Вступ України до Європейського Союзу беззаперечно має величезний обсяг позитивних моментів, серед яких розвиток економіки, посилення демократії, доступ до спільних ринків, та обмін в усіх сферах суспільних відносин. У перспективі і сама Україна відкриє для Європейського Союзу нові можливості. Проте, як і досвід попередніх хвиль розширень ЄС, так і аналіз відносин України з ЄС демонструють, що на шляху до повноправного членства немало викликів та потенційних проблем.
Офіційний старт переговорів означає початок досить складного технічного процесу наближення законодавства до права ЄС. Цей процес є структурованим, а сама методологія розширення передбачає низку етапів ведення переговорів щодо різних структурних компонентів.
Проте, складність самого процесу також випливає з умов, в яких Україна прокладає свій шлях до ЄС. Ці умови динамічно змінюються як через ситуацію на фронті, так і у зв’язку з політичними аспектами всередині країни та закордоном. Саме тому на шляху до повноправного членства в ЄС Україні необхідно постійно оцінювати ризики та шукати шляхи їх вирішення. А для самого Європейського Союзу це також буде новий досвід – супроводжувати державу-кандидата, яка перебуває в повномасштабній війні.
У цьому матеріалі ми розглянемо деякі ключові аспекти, які обов’язково потрібно враховувати в процесі інтеграції України до ЄС.
Опублікувано у виданні New Eastern Europe, Коаліція РПР ділиться перекладом матеріалу.
Витоки проблем і викликів інтеграції
Європейський Союз має трансформаційну силу, особливо в контексті політико-правових реформ, а оновлена методологія розширення ЄС має чіткий акцент саме на питаннях демократії, верховенства права, та прав людини. Виконання зобов’язань у кластері фундаментальних реформ, який відкривається при переговорах першим і закривається останнім, впливає на загальний темп переговорного процесу щодо вступу України в ЄС. Проте, наближення в цій частині може стати найскладнішим для нас з двох причин:
Що чекають від суспільства й влади?
Як демонструє досвід країн Західних Балкан, інтеграція країни до ЄС має супроводжуватися чіткою та зрозумілою комунікацією із громадянами. Це перш за все необхідно для формування реалістичних очікувань суспільства щодо процесу, реформ, потенційних недоліків та переваг вжиття тих чи інших заходів. Водночас сповільнений темп реформ чи неефективність вжитих заходів можуть потенційно спонукати громадян до сумнівів щодо переваг членства країни в ЄС, а отже призводити до появи євроскептиків.
Наразі опитування серед українців демонструють не лише надзвичайно високий рівень підтримки вступу України до ЄС, але і постійне її зростання. Збереження цієї підтримки є важливим фактором в процесі переговорів, особливо в умовах війни і зміни суспільних настроїв під час затримки західної допомоги.
Оскільки переговори починаються саме інституційними реформами, необхідно забезпечити наявність двох важливих компонентів в процесі реформування: запит суспільства і політична спроможність. Суспільство має бути більш обізнаним про процеси реформування та вимагати від влади впровадження цих реформ в повному обсязі, навіть у випадку непопулярних серед громадян рішень, які, до прикладу, передбачають виділення більшої кількості ресурсів на функціонування державного апарату. Водночас, необхідна політична спроможність Уряду здійснювати реформи та забезпечувати прозору комунікацію щодо прийняття рішень. У цьому контексті потрібно забезпечити прозорий та ефективний процес формування політики, який буде забезпечувати залученість зацікавлених сторін.
Оновлена методологія розширення містить принцип зворотності, який передбачає в процесі переговорів рух країни-кандидата назад. Він був запроваджений для забезпечення процесу, що ґрунтується на заслугах і може застосовуватися, якщо країна стає менш демократичною.
Враховуючи це, увага як і влади, так і суспільства повинна бути постійно сконцентрована навколо реформ, включених до кластера фундаментальних (реформа публічної адміністрації, судова, антикорупційна реформи, та реформи органів правопорядку). Ба більше, необхідно працювати саме над удосконаленням власне переговорного процесу щодо кластера фундаментальних реформ.
