Чули про містечко Марбелья, що на самому півдні Іспанії? Ймовірно, небагато українців знають про це місце, на відміну від іспанців. Адже саме тут відбувся найбільший в іспанській історії судовий розгляд, що тривав 7 років та завершився у 2013 році вироками для більш ніж 50 колишніх міських голів, бізнесменів та інших відомих діячів.

За результатом сотень судових засідань десятки підозрюваних було визнано винними у численних фінансових махінаціях від незаконної видачі дозволів на будівництво до хабарництва та відмивання грошей, що разом нанесло збитки у 2,5 мільярди доларів та надовго зіпсувало репутацію міста. Суд присяжних розглядав лише окрему частину цієї масштабної справи та стосувався родичів заступників міського голови Марбельї, яких запідозрили у шахрайстві. І хоча участь присяжних у подібного масштабу корупційних справах є рідкістю, важливим є сам факт їхнього залучення, що може свідчити про довіру громадян до цього важливого інституту.

Іспанія — не єдина країна Європейського Союзу, де існує суд присяжних. У різні роки Швеція, Франція, Болгарія, Бельгія, Норвегія, Естонія та інші держави запровадили суд присяжних, хоча і з різними варіаціями у його застосуванні. Досвід цих країн може бути дуже цінним орієнтиром для українського суспільства, яке має реальну перспективу запровадження класичної моделі суду присяжних у майбутньому. 

Вже кілька років на розгляді в українському парламенті перебувають три групи законопроєктів про реформу суду присяжних. Зокрема, законопроєкти зареєстровані народними депутатами (від партії “Слуга народу” (3843, 3844, 3845) та Сергія Власенка (2709-1, 2710-1), а також ті, що внесені Кабінетом Міністрів України (4190, 4191, 4192). Усі вони передбачають запровадження в Україні так званої “класичної моделі” суду присяжних, в якій присяжні, незалежно від професійного судді, ухвалюють вердикт про винуватість особи у вчиненні злочину. Така модель має замінити “континентальну” модель, яка використовується в Україні, коли присяжні, спільно з професійним суддею розглядають справу та приймають рішення. 

Втім, класичний суд присяжних має як свої переваги, так і недоліки. Експерт з питань судівництва Центру політико-правових реформ Роман Смалюк, адвокаційна менеджерка Коаліції Реанімаційний Пакет Реформ Вікторія Дідач і проєктний менеджер Спілки Іван Посильний розглянули їх, а також на прикладі Іспанії спробували зрозуміти, як суд присяжних може допомагати здійснювати правосуддя.

Навіщо взагалі потрібен суд присяжних?

Найпоширеніша відповідь – аби підвищити довіру до судової системи, особливо якщо її репутація не є бездоганною. Суд присяжних зазвичай складається з громадян, що не є професійними суддями. Хоча за логікою саме вони, тобто судді, і мали б виносити справедливий вердикт, часто довіра до судів є низькою, що спостерігаємо і в Україні. 

Ідея класичного суду присяжних полягає в тому, аби дати можливість звичайним громадянам, членам місцевих спільнот, вирішувати питання щодо винуватості людини у вчиненні злочину замість професійних суддів. Експерти називають кілька переваг запровадження суду присяжних: 

• підвищення довіри до правосуддя в цілому та ухваленого судового рішення зокрема, оскільки вердикт ухвалюють безпосередньо члени громади, що сприяє його легітимації в очах суспільства. Цікаво, що за даними соціологічного дослідження, проведеного у 2022 році в США, суд присяжних був визнаний як один із найефективніших механізмів підзвітності та забезпечення прийняття судами та суддями рішень лише на основі Конституції, закону та фактів кожної справи;
• вердикт присяжних – це колективне рішення людей з різним життєвим досвідом та моральними орієнтирами, що підвищує його об’єктивність;
• мінімізація ризиків тиску на суд або корупційного втручання, оскільки присяжні – це випадково відібрані для розгляду конкретної справи громадяни. На присяжних важче тиснути, оскільки, на них не можна вплинути, наприклад, через механізми дисциплінарного провадження або використовуючи адміністративні важелі.

Відзначають ще одну істотну перевагу, яка виходить далеко за межі інтересів правосуддя. Залучення громадян до виконання обов’язків присяжних не тільки підвищує рівень обізнаності про діяльність судової системи, але і позитивно впливає на їхню суспільно-політичну активність, як то участь у виборах чи громадській діяльності. Ще в 19 столітті Алексіс де Токвіль відзначив, що оскільки присяжні “звертають увагу на речі, відмінні від їх власних справ, вони борються з індивідуальним егоїзмом, який, як іржа, роз’їдає суспільство”.

Тобто, інститут присяжних можна розглядати як один із способів формування активних та відповідальних членів суспільства.

Водночас, відзначають і серйозні ризики та недоліки цього інституту, зокрема:

• в умовах низької правової культури, суд присяжних може перетворюватися на “суд емоцій”, коли визначальним у прийнятті рішення стають не обставини справи та докази, які їх підтверджують, а ораторські здібності однієї із сторін процесу або упередження, які існують в суспільстві;
• фінансове навантаження – запровадження класичної моделі суду присяжних потребує значних фінансових витрат на переобладнання приміщень судів, виплату винагороди присяжним; 
• організаційні складнощі – для ефективного функціонування суду присяжних має бути налагоджена система обліку та інформування присяжних, забезпечення участі у судових засіданнях, а також змінені підходи до організації судового процесу, щоб він не тривав роками, оскільки в таких умовах неможливо буде забезпечити незалежність та безсторонність присяжних.

