46% опитаних українців надають пріоритет свободі над безпекою. Натомість  34% респондентів зазначили, що готові поступитися державі часткою своїх прав та громадянських свобод в обмін на безпеку. Такі результати дослідження, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва у співпраці з Київським міжнародним інститутом соціології з 6 грудня 2024 року по 9 січня 2025 року.

Порівняно з серпнем 2022 року частка опитаних, які готові заради особистої свободи та гарантій громадянських прав наражатися на небезпеку, зросла з 35% до 46%, а частка тих, хто вважає  безпеку важливішою, знизилася з 39% до 34%.

Аналітикиня Поліна Бондаренко спеціально для Фонду пояснила, про що свідчать результати опитування та які потенційні загрози створює таке ставлення суспільства.

Читайте повний матеріал за посиланням, нижче ж наводимо ключові тези.

«Перше питання стосувалося того, що є особисто важливим: свобода чи безпека? І тут ми бачимо, що безпека є менш домінуючою опцією. 46% сказали, що заради власних свобод і захисту громадянських прав готові поступитися часткою безпеки. Це насправді є доволі суттєвим зсувом порівняно з опитуванням, яке ми проводили у серпні 2022 року. Тоді більшість обрала якраз варіант, що для них безпека є більш бажаною, і заради неї вони готові поступитися часткою свобод і громадянських прав», — зазначила Поліна Бондаренко.

Дихотомія між свободою та добробутом є ще більш очевидною, каже аналітикиня: «60% опитаних українців зазначили, що готові терпіти матеріальні труднощі заради особистих свобод та гарантій дотримання громадянських прав, тоді  як 25% сказали, що вони готові поступитися власними правами і свободами заради власного добробуту. Ця тенденція загалом зберігається протягом усіх років, коли ми проводили опитування, за винятком 2008 року, коли був єдиний раз, що частка населення, яка готова заради добробуту поступитися власними правами і свободами, зрівнялися з тими, хто не готовий».

Вона також звернула увагу, що в антитезі, хто має відповідати за забезпечення життя людини всім необхідним – держава чи сама людина, – результати опитування показують, що 54% респондентів підтримують модель, за якої держава має забезпечити однакові «правила гри», а далі людина самостійно несе відповідальність за свою долю.

Це можна трактувати як певну готовність до відповідальності, але з важливим застереженням – за умови, що ці «правила гри» справді існують і дотримуються, пояснює Поліна Бондаренко.

У дихотомії  взаємодії держави і громадянина соціологи запропонували дві опції – інтереси держави мають підпорядковуватися волі громадян чи навпаки. Більшість (77%) опитаних погодилися з тим, що громадянин є найвищим пріоритетом, і сказали,  що держава має бути для громадянина,  тоді як 17% відповіли, що держава є найвищим пріоритетом, і відповідно громадянин має підпорядковуватися волі держави.

За словами Поліни Бондаренко,  зберігаються й тенденції в  антитезі –  який тип економічного устрою – ринковий чи державного регулювання – для українців є більш бажаним.

Підсумовуючи, вона відзначила, що українське суспільство нині цінує громадянські права і свободи більше, ніж питання безпеки, що ускладнює аргументацію держави на користь обмежень заради оборони.

«Цим може скористатися російська дезінформаційна машина, зокрема, коли ми говоримо про оборонну політику, вона може стверджувати, що українська держава порушує права громадян під час мобілізації людей», – застерегла Поліна Бондаренко.

Аналітикиня акцентує, що влада має зосередитися на дотриманні прав під час мобілізації та ефективніше комунікувати внутрішні загрози, щоб підтримувати розуміння суспільством необхідності оборонних заходів.