Останню добу ми всі слідкували за ситуацією довкола НАБУ і САП. Незважаючи на опір громадян, що зібралися на мирні акції протесту містами України, Президент поставив свій підпис на законопроєкт №12414.

Для України демократичний розвиток — це європейський розвиток і єдиний спосіб нашого виживання як держави.  Втім відсьогодні на нас чекає марафон до ЄС — але з простреленою власноруч ногою.

Виконавча директорка Коаліції РПР Ольга Лимар у своїй колонці для “Європейської правди” прокоментувала ситуацію. Чого чекати нам далі від ЄС та як вплине ухвала цього закону на євроінтеграцію загалом? Читайте розширений матеріал нижче.

Є час збирати, а є час розкидати каміння. Я була твердо переконана, що до цьогорічної Конференції з питань відновлення у Римі, де насправді гостро стояло і питання переговорного процесу України та ЄС, був час збирати каміння. Останні півроку українська влада та багато представників організацій громадянського суспільства наполягали на відкритті першого з шести кластерів переговорного процесу з ЄС. Це було б чітким сигналом не лише того, що Україну чекають в Європейському Союзі, але й того, що Союз також готовий трансформуватись на користь збереження своїх цінностей і цілісності. Про я це нещодавно писала в колонці “Оборона та євроінтеграція: ключові підсумки URC 2025”. Більше того, ми чітко наполягали: Україна виконала всі вимоги, і ЄС мав би застосувати свій власний підхід на основі досягнень, а не давати місця для політичних маніпуляцій з боку проросійської Угорщини. Пишучи попередню колонку, я вже знала про рішення, яке готувалось декілька місяців, щодо відкриття кластеру 26-ма країнами (без Угорщини), яке публічно стало відоме лише зараз. Здавалося, що є чітке розуміння поступу в наближенні нашої держави до ЄС.  

Думаю, не лише більшість українського суспільства та представників ЄС, але й той самий Орбан чи Путін не очікували такого надзвичайного розвитку подій учора. Парламент ухвалив проєкт Закону №12414, що загрожує незалежності антикорупційних органів. Попри це, та незважаючи на опір громадян, що зібралися на мирні акції протесту містами України, вночі Президент таки поставив свій підпис. Варто зазначити, що низка організацій, серед яких Коаліція РПР, яка об’єднує 30 провідних українських аналітичних центрів та правозахисних ГО, виступили  з закликом ветувати закон та одразу надіслали офіційного листа Президенту. Попри відсутність російських дронів і ракет у повітряному просторі, тривога наростала з таким же блискавичним друком тексту в «Голосі України» — закон набув чинності. 

Як і зазначено в нашій заяві, головна проблема закону — у суперечності його положень принципам, закладеним в антикорупційне законодавство після Революції Гідності. Закон руйнує незалежність НАБУ і САП та підриває довіру до інституцій, створених у тому числі неймовірними зусиллями громадськості й міжнародних партнерів, а також створює умови для політичного втручання у кримінальні провадження, зокрема щодо високопосадовців. Так, звичайно, найочевидніший наслідок — відкат реформ та демократичного розвитку, наступ на верховенство права. 

Однак, мої особисті побоювання стосуються навіть не відкату реформ —  це може бути не найгіршим наслідком цього закону. Умовна Угорщина може собі як-не-як дозволити відкат реформ і порушення демократичних принципів. Там вже не один рік спостерігається відвертий тиск на громадянське суспільство та медіа. Та все ж, Угорщина — член ЄС та НАТО, і вже на наступних виборах має шанс обрати іншого кандидата та повернути рух до європейських цінностей. 

Україна такої розкоші не має. Вона веде найбільшу у своїй історії екзистенційну війну. Попри безпосередню важливість власне реформ, для України є принциповим нарешті визначитись, до якої спільноти вона прагне – європейської та демократичної, або навпаки – російської та авторитарної. Якщо відповідь, сформульована Революцією Гідності, досі актуальна, тоді членство в ЄС мало би раз і назавжди закріпити цю позицію. 