Проте частково ці виклики можна мінімізувати шляхом обрання певної моделі суду присяжних та адаптацією її до національного законодавства. Про них далі.

Моделі суду присяжних та досвід Іспанії

У більшості держав-членів ЄС діє змішана модель суду, коли присяжні встановлюють (не)винуватість разом із суддею. В українському ж парламенті розглядають можливість впровадження іншої, класичної моделі, коли присяжні виносять вердикт замість судді. 

З одного боку, класичний суд присяжних є більш складним для розбудови інститутом, але водночас саме ця модель убезпечує присяжних від можливого впливу судді, та сприяє більшій легітимності процесу. Розгляньмо, як саме працює ця модель суду на вже знайомому прикладі Іспанії.

Хоча вперше суд присяжних був запроваджений в Іспанії ще у 19 столітті, лише наприкінці минулого століття він отримав свій сучасний вигляд. В іспанському судовому процесі засідають 9 присяжних, яких обирають випадковим чином з-поміж звичайних громадян, зазвичай членів місцевої спільноти. У 2018 році більше ніж дві з половиною тисячі іспанців та іспанок побували у ролі присяжних.

Разом із професійним суддею, який керує судовим процесом, але не бере участі у прийнятті рішення, присяжні заслуховують сторону обвинувачення та сторону захисту, а після наради виносять вердикт щодо винуватості обвинуваченого. 

Не всі громадяни Іспанії можуть стати присяжними — цього права позбавлені, наприклад, політики, військовослужбовці, або люди молодше 25 років. 

Після того, як жереб визначить попередній список кандидатів у присяжні щодо конкретної справи, сторони мають право відхилити певну кількість кандидатів, аргументуючи свою позицію. На додачу, сторона захисту має ексклюзивне право відхилити без жодних пояснень ще чотирьох з-поміж усіх 20 кандидатів. В обвинувачення такої можливості немає. 

Коли склад присяжних визначений остаточно, справа розглядається по суті, і присяжні заслуховують аргументи обох сторін, включно з презентацією доказів та показаннями свідків. Аби винести рішення, присяжні йдуть для обговорення до нарадчої кімнати. Обговорення триває доти, доки присяжні зберуть 5 голосів на користь захисту або 7 голосів на користь обвинувачення з 9. 

Важливий момент: особливістю іспанського суду присяжних, як відзначають дослідники, є те, що присяжні мусять мотивувати свій вердикт, що дозволяє оскаржити рішення в разі незгоди однієї зі сторін справи. Примітно, що присяжні не визначають обсяг покарання — ця компетенція залишається виключно за головуючим суддею.

Чим корисний досвід Іспанії?

Запропоновані в українських законопроєктах нововведення мають багато спільного з іспанським судом присяжних, адже мають однакову основу – класичну модель цього інституту. Хоча сама ідея здійснення судочинства простими громадянами є привабливою для суспільства та часто знаходить широку підтримку, необхідно вміти скористатися цією підтримкою, для чого законопроєкти потребують широкого обговорення. Цікаво, що одразу після того, як у 1996 році іспанський суд присяжних отримав свій сучасний вигляд, майже половина громадян мали позитивні очікування і висловлювали довіру до цього інституту, про що свідчить тогочасне опитування громадської думки. Однак, вже за рік ситуація змінилася, і лише третина громадян залишилася позитивної думки щодо суду присяжних. 

Лондонський дослідник Майк Хаф пов’язує цю негативну зміну зі резонансною “справою Отеґі” 1996 року, коли присяжні за суперечливих обставин виправдали обвинуваченого у вбивстві двох поліцейських, що підірвало репутацію новоствореного інституту.

Цей випадок уособлює важливість всебічної підготовки до запровадження суду присяжних і зайвий раз нагадує, що кредит довіри від громадян може бути нетривалим, а ціна помилки – високою. Саме тому перед українським громадянським суспільством стоїть завдання розробити концепцію вдалої “локалізації” класичної моделі суду присяжних. У цьому контексті існує багато запитань, які потребують обґрунтованих відповідей: Які злочини будуть розглядатися судом присяжних? В кого буде право стати присяжним? Скільки присяжних повинні розглядати судову справу та якою кількістю голосів може бути ухвалене рішення? Бути присяжним — це право чи обов’язок громадян? 

Громадські обговорення тривають досі.

Що далі?

Вступ до Європейського Союзу залежить від демократичних перетворень в Україні, і справедливе судочинство може стати вагомим аргументом на нашу користь. У багатьох країнах Європейського Союзу суд присяжних діє як сталий демократичний інститут, чого варто прагнути й нам.

На українському шляху до розбудови цього інституту стоїть багато перешкод, починаючи від повномасштабної війни Росії проти України, і закінчуючи матеріальним забезпеченням судів. Та втім нам вже варто продовжувати цей процес, адже це стане ще одним кроком на шляху до прозорої й демократичної системи судочинства. 

Публікація підготовлена Коаліцією Реанімаційний Пакет Реформ за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) у межах проєкту «Відповідальна та підзвітна політика в Україні» (U-RAP), що реалізується Національним Демократичним Інститутом. Думки, висловлені в публікації, належать авторам і не обов’язково відображають погляди USAID.