брали участь у робочій групі з підготовки проєкту закону до другого читання. 

Поточна версія Закону дозволить карати громадян або організацій громадянського суспільства (ОГС) за критику або переслідування ними фантомних “комерційних інтересів”. До речі, суть останніх прописана нечітко. То ж будь-який внесок для підтримки організації, що просуває адвокує антикорупційні, політичні або інші реформи, може розглядатися як створення “комерційних інтересів”.

Крім того, Закон дозволяє владі розглядати будь-яких активних громадян чи ОГС як лобістів, вимагати від них відповідальності за кожну зустріч, телефонний дзвінок, пресконференцію та інші “лобістські” діяння, а також штрафувати їх та публічно дискредитувати в очах українського суспільства. 

Тобто, не громадяни будуть контролювати владу, а влада контролюватиме громадян та каратиме їх за їх щиру суспільно значущу активність.