Євроінтеграція України та наш невідворотний демократичний розвиток розпочалися двадцять років тому з Помаранчевої революції. Однак тоді, у 2004-му, підтримка проєвропейського курсу була недостатньою. Десять років потому, на Революції Гідності, українці боролися за європейський вибір ціною власного життя, домівок і навіть територій.

Для мене особисто (як і для мільйонів інших українців) це найважливіший період життя — від участі у Помаранчевій революції, коли я ще навчалася у школі, до участі у Революції Гідності та навчання в університеті, і аж до сьогодення. Я припускаю, що відтоді однією з моїх життєвих цілей стала підтримка повернення України до європейської родини. І буду відвертою: я не впевнена, що десять років тому, під час Революції Гідності, головною метою протестувальників було підтримати підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Визнаймо: більшість людей не розуміли важливості цього кроку.

Зараз ми однозначно перебуваємо на іншому етапі нашої історії. Щоб захистити європейський вибір і демократію, нам потрібні не лише коктейлі Молотова, а й системи протиракетної оборони, танки та мільйони людей у Збройних Силах. Водночас, для виконання всіх вимог для вступу до Європейського Союзу нам потрібні більше, ніж енергія протестів, запал і активізм.

Українці захищали демократію, повагу до прав людини і верховенство права ще десять років тому і продовжують робити це сьогодні. Вибір на користь демократії та верховенства права — це вибір на користь Європи. І зараз ми платимо за це найвищу ціну.

Окрім головного виклику — загрози національній безпеці з боку Росії, — я бачу й такі проблеми на євроінтеграційному шляху, які досі залишаються вже після офіційного початку переговорного процесу цього літа.

По-перше, це брак ресурсів та знань. Уряд значною мірою спирається на організації громадянського суспільства, які готують дорожні карти реформ і розробляють законодавство у відповідності до норм ЄС (EU Acquis). Коаліція Реанімаційний Пакет Реформ має таку назву, адже десять років тому об’єднання експертів та громадських організацій запропонувало уряду пакет ключових реформ.

У цьому питанні ми покладаємося на міжнародну технічну та експертну підтримку. Однак, це не означає, що ми можемо просто скопіювати досвід інших країн. Коли йдеться про політичні реформи, зокрема судову, антикорупційну, реформу публічної адміністрації та інші, ситуація в Україні буде зовсім іншою, адже необхідно враховувати наслідки війни. 

Ми потребуємо значних інтелектуальних та людських ресурсів. Тисячі молодих фахівців мають пройти цей шлях. Країни ЄС пропонують можливості для навчання молоді, і нам необхідні їхні знання та навички для підтримки євроінтеграційного треку.

По-друге, це виклики діалогу із ключовими стейкхолдерами — урядом, парламентом, міжнародними партнерами, інституціями ЄС, бізнесом і громадянським суспільством.

Наприклад, минулого року ми зіткнулися з негативним прикладом відсутності діалогу. Йшлося про Закон «Про доброчесне лобіювання», який Україна мала ухвалити в межах виконання вимог ЄС. Він був написаний таким чином, що не створював нових вимог для лобістів (особливо тих, хто працює з тютюновими компаніями) чи можливостей, але водночас становив загрозу для громадянського суспільства. Закон передбачав механізми, які могли б використовуватися для переслідування експертів із громадського сектору. Це яскраво демонструє, що ми не можемо просто копіювати ініціативи та законодавство ЄС. Ми повинні враховувати локальний контекст і створити платформу для обговорення, перш ніж фіналізувати вимоги для нашого членства.

По-третє, в українців бракує розуміння процесу євроінтеграції та інструментів зміцнення демократії. Але водночас очікування від цього процесу дуже високі. За останні десять років підтримка євроінтеграції серед українців зросла з приблизно 50% до майже 90%. Однак вступ до ЄС — це складний політичний і технічний процес, і нам необхідно всією громадською й експертною спільнотою пояснювати його громадянам. Досвід балтійських та східноєвропейських країн може тут відіграти важливу роль, втім не варто забувати й про релевантність українським реаліям.

Українці значною мірою пов’язують євроінтеграцію передусім, із вибором демократії та верховенства права. Водночас ми платимо за цей вибір власними життями, розуміючи, що альтернативою євроінтеграції є автократія, зневага до людського життя та прав людини — та темрява, у яку Росія намагалася нас затягнути.

Я впевнена, що багато громадян Східної Європи та Балтійських країн добре розуміють, чому ми обрали боротьбу за демократію та євроінтеграцію, а не капітуляцію перед Росією. У наших родинах ще живі спогади про тоталітарний режим Радянського Союзу. Я вдячна ЄС та іншим міжнародним партнерам за військову, експертну та політичну підтримку в цій війні.

Виконання всіх вимог ЄС означає забезпечення прозорості процесу євроінтеграції та дотримання європейських цінностей усіма країнами-членами. Навіть ймовірність зупинки вступу України до ЄС призведе до розчарування в ідеї Європейського Союзу серед українців, інших країн-кандидатів і — найважливіше — в демократії як такій.

Беручи за приклад Західні Балкани, Україна може створити новий досвід і уроки для євроінтеграції. Ми повинні оцінити їхній досвід і подумати, як посилити українську модель інтеграції. Це ще одна сфера, у якій європейська підтримка буде критично важливою.  Справедливий і прозорий процес переговорів між Україною та ЄС зміцнить сам Європейський Союз.

Окрім того, не забуваймо й про саму політику розширення ЄС. Нині ми розробляємо переговорну рамку, керуючись принципом одностайності країн ЄС при голосування за нового члена Союза. Та деякі держави можуть використати цей інструмент для своїх цілей.

Зараз моя подорож із більшості міст ЄС до Києва триває щонайменше 30 годин без зупинки на ніч. Я уявляю, що за кілька років це буде три години, коли цивільна авіація знову працюватиме в українському небі. Я уявляю, що через 10–15 років мені не потрібно буде показувати паспорт на кордоні України на заході, адже кордон ЄС буде десь за Харковом, Черніговом чи Сумами, які зараз перебувають перед шаленим обстрілом російських ракет та ударних дронів. Я уявляю реформований, сильніший Європейський Союз, коли Україна стане його частиною, і ми всі разом доведемо, що демократія сильніша за автократію. А Європа — це про демократію, повагу до верховенства права та цінність людського життя.

Цей матеріал було написано на основі тез моєї промови для Конференції HROMADA «Зміцнення України: Обмін знаннями заради сталого майбутнього» (дискусійна панель «Євроінтеграція України: ключові виклики та взаємне навчання»), що відбулася в Ризі 24 жовтня 2024 року.

Ольга Лимар, виконавча директорка Коаліції Реанімаційний Пакет Реформ

Матеріал опубліковано у рамках проєкту «Демократична інтеграція, стійкість, та залучення» (Ukraine-DARE), який втілює Democracy Reporting International (DRI) у співпраці із Коаліцією “Реанімаційний Пакет Реформ” та Центром політико-правових реформ за фінансової підтримки Федерального Міністерства закордонних справ Німеччини. Проєкт має на меті сприяти наближенню українського законодавства до норм Європейського Союзу, розбудовувати діалог щодо викликів для демократії в Україні під час війни, та сприяти громадянській активності молоді. Думки та погляди, викладені у матеріалі, не обов’язково відображають позицію Федерального Міністерства закордонних справ Німеччини.