Фінансовий аспект вступу
Окремим питанням в процесі інтеграції України до ЄС є фінансові витрати, пов’язані з наближенням законодавства України до aquis ЄС (право ЄС). Європейський Союз має великий обсяг актів, які регулюють більшість суспільних відносин. Регулювання ЄС стосується як більш глобальних речей (екологія, енергетика, важка промисловість), так і більш прикладних до громадян (виробництва речей, миючих засобів, упакування і тд.). Оскільки стандарти щодо всіх складових в ЄС є вищими, ніж в Україні, наближення законодавства буде поступово призводити до подорожчання товарів та послуг.
Безумовно, впровадження європейських стандартів виробництва є позитивним аспектом, бо призведе до покращення якості товарів, продуктів, та послуг. Проте, це також означає значні фінансові витрати виробників: більшість регулювання передбачатиме зміни у виробництві, переобладнання, та використання дорожчої сировини чи складових. Така ситуація викличе здорожчання продукту для кінцевого споживача, що може бути значним тягарем для громадян під час війни та в повоєнний період.
Євровиклики агропромисловості
У цьому ж контексті важливим питанням є функціонування української агропромисловості, яке є дискусійним з перспективи європейської інтеграції не лише в ЄС, але і в Україні. Український аграрний сектор лякає європейських фермерів не лише через його об’єми, але і через особливості його структури. Для українського виробника та громадян питання наближення законодавства в цій частині не буде простим.
Зміни в регулюванні призведуть до необхідності підвищення стандартів. Українським фермерам доведеться переходити на інші стандарти виробництва, а отже і виділяти значний фінансовий ресурс на переобладнання виробництва. Для малого бізнесу це може стати загрозою і питанням виживання через відсутність дотацій та складнощі доступу до експорту продукції. Середній та великий бізнес хоч і є більш спроможним до перебудови виробництва, проте, стоїть перед загрозою втрати третіх ринків через значне подорожчання продукції.
Сьогодні в час повномасштабної війни аграрний бізнес є одним з основних платників податків та лідирує за показником валютних надходжень. Саме тому основним питанням в межах переговорного процесу мають стати перехідні періоди для впровадження європейського регулювання сектору. При обговоренні перехідних періодів українській стороні надзвичайно важливо донести європейським партнерам аргументи щодо важливості аграрного сектору України, як елементу глобальної продовольчої безпеки та безпеки нашої держави загалом в умовах війни.
Ще одним питанням, пов’язаним з аграрним сектором та таким, що може стати дискусійним для громадян, є функціонування ринку землі. Земельна реформа в Україні триває майже з моменту здобуття незалежності і є, напевно, найбільш міфологізованою. У 2020 році в Україні було скасовано мораторій на продаж сільськогосподарських земель та ухвалено Закон України «Про ринок землі». Прийняття цього закону сприймалося не надто оптимістично з боку громадян, оскільки майже весь період земельної реформи супроводжувався маніпуляціями з боку тих чи інших політичних сил. Закон передбачив різні етапи відкриття ринку для фізичних та юридичних осіб, а також відкриття ринку землі для іноземців лише після схвалення цього питання на всеукраїнському референдумі. Оскільки однією з основних економічних свобод є вільний рух капіталу, Україні буде необхідно в процесі європейської інтеграції вирішити питання можливості купівлі земель сільськогосподарського призначення іноземцями, якими і є громадяни країн-членів ЄС. Це питання може стати суперечливим для громадян України в умовах війни, значної кількості замінованих територій, та фінансової конкуренції.
Спільна аграрна політика в ЄС наразі є дискусійним питанням, особливо в частині виділення дотацій та використання земель. Це питання може стати болісним і для українських фермерів у контексті екологічних стандартів та зеленого курсу Європи. Використання земель та залишення деяких ділянок без обробки в кліматичних цілях може бути важким рішенням для фермерів, найперше для тих, чия інфраструктура пошкоджена внаслідок війни.
Усі ці питання потребують не лише роботи Уряду над наближенням регулювання до стандартів ЄС, але і постійній системній роботі щодо підвищення обізнаності українських виробників (зокрема малих та середніх) щодо всіх складових регулювання та механізмів/інструментів ЄС для підтримки в умовах конкурентного ринку.
Міграційне питання Союзу
Початок повномасштабного вторгнення спонукав українців шукати захисту в країнах ЄС. Станом на кінець 2023 року в країнах Європи перебувало понад 4 мільйони українських біженців. Питання щодо повернення українців після стабілізації безпекової ситуації залишається складним, відтак з’являється питання проблем з людським та кадровим капіталом. Однією зі свобод ЄС є вільний рух робочої сили, що в процесі інтеграції України до Союзу може спровокувати нові хвилі міграції.
Бельгійський аналітичний центр Brugel в одній з останніх публікацій описує досвід країн Центральної та Східної Європи: бажання громадян у цих країнах отримувати вищі доходи спонукало їх емігрувати до інших країн-членів ЄС та призвело до значного скорочення населення. Так, після вступу до ЄС населення Литви та Латвії знизилося на 20%, Болгарії та Румунії — на 10-12%. При цьому міграція відбувалась на фоні значно вищого ВВП на душу населення ніж в Україні.
Отже, наявність близьких родичів чи друзів, які емігрували до країн ЄС та залишилися там, у поєднанні з економічними факторами може спонукати українців активніше переїжджати до країн ЄС. Така ситуація може призвести до значного дефіциту робочої сили в Україні.
Україні необхідно розробляти комплексні рішення для повернення українців з-за кордону та попередження масової еміграції. Мова, звісно ж, про демократичні реформи, створення умов для працевлаштування та ведення бізнесу, та інші.
Національний VS європейський суверенітет
Останнім, але, можливо, найбільш дискусійним питанням на шляху до повноправного членства в ЄС може стати національний суверенітет. Вступ до ЄС частково передбачає делегування суверенітету від країни до Союзу. Набуваючи членство, країна зобов’язується дотримуватися регулювання ЄС та приводити власне законодавство у його відповідності. Деякі питання потребуватимуть внесення змін до Конституції України, наприклад, до виборчого права. Наразі неможливо внести будь-які зміни через дію воєнного стану, але варто вже ініціювати обговорення майбутніх змін.
Чи виправданий такий шлях до ЄС?
Цей список викликів на шляху України до ЄС не є вичерпним, але переваги членства очевидно виправдовують складність шляху. Україні, безумовно, вже зараз необхідно розбудовувати євроінтеграційну інфраструктуру, продовжувати реформування інституцій та робити особливий акцент на комунікації з усіма зацікавленими сторонами. У цьому процесі важливим є просвітництво: надання повної інформації щодо переваг наближення законодавства до вимог ЄС, а також інструментів для громадян та бізнесу, які можуть використовуватися для нівелювання ризиків.
Водночас, на етапі відкриття переговорів — тобто вже зараз — потрібно приділяти увагу тим ризикам, які з’являтимуться надалі під час процесу виконання вимог ЄС. Нам необхідні стратегічні кроки, що нівелюватимуть ризики ще до їх виникнення. Допомогти цьому зможе проактивна позиція та зацікавленість громадян як щодо процесів реформування, так і процесу інтеграції до ЄС. А в майбутньому, коли Україна стане членом ЄС її економічний потенціал зможе надати розвиток і самому Європейському Союзу.
Вікторія Мельник, координаторка напряму європейської інтеграції Центру політико-правових реформ (ГО-член Коаліції РПР).
Публікація підготовлена Коаліцією Реанімаційний Пакет Реформ завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми “Відповідальна та підзвітна політика в Україні” (U-RAP), що виконується Національним демократичним інститутом (НДІ), Міжнародним республіканським інститутом (МРІ) та Міжнародною фундацією виборчих систем (IFES). Думки, висловлені у публікації, належать експертам і не обов’язково відображають погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду Сполучених Штатів Америки.
