Завершення декомунізації — початок деколонізації

Позначки:

4 роки тому Верховна Рада України ухвалила пакет декомунізаційних законів. За цей час відбулась масштабна реформа, наслідком якої є очищення публічного простору від тоталітарної символіки, відхід від радянського минулого та його переосмислення.

Про підсумки декомунізації сьогодні говорили в Українському кризовому медіа-центрі.

За цей час було перейменовано 987 населених пунктів та 25 районів, майже 52 тисячі топонімів та демонтовано близько 2,5 тисяч пам’ятників і пам’ятних знаків, які містили пропаганду тоталітарного режиму.

У Києві була вулиця енкаведиста Урицького, яка зараз носить ім’я митрополита Липківського. Мені важко було пояснити своїй маленькій донечці після Революції гідності, чому вулиця названа на честь людини, яка причетна до репресій. Закони про декомунізацію фактично позбавили Кремль будь-яких ілюзій, що Україну можна повертати в “русскій мір” чи в пострадянське болото. Ми повинні рухатись в ЄС і НАТО, зміцнивши свою ідентичність – це, окрім декомунізації, укріплення мови, культури, питань, які стосуються історії”, – наголосила народний депутат України Ганна Гопко.

Вона додала, що парламенту цього скликання необхідно ухвалити зміни до Конституції України щодо перейменування двох областей – Дніпропетровської на Січеславську і Кіровоградської на Кропивницьку, а також завершити процес заборони Комуністичної парті.

Основний принцип перейменування та демонтажу – децентралізація. Місцеві громади мали самі обрати нові назви та вирішити, що робити з демонтованими монументами. Наразі перейменовано близько 52 тисячі топонімів. Ми можемо говорити, що усі ці перейменування відбувалися з громадським обговоренням”, – розповіла в.о. директора Центру досліджень визвольного руху Анна Олійник.

Один із підсумків декомунізація – деідеологізація мапи України. Якщо у 2012 році були тисячі вулиць Леніна, то зараз серед найпопулярніших назв вулиць – Садова, Шевченка, Миру, Шкільна, Молодіжна.

Найважливіше, що декомунізація – це також зміна у підходах, це зміна суспільної свідомості, відмова від тоталітарних практик, відмова від того, щоб толерувати зло”, – завершила свій виступ Анна Олійник.

Зараз кожен може прийти в архів і дізнатися інформацію про своїх репресованих родичів.

Директор Галузевого архіву СБУ Андрій Когут зауважив, що відкритий доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років – це також частина декомунізаційного процесу.

Все відкрито для всіх – це суть закону про відкриті архіви. Право на обмеження доступу до інформації залишено лише за тими, хто був жертвою радянської тоталітарної системи. Ми отримали всього один лист на закриття такої інформації. Тобто, окрім однієї справи, сьогодні можна працювати з усім тим величезним масивом т.зв. архіві КГБ, які зберігають в архіві СБУ. Якщо раніше лідером з відкритості архівів комуністичних спецслужб була Чехія, то зараз лідирує Україна”, – сказав він.

Саме війна з Росією, яка почалась у 2014 році, пришвидшила ухвалення цих законів і загострила їхню потрібність. Війна, яка зараз відбувається, це не стільки війна за територію, як за ідентичністьу українців. У цій війні за ідентичність Росія активно використовує історію. Росія використовує собі на користь все, що говорить про нібито будь-яку спільність між українцями і росіянами. Декомунізація була надзвичайно важливою, бо позбавляла українське суспільство, український публічний простір слідів панування тоталітарного минулого”, – вважає Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Він зауважив, що і глибша історія використовується Росією для того, щоб мобілізувати своїх прихильників, аби протистояти Україні. Мова йде про т.зв. “Новоросію”, про історію Російської імперії кінця XVIII-XIX століть.

Логічним продовженням декомунізації має бути деколонізація, – наголошує Володимир В’ятрович.

Коли ми говоримо про деколонізацію, ми маємо на увазі позбавлення від імперської спадщини, яка може бути використана для відновлення імперії. Ми чітко говоримо про країну-агресора, про Росію, яка використовує спільне минуле, аби відновити свій вплив на Україну. І закон про мову, і закон про підтримання української мови в радіоефірі і врешті відновлення незалежної української Церкви – це і є початком процесу деколонізації. Це те, що нас потроху віддаляє від Росії, робить незалежними і сильнішими”, – каже він.

Голова Інституту національної пам’яті переконаний, що варто ухвалити закон чи закони, які зможуть регулювати процес позбавлення від впливу російського імперського минулого на українське сьогодення.

Нагадаємо, 9 квітня 2015 року народні депутати України ухвалили пакет декомунізаційних законів, які 21 травня 2015 року вступили у дію:

 

Фото: УКРІНФОРМ

Джерело: Український інститут національної пам’яті

 

ВГОРУ