17 вересня ухвалено Закон України «Про Військового омбудсмана». 19 вересня Указом Президента України затверджено Положення «Про Офіс Військового омбудсмана» (реєстраційний № 691/2025), яким передбачено порядок роботи цього допоміжного органу. Експерти Центру політико-правових реформ долучалися до підготовки цього законопроєкту, однак жодна з їхніх пропозицій не була врахована. Після ухвалення Закону вони здійснили ґрунтовний аналіз його положень. Експерти зосередилися насамперед на недоліках нового інституту, які можуть перешкоджати ефективному захисту прав військовослужбовців.

1. ЦППР у своєму політичному аналізі вже зазначав щодо ризику неконституційності Закону. Повноваження Президента України, зокрема і з кадрових питань, вичерпно визначені Конституцією України і серед них немає повноваження призначати і звільняти Військового омбудсмана. У зв’язку з цим також виникають питання щодо незалежності цього органу.

Більш ефективним способом посилення захисту прав і свобод військовослужбовців може бути визначення інституту Військового омбудсмана як частини вже діючого ефективного механізму, а саме в Законі «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» – як одного із представників Уповноваженого, можливо, з певними особливими галузевими повноваженнями.

2. Військовий омбудсман має доволі широкий перелік повноважень. Ці повноваження (розглядати скарги і проводити перевірки, запитувати та отримувати інформацію тощо) за певних умов могли би реально допомогти військовослужбовцям у відстоюванні їхніх прав. Водночас Закон переповнений оціночними поняттями. Це перешкоджає його дієвій реалізації, чіткому розумінню його положень, створює ризики зловживань, затягування процесу розгляду скарг та порушує принцип юридичної визначеності.

Військовий омбудсман створений як додатковий орган для більш швидкого реагування на порушення прав військовослужбовців. Однак строк розгляду скарги, проведення перевірки по ній, підготовка висновку і його розгляд командиром можуть тривати 4 місяці (10 робочих днів розгляд скарги + 60 робочих днів проведення перевірки + 30 робочих днів розгляд висновку) або навіть більше (з урахуванням пересилки документів, вихідних та святкових днів тощо).

Наявність формулювань «обґрунтовані підстави» або подання «обґрунтованого клопотання» (ч. 4 ст. 17, ч. 4 ст. 18 Закону) не є належною підставою для продовження строку. Мають бути визначені конкретні обставини, за яких відповідні строки може бути продовжено, а також випадки, в яких ці строки повинні бути скороченими. Відповідальності за порушення термінів розгляду Законом не передбачено.

3. Законом так і не пропонується визначити: строк подання скарги та наслідки його порушення; права особи при розгляді її скарги; порядок реєстрації скарги та її проходження; обов’язки Військового омбудсмана та уповноважених ним осіб при розгляді скарги; відшкодування збитків у зв’язку з порушенням вимог Закону при розгляді скарги, інші питання (за аналогією), які детально визначаються у законах «Про звернення громадян» і «Про адміністративну процедуру».

4. Законом недостатньо чітко визначено, в яких саме випадках військовослужбовцям слід звертатися зі скаргою в порядку, передбаченому цим Законом, а в яких – в порядку, передбаченому Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. Зокрема порядок надсилання скарг військовослужбовцями передбачено пунктами 110-111 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

5. Законом прямо не визначено повноваження омбудсмана щодо безперешкодного відвідування і перебування у Територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (п. 6 ч. 1 ст. 9 Закону). Це було б доцільним, враховуючи низку резонансних ситуацій, пов’язаних з ТЦК, відомих з відкритих джерел.