Реанімаційний Пакет Реформ > Новини > Колонки > Залежність від сусіда: чому вступ України до ЄС прив’язаний до Молдови і навпаки

Залежність від сусіда: чому вступ України до ЄС прив’язаний до Молдови і навпаки

Процес вступу до ЄС, окрім нормативного та реформаторського вимірів, є унікальним поєднанням креативних механізмів, що здатні як уповільнити, так і прискорити цей процес.

Надання статусу кандидата для України та Молдови – це, безумовно, найбільший позитивний процес, який відбувався у регіоні за останні роки. Проте на цьому етапі як суспільству в цілому, так і уряду бракує розуміння того, що передбачає цей статус.

Незважаючи на те, що уряди обох країн прагнули членства в ЄС впродовж тривалого часу, вони виявилися здебільшого неготовими “їсти основну страву в меню ЄС” після отримання статусу кандидата.

Саме тому уряди України та Молдови шукають цілісний підхід у своїй стратегії приєднання до ЄС. Однак незалежно від того, наскільки професійно Київ та Кишинів зможуть вибудувати свою політику вступу, вони мають враховувати досвід попередніх розширень ЄС та підводні камені, які можуть з’явитись у процесі вступу.

Перешкоди на шляху до ЄС

Досвід країн Центральної Європи та Балтії часто є основним орієнтиром у процесі вступу, особливо з точки зору швидкості та якості імплементації реформ (принаймні на момент вступу).

Утім, сьогодні найбільш релевантним досвідом для України, Молдови та, сподіваюся, Грузії є балканський кейс, який, на жаль, може не надто надихати Київ і Кишинів. Проте він найбільш реалістично відображає те, з чим доведеться зіткнутися Україні та Молдові.

ЄС визнав перспективу членства Балкан у 2003 році. Проте минуло багато років, перш ніж Північна Македонія, Чорногорія, Албанія та Сербія отримали кандидатський статус, тоді як Боснія і Герцеговина та Косово все ще залишаються потенційними кандидатами.

Наступного 2023 року виповниться 20 років відтоді, як почався процес інтеграції Балкан, і лише Хорватії вдалося стати членом ЄС.

Для решти країн регіону процес застопорився з обох сторін.

Обіцянка про членство більше не викликає довіри, адже за багато років вона ні до чого не призвела, як і реформи в окремих балканських країнах.

Тому держави втрачають інтерес і роблять вигляд, що проводять