10 березня Верховна Рада України ухвалила закон про приєднання до Конвенції ОЕСР про боротьбу з підкупом іноземних посадових осіб у міжнародних ділових операціях. Це важливий крок на шляху до членства в Організації економічного співробітництва та розвитку та виконання зобов’язань у межах євроінтеграції.

Про те, що означає це рішення для України, які зміни вже відбулися і які виклики залишаються — аналізують експерти Центру політико-правових реформ.

Що означає приєднання України до Конвенції ОЕСР?

Приєднання до Конвенції — це не лише формальний крок, а частина ширшого процесу інтеграції України до міжнародних антикорупційних стандартів.

Конвенція ОЕСР передбачає, що держави-учасниці мають ефективно переслідувати випадки підкупу іноземних посадових осіб у міжнародному бізнесі. Відповідно, Україна бере на себе зобов’язання не лише вдосконалити законодавство, а й забезпечити його реальне застосування.

Водночас ратифікація Конвенції є обов’язковим етапом для вступу до ОЕСР та передбачена як окремий захід у Дорожній карті з питань верховенства права.

Які зміни Україна вже впровадила перед приєднанням?

Ще на етапі підготовки до вступу Україна внесла низку важливих змін до законодавства. Зокрема, ухвалено закони, які:

• запроваджують відповідальність юридичних осіб за підкуп іноземних посадових осіб;
• унеможливлюють відображення хабарів як витрат у податковій звітності.

Ці новації є складними для української правової системи, адже передбачають:

• автономне притягнення юридичних осіб до відповідальності (навіть без вироку щодо фізичної особи);
• посилення фінансового контролю за незаконними витратами.

Чи означає це, що Україна вже повністю готова до участі в механізмах ОЕСР?

Набрання чинності законом про приєднання до Конвенції прив’язане до ухвалення ще одного законопроєкту (№15056), який має остаточно привести українське законодавство у відповідність до вимог Конвенції. До цього моменту зберігається невизначеність щодо повноцінної участі України в Робочій групі ОЕСР.

Приєднання до Конвенції ОЕСР — це ще один доказ того, що Україна рухається до інтеграції у міжнародні економічні та правові системи. Водночас цей крок не є фінальним — він відкриває новий етап, на якому ключовим буде не лише ухвалення законів, а їх реальне виконання.