Нема реформ — нема грошей. Це принцип, який вже давно діє для отримання Україною фінансової допомоги від наших партнерів.

Та сьогодня Україна ризикує як втратити їхню довіру, так і власне гроші — у цьому впевнена Олександра Бетлій, провідна наукова співробітниця Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

У своїй колонції для “Європейської правди” вона проаналізувала, скільки вже коштів ми втратили через невиконання своїх зобовʼязань по двох ключових треках: програма МВФ та Ukraine Facility. 

«Реформи, які Україна має зробити – це зобов’язання, які взяли на себе представники влади. І ці реформи потрібні саме Україні не лише для отримання грошей, але для підвищення макроекономічної стабільності та створення підґрунтя для економічного відновлення та зростання», — зауважує експертка.

Але про які зобов’язання йдеться? Читайте повну колонку за посиланням, нижче ж публікуємо ключові тези матеріалу. 

Програма МВФ 

Україна роками отримувала фінансову допомогу від Міжнародного валютного фонду (МВФ), яка надається за результатами домовленості між ним та Україною. Транші допомоги надаються на основі виконання зафіксованих у Меморандумі структурних маяків – реформ та змін, які повинні сприяти посиленню України. 

За поточною програмою (яка фактично більше не діє) відбулось аж 8 (!) переглядів, що пояснювалось як тим, що “нам ну дуже треба гроші”, так і тим, що МВФ став більш гнучким і відтермінував виконання багатьох структурних маяків, які ми не встигали виконати.

Оскільки програма не відповідала вже потребам сьогодення, восени 2025 року почали вести розмову про нову програму і на рівні персоналу досягли домовленості про неї в кінці листопада 2025 року.

Ключове: рішення про програму має ухвалити Рада МВФ, але лише після виконання Україною попередніх заходів. А цього разу це, зокрема, подання законопроєкту про ПДВ для спрощенців, ухвалення законопроєкту про оподаткування цифрових платформ та скасування пільг з оподаткування посилок.

На ці умови погодилась влада України, але тепер “граблі” з виконанням – і тому нова програма затримується.

При цьому, як показує моніторинг, Україна не виконує і вже наявних структурних маяків (що важливо, бо вони ж не зникнуть, а перекочують у нову програму).

Ukraine Facility

Ще одним важливим документом, який з 2024 року визначає зобов’язання України, став План України, ухвалений Кабінетом міністрів. Це знову ж таки численні реформи, зміни, політики, які потрібні саме Україні для стійкості та розвитку. 

Саме визначені в Плані України реформи та зміни стали індикаторами механізму підтримки з боку ЄС, який називається Ukraine Facility, перший елемент якого – бюджетна підтримка – становить 38 млрд євро. Отже, гроші за цим механізмом Україна отримує щоквартально, але лише за виконані індикатори. І от тут починаються проблеми.

З початку 2025 року ми з колегами з RRR4U регулярно фіксуємо затримки з виконанням тих чи інших індикаторів. Це зовсім різні за складністю та значенням індикатори, а також різні відповідальні за їх впровадження. 

Так, станом на кінець січня 2026 року не виконані Україною індикатори коштують державі майже 3,9 млрд євро. Це гроші, які нагально потрібні нам вже сьогодні, щоб вчасно фінансувати видатки бюджету. 

З першого кварталу 2025 року в нас є “хвіст” – збільшення кількісного складу Вищого антикорупційного суду. Цього досі не зроблено, але процес триває. 

Важливо, щоб ми це виконали до кінця першого кварталу 2026 року, інакше ми повністю втратимо можливість отримати близько 300 млн євро (дається рік на виконання заборгованостей).

В наступні два квартали минулого року і досі не було виконано ще три індикатори вартістю 1,2 млрд євро: 

• 3.5. Зміни щодо перегляду декларацій доброчесності суддів та їх перевірки.
• 3.8. Реформа цифровізації виконавчого провадження.
• 10.5. Ухвалення законодавства для інтеграційного пакета електроенергії.

Але ситуація стала ще гіршою у четвертому кварталі 2025 року, коли було не виконано численні індикатори, більшість з яких – законодавчі акти. Важливо, що йдеться не про подання законодавчих актів в парламент, а про набуття ними чинності. 

Тобто уряд має вчасно подати (це не завжди так), парламент – вчасно опрацювати і схвалити у двох читаннях (що далеко не так), і президент має швидко підписати (також бувають варіанти). 

Отже, що зависло?

• 1.2. Зміни до законодавства щодо державної служби.
• 6.7. Оцінка та за потреби зміни в покладенні спеціальних обов’язків (ПСО) у держпідприємствах.
• 6.9. Скасування призупинення дії закону про державну допомогу.
• 7.8. Набрання чинності закону “Про основні засади житлової політики” (ухвалено, передано на підпис главі держави 19 січня, за інформацією з Офісу президента – вже підписаний, але станом на 6 лютого це не відображено на сайті Ради).
• 8.2. Дерегуляція в окремих секторах.
• 10.3. Вдосконалення дозвільних процедур для інвестицій у відновлювані джерела енергії.
• 10.7. Призначення номінованого оператора ринку електроенергії.
• 10.11 Визначення спеціального статусу НКРЕКП.
• 10.14. Підтримка розвитку ефективного та більш стійкого централізованого теплопостачання
• 11.3. Набрання чинності закону про безпеку руху та інтероперабельність залізничного транспорту.

Бачимо, що низка індикаторів першого кварталу 2026 року також навряд чи будуть виконані вчасно. 

Чому це дуже важливо вже сьогодні?

Незадовільне виконання індикаторів також впливає і на наші євроінтеграційні перспективи. 

Зараз більшість держав-членів ЄС пильно спостерігають за виконанням нами плану реформ. Брак поступу свідчить (особливо для країн-скептиків щодо нашого вступу), що Україні довіряти не можна (“Про яку євроінтеграцію може йтися, якщо Україна вчасно навіть ці реформи не виконує?”).

Саме тому дуже важливо, щоб усі органи влади нарешті зрозуміли: вчасне виконання зобов’язань важливе для забезпечення макроекономічної стійкості України та для нашого членства в ЄС. 

Читайте повний матеріал за посиланням на сайті “Європейської правди”.