Реанімаційний Пакет Реформ > Новини > Колонки > Економічна географія України змінюється. Яким має бути новий підхід до розвитку регіонів
Війна завдала колосальних руйнувань економіці України та посилила наявні економічні диспропорції, загостривши питання регіонального розвитку до критичного рівня.
Нині перед нами дві паралельні тенденції, що визначатимуть економічне майбутнє країни. Перша — відбудова сходу та півдня, які найбільше постраждали від війни. Друга — утвердження Західної України як воріт до ЄС та інтеграція в європейський економічний простір (EU Single Market). Релокація бізнесу та ВПО, розширення логістичних коридорів і зміна торговельних маршрутів роблять її логічним центром економічного тяжіння.
Ці два процеси можуть як взаємодоповнювати один одного, так і створювати нові диспропорції. Якщо відбудова здійснюватиметься без урахування нових економічних реалій (як регіональних, так і секторальних), регіони можуть відродити старі неефективні моделі, що більше не працюють. Нинішня трансформація економічної географії України — це лише черговий етап у довгій історії змін. Щоб пройти його з успіхом, варто зробити роботу над помилками. Тож як змінювалися регіональні диспропорції за 35 років відновленої незалежності?
Про це спеціально в колонці для Дзеркала тижня розповіли виконавчий директор Easy Business Дмитро Ливч та експерт ГО Андрій Дяків. Читайте повний матеріал за посиланням, нижче ж публікуємо ключові тези.
На початку 1990-х, коли радянська модель економіки обвалилася, посилилися диспропорції між регіонами та сформувалися тенденції розвитку економічної географії на наступні 15 років.
Ми мали класичну проблему центру та периферії. У Києві та області — найбільша концентрація міжнародного та внутрішнього бізнесу, найбільше залучення приватних іноземних інвестицій. Східні та західні регіони завжди мали додатковий фактор трудової міграції. Відплив робочої сили компенсувався грошовими переказами в Україну.
Після Революції Гідності та початку бойових дій на Донбасі Україна скоротила експорт до країн СНД (12 держав, у тому числі Росія). У той час усі галузі економіки зазнали спаду, за винятком сільського господарства.
2016 року Україна підписала Поглиблену всеохопну зону вільної торгівлі (ПВЗВТ) з Європейським Союзом. Частка українського експорту в ЄС зросла на 15–17%. Окремі галузі, такі як сільське господарство, легка промисловість, електротехнічне та оптичне виробництво, значно збільшили обсяги експорту. Зрештою Україна стала одним із найбільших агроекспортерів у країни ЄС. Проте додана вартість експортованих в Європу товарів була нижчою, ніж у продукції, яку традиційно експортували до СНД. Разом з тим частка імпорту з ЄС в Україну зросла на 8–10%.
Паралельно в Україні відбувався процес децентралізації. Місцеві органи влади отримали ширші повноваження. Це мало би дати потужний поштовх для успішного розвитку регіонів. Однак рівень дисбалансу економічного розвитку регіонів залишався високим.
До повномасштабного вторгнення економіка України демонструвала ознаки зростання зі збільшенням ВВП на 3% 2021 року. Збройна агресія призвела до миттєвого та глибокого економічного шоку. 2022 року валовий внутрішній продукт України скоротився на 29,2%, за оцінками Міністерства економіки.
Повномасштабне вторгнення вплинуло на всі сектори економіки України та суттєво змінило її структуру. Прифронтові регіони зазнали найбільших руйнувань, що призвело до зупинки виробництва, втрати активів і зниження валового регіонального продукту (ВРП). Відбувається масове переміщення населення та релокація підприємств (майже 19 000 бізнесів) до більш безпечних західних і центральних регіонів. Економічний потенціал західних областей значно зріс порівняно з довоєнним станом.
Саме тому підхід до відновлення та розвитку економіки має враховувати специфічні потреби кожного регіону на основі фундаментального розуміння динаміки внутрішнього переміщення населення та релокації підприємств.
Повоєнне відновлення — це шанс побудувати економіку нового рівня, яка буде конкурентоспроможною у глобальному масштабі. Україна має використати цю можливість для стратегічного планування, що базується на реальних конкурентних перевагах кожного регіону.
Головний виклик — створення сприятливого інвестиційного клімату. Міжнародна допомога має критичне значення на першому етапі відновлення. У довгостроковій перспективі Україна повинна активізувати внутрішні джерела зростання: залучення приватного капіталу, розвиток підприємництва та формування ефективної податкової системи. Важливо також замість залежності від грошових переказів трудових мігрантів, які здебільшого йдуть на споживчі витрати, стимулювати експорт та інвестиції, що здатні забезпечити структурне економічне зростання.
Без нового підходу до розвитку регіонів і розподілу ресурсів регіональні диспропорції можуть тільки поглибитися, а регіони не реалізують свій потенціал. Кожен регіон України повинен адаптуватися до нової реальності. Схід і південь мають знайти нові економічні ніші замість зруйнованої промислової спадщини, тоді як захід повинен максимально використовувати свою близькість до ринків ЄС.
Усе це неможливо ефективно впровадити без детального аналізу економічних можливостей у кожному регіоні:
Головне завдання сьогодні — не просто вижити в умовах кризи, а створити економічну модель, що дасть можливість країні зростати та конкурувати на світових ринках. Збалансоване відновлення, чіткі регіональні стратегії та залучення інвестицій стануть ключем до майбутнього, в якому Україна не лише відновиться, а й отримає новий економічний імпульс для розвитку.
Шукайте повний матеріал за посиланням.