На мою думку, для України членство в ЄС — це не лише про добробут, про дотримання прав і свобод, про тисячі життів, які Росія віднімає в України за цей вибір. Це буквально питання національної безпеки. 

Зараз нам як представникам громадянського суспільства важливо не просто прискорювати інтеграцію до ЄС, а й докладати максимум зусиль, щоб зупинити відкат реформ. Це непросто — адаптувати сотні законодавчих актів до законодавства ЄС під час війни та зберегти демократію без можливості проведення чесних і справедливих вборів. Але набагато складніше — бігти в ЄС з простреленою власноруч ногою. 

Для України демократичний розвиток — це європейський розвиток. Думаю, що зараз це і єдиний спосіб нашого виживання як держави. Бо якщо ми не станемо частиною ЄС, не розвиватимемося разом з іншими членами Союзу, то що на нас чекає та чи зможемо ми далі впливати на своє майбутнє, або ж муситимемо чекати,куди нас схилить вітер? 

Я сподіваюсь, що наслідки, які матиме цей закон, усвідомлять і в українській владі. Він не просто призведе до відкату реформ, а до шаленого напруження і заворушень під час війни. Навряд чи людей, які досі проживають в Україні, засинають під початок тривоги і платять  — кожен по своєму — занадто велику ціну за збереження незалежності , можуть залякати можливі наслідки протестів. 

На щастя чи на жаль, але розширення Європейського Союзу за рахунок України досі є умовою європейської безпеки. Щонайменше, про це нещодавно говорив Андрюс Кубілюс, Комісар ЄС з питань безпеки та космосу. Європейські лідери (Марта Кос, Єврокомісарка з питань розширення, Валдіс Домбровський, Єврокомісар з питань економіки, високопосадовці з Німеччини, Нідерландів, Франції, Чехії, Швеції,  Організація економічного співробітництва та розвитку, європарламентарі) вже негативно висловились щодо ухваленого закону.  

Водночас, Андрюс Кубілюс заявляє: “У час війни довіра між народом, що воює, та його лідерством важливіша за сучасну зброю – її важко здобути й утримати, але легко втратити через одну серйозну помилку з боку керівництва. Прозорість і відкритий європейський діалог – єдиний шлях до відновлення втраченої довіри.”

Я дуже сподіваюсь, що ця ситуація не стане приводом поставити на нашій євроінтеграції хрест та не зменшить важливість переговорного процесу для усіх сторін, не лише на рівні держав, але й особистостей. 

Відсутність перспективи розширення Європейського Союзу і повернення України до сім’ї європейських держав стане  реальною загрозою безпеки не лише в Україні, але й всій Європі. Це не означає закриття очей та поступок, це — про донесення чітких меседжів та рішучість. 

Є час збирати каміння. Думаю, у червні був справді доцільний час для відкриття першого переговорного кластеру. Це не лише про реформи, але й певну мотивацію українського політичного істеблішменту до їх продовження. Водночас, цей шанс  вже втрачений і не варто втрачати наступні, допоки не пізно. 

Мені важко зрозуміти, як поспішність ухвалення закону пов’язана з переговорами у Стамбулі, але я чітко переконана, що український народ бореться за демократичну і правову державу, де таке свавілля недопустиме. 

Буде час розкидати каміння. І тоді історія торкнеться кожного своїми наслідками. 

Матеріал опубліковано у рамках проєкту «Демократична інтеграція, стійкість, та залучення» (Ukraine-DARE), який втілює Democracy Reporting International (DRI) у співпраці із Коаліцією Реанімаційний Пакет Реформ та Центром політико-правових реформ за фінансової підтримки Федерального Міністерства закордонних справ Німеччини. Проєкт має на меті сприяти наближенню українського законодавства до норм Європейського Союзу, розбудовувати діалог щодо викликів для демократії в Україні під час війни, та сприяти громадянській активності молоді. Думки та погляди, викладені у матеріалі, не обов’язково відображають позицію Федерального Міністерства закордонних справ Німеччини.