Торік у квітні Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроєкт №11082, який мав модернізувати інститут звернень та чітко відмежувати його від Закону «Про адміністративну процедуру». 

Проте підготовка до другого читання відбулася за зачиненими дверима, а оприлюднена через 10 місяців порівняльна таблиця лише підтвердила побоювання експертів: у документ повернули низку нераціональних, а подекуди — відверто радянських положень. У цьому впевнений Віктор Тимощук, заступник Голови правління Центру політико-правових реформ.

Чим саме загрожує така редакція, чому вона суперечить євроінтеграційним зобов’язанням України — читайте у колонці експерта Коаліції РПР.

Ще у квітні 2024 року було прийнято в першому читанні урядовий проєкт Закону України «Про звернення» (реєстр. № 11082). Він мав провести чітке розмежування з предметом регулювання Закону України «Про адміністративну процедуру» (ЗАП) і в початковій редакції містив також важливі елементи дерадянізації та раціоналізації інституту звернень.

Та, на жаль, зберегти початкову, досить збалансовану концепцію законопроєкту, не вдалося. У січні 2025 року профільний Комітет ВРУ завершив його підготовку до другого читання. Оскільки робота Комітету велася в закритому режимі, про суттєве погіршення тексту було відомо лише за інформацією, отриманою в неофіційному порядку.

І ось нарешті, через 10 місяців (!) після засідання та рішення профільного Комітету ВРУ, порівняльна таблиця до законопроєкту «Про звернення» була оприлюднена.

Підтвердилося те, про що неофіційно було відомо ще в січні. Рекомендована до другого читання редакція повертає нераціональні радянські рудименти:

• обов’язок розгляду звернень усіма підприємствами, установами та організаціями (тобто й приватними суб’єктами), громадськими об’єднаннями та медіа;
• вносить плутанину у видах звернень (повертаючи в цей законопроєкт «заяви», «клопотання», «скарги»), хоча мав навпаки відмежувати їх від ЗАП, адже саме в адмінпроцедуру перейшли заяви й скарги;
• совкове право «бути присутнім при розгляді звернень»;
• совкове право «ознайомлюватися з  матеріалами розгляду звернення»;
• право на оскарження відповідей.

Схоже народні депутати так і не зрозуміли, що: 

для реалізації прав громадян вже працює інший закон — «Про адміністративну процедуру». У ньому є врегульовані питання розгляду заяв і скарг. У ньому відповідно закріплені всі необхідні гарантії для особи.

Закон «Про звернення» натомість має регулювати лише звернення пропозиційного типу. І там ці гарантії невиправдані (нераціональні), а часом і безглузді (бо як можна оскаржувати «відповідь», а не рішення).

В разі ухвалення закону в такій редакції, не слід дивуватися:

• якщо Євросоюз не зарахує нам цей закон (а він згаданий саме в контексті ЗАП у Звіті ЄС про розширення щодо України 2024 року). І ми потім ще рік-два будемо його виправляти. Адже його завданням було розмежування предметів регулювання із ЗАП.
• що наші міністерства, Верховна Рада України, Секретаріат Кабінету Міністрів України, Офіс Президента України тощо займаються не важливими / потрібними державними справами, а купу часу витрачають на неадекватні звернення (більшість, на жаль, такі). Та ще й з такими «гарантіями».

Цю помилку не можна допускати. 

Комітет має повернутися до перегляду цього законопроєкту й забезпечити його належну якість. 

Опубліковано на сайті Центру політико-правових реформ