Чи є альтернативні сценарії вступу України до ЄС?

Нещодавно Financial Times висвітлив дискусію, щодо так званого membership lite – можливості швидшого вступу України, але з обмеженими правами.

Український центр європейської політики проаналізував запропоновані формати й підсумував: сам факт пошуку альтернативного бачення процесу вступу є позитивним сигналом, адже чинні правила вступу настільки складні, що їх повне виконання виглядає якщо й можливим, то вкрай тривалим у часі. 

Водночас, залишається питання, як можуть реалізувати membership lite і чи буде це вигідно врешті-решт Україні? Ділимося аналітикою експертів Центру.

Для України сам факт пошуку альтернативного бачення процесу вступу є позитивним сигналом. УЦЄП неодноразово наголошував, що чинні правила вступу настільки складні, що їх повне виконання виглядає якщо й можливим, то вкрай тривалим у часі. Показовим є приклад країн Західних Балкан, деякі з яких не можуть завершити цей процес уже понад півтора десятка років.

У цьому контексті варто виокремити два аспекти.

• Технічний

Право ЄС, так зване acquis communautaire, є надзвичайно об’ємним і щороку розширюється, охоплюючи майже всі сфери функціонування держави. Щоб досягти задекларованої українськими політиками мети вступу до 2030 року, лише ухвалення законів мало б відбуватися у безперервному режимі. Водночас проблеми у роботі українського парламенту не дозволяють розраховувати на настільки інтенсивний законодавчий процес. Окрім цього, імплементація законодавства ЄС, адаптація бізнесу та інституцій потребуватимуть значно більше часу, ніж кілька років.

Крім того, поки ми адаптуємо наше законодавство до діючих актів ЄС, в ЄС вже розробляються нові акти їм на заміну. Наприклад, осінню 2025 року в Україні розпочалися громадські обговорення нового митного кодексу, що імплементує чинний Митний кодекс союзу. Але наразі Єврокомісія вже представила проект нового митного кодексу ЄС, деякі елементи якого мають бути впроваджені вже у 2028 році.

• Політичний

Вимога одностайності під час десятків голосувань, що мають відбутися за нинішньої методології розширення, та можливість зловживання правом вето суттєво ускладнюють процес вступу. Уже майже рік Україна не може офіційно відкрити переговори за кластером «Основи» через блокування з боку Угорщини, попри те, що формально всі необхідні вимоги було виконано.

В решті-решт, по чинним нині правилам ще ніхто до ЄС не вступив.

Водночас у безпековому вимірі Україна вже сьогодні є надзвичайно важливим партнером ЄС, що робить тривале перебування в «залі очікування» політично складним для Союзу. Особливо зважаючи на геополітичний тиск на ЄС, оскільки вступ до ЄС в рамках мирних перемовин розглядається як одна з гарантій миру для України. Тому сам факт обговорення в ЄС альтернативних шляхів вступу України можна вважати позитивною тенденцією.

Питання в тому як саме це буде реалізовано. 

Одна з озвучених ідей — обмеження права голосу України до повного виконання всіх вимог, що ставляться до держав-членів. Однак це породжує низку практичних запитань. Наприклад, ставши членом ЄС, Україна буде зобов’язана дотримуватися спільної торговельної політики Союзу, але при цьому може не мати права голосу під час ухвалення змін до цієї політики. Якщо ЄС укладатиме нову угоду про вільну торгівлю з третьою країною, чи означатиме це, що Україна буде змушена її виконувати без можливості офіційно висловити підтримку або заперечення?

Інша ідея передбачає поетапне долучення України до окремих політик та інструментів ЄС вже після формального вступу  — таких як Спільна аграрна політика або фонди вирівнювання — лише після виконання певних умов. Однак і тут виникають питання. Що робити у випадку, якщо Україна не захоче виконувати окремі вимоги в обмін на відмову від доступу до відповідних фондів? Наприклад, якщо аграрний сектор не буде готовий імплементувати вимоги Європейського зеленого курсу, він може залишитися без субсидій, але водночас уникнути обтяжливого регулювання. Для цього навіть не потрібно буде публічно оголошувати свою позицію, достатньо буде просто не робити реформи.

Найбільші сумніви викликає політична спроможність ЄС досягти консенсусу між усіма державами-членами щодо настільки радикального альтернативного підходу. Якщо Союз не зміг знайти рішення для подолання угорського вето навіть з питання відкриття першого переговорного кластера з Україною, постає питання, як він зможе погодити значно глибші зміни у політиці розширення.

Схоже, що реформа політики розширення має бути частиною ширшої реформи самого ЄС, зокрема щодо механізмів голосування та застосування права вето. Якщо вступ України до ЄС відбуватиметься за недопрацьованим механізмом, продиктованим ситуативними інтересами, це може спричинити серйозні виклики як для України, так і для політичної стабільності самого Європейського Союзу. Тому для України було б значно вигідніше, аби альтернативні концепції вступу обговорювалися в межах комплексної реформи ЄС. Малоймовірно, що наступна хвиля розширення відбудеться, за спрощеною процедурою чи існуючою, доки ЄС не вирішить як він буде функціонувати за участі нових членів  і за нових геополітичних умов.

Для України нормалізація дискусії щодо зміни правил вступу до ЄС є позитивною, адже вона означає поступовий перехід від формального підходу до розширення до політичного пошуку рішень, здатних відповісти на нові безпекові та інституційні виклики.