Кожен з нас хоч раз користувався послугами ЦНАПів. Більшість з них надають основний масив адміністративних послуг — а це 90% —«безоплатно».

На адміністрування надання цих послуг використовуються кошти бюджету. Це ті кошти, які нині вкрай потрібні на оборону країни, освіту, охорону здоров’я, культуру, впевнений Віктор Тимощук, заступник голови правління Центру політико-правових реформ. 

Мова про мільярди гривень щороку, які не отримують місцеві та державний бюджети. Експерт спеціально для Економічної правди пояснив, навіщо Україні законопроєкт про «Про адміністративний збір». Ми ж публікуємо ключові тези з матеріалу.

Брак ресурсів

В середньому по країні доходи від плати за адміністративні послуги у громадах та їх ЦНАП складають близько 30% від тих потреб, які виділяються на утримання цих фронт-офісів. Це на рахуючи витрат бек-офісів. І це лише за рахунок двох груп послуг: паспорти і реєстрація нерухомості. 

Що означають ці цифри в умовах воєнного стану та шаленого бюджетного дефіциту? Вони про те, що на систему адмінпослуг, яка досить добре розвивалися до повномасштабної війни – негативно впливає брак ресурсів. 

Уже сьогодні не вистачає коштів на належну оплату праці персоналу, на власне конкуренту оплату праці і забезпечення достатньою кількістю персоналу, його утримання (особливо у більших містах). Бракує ресурсів на матеріально-технічне забезпечення. 

Про проблему браку ресурсів самі ЦНАП, ОМС говорять вже багато років. Усі розуміють, що нічого безоплатного не буває. Що плата за адмінпослугу у розмірі 85 коп (як-от, за реєстрацію шлюбу), чи інші копійчані платежі за послуги “сільського нотаріату” – це теж дорівнює категорії “безоплатно”. 

Відтак потрібно не лише переглянути розміри плати встановлені ще Декретом КМУ 1993 року. Треба встановити помірні компенсаційні платежі за усі адміністративні послуги, де це прийнятно з соціальної точки зору. 

Законопроєкт, який вирішує проблему

Ще 2020 року народні депутати спільно з експертами, представниками ЦНАП напрацювали законопроєкт “Про адміністративний збір” (реєстраційний №4380). Концептуально він схожий на досвід законодавчого регулювання плати за адмінпослуги таких країн-членів ЄС як Польща, Чехія, ФРН (закони земель).

На час подання цього законопроєкту його одразу підтримували всі всеукраїнські асоціації ОМС (рівня громад), експертна спільнота, проекти МТД у сфері адмінпослуг.

З 2020 до 2022 року цей законопроєкт не знаходив підтримки з боку ключового полісі-органу – Мінцифри. Цей орган просував ідею встановлення розмірів плати за адмінпослуги Урядом. Проте тут навіть у політиків обмежений простір для компромісів, адже відповідно до ст. 92 Конституції включно законом встановлюються податки і збори. 

Через вплив повномасштабної війни та брак коштів, а також інші зміни в урядових структурах, за останній рік ставлення до законопроєкту 4380 змінилося і в міністерствах. Останнє велике публічне експертно-політичне обговорення, проведене профільним Комітетом ВРУ у липні 2023 року показало, що абсолютна більшість міністерств теж розуміють, що плата за адміністративні послуги має бути, і має бути раціональною, а тому підтримують 4380. 

У тому числі на підтримку цього законопроекту стали (хоча і з пропозиціями та готовністю доопрацювання до 2 читання) представники Мінцифри та Мінюсту. “Обережною” була лише позиція Державної міграційної служби (ДМС).

Врешті у липні 2023 року Комітет ВРУ з організації державної влади та місцевого самоврядування одноголосно рекомендував 4380 до прийняття за основу. Пройшов майже рік. Законопроєкт у сесійну залу не виносився.

То хто ж може бути проти?

Проти, ймовірно, ті, хто відчуває ризики від 4380. Бачу двох таких суб’єктів. 

Перший з них навряд чи блокує 4380, хоча у сфері ДРАЦС Мін’юсту “втрати” можливі. Через підзаконний “перелік платних послуг” ДРАЦС, Мін’юст вже багато років наповнює спецфонд коштами для власного виживання. Зрештою, експертне розуміння є таке, що 4380 не погіршить законну позицію і доходи Мінюсту, оскільки просто легалізує певну частину таких доходів. 

Більш відчутний вплив 4380 може зробити на паспортну сферу, завдяки прозорості. А тут вже є кому втрачати. По-перше, це ті, хто реально контролюють ДП “Документ” у сфері управління ДМС. Воно незаконно збирає кошти роками. 

По-друге, ймовірно, найголовніший опонент 4380 це ті, хто контролюють паспортно-бланковий бізнес, чи точніше загалом бланковий бізнес в Україні. З одного боку, це державна монополія, адже паспорти друкує лише ДП “Поліграфкомбінат Україна”. 

Проте реальність така, що це майже суцільний субпідряд. Закупівля усіх елементів від нитки, фарби, паперу, пластику, чіпів і т.д. – це все чиїсь приватні доходи. Йдеться про мільярди гривень стабільного доходу. 

Що ж далі? Ідеальний варіант – таки прийняти 4380 і рухатися до прозорості, раціональності та законності у сфері оплати адмінпослуг. Або ж … визнати обмежений мандат держави на свої ДП і залишити бланково-паспортну сферу “заробітчанам” поза законом. 

Кожен місяць, квартал, рік неприйняття цього рішення – втрачені ресурси бюджету. Ресурси, яких так не вистачає для виживання країни.

Читайте повну колонку за посиланням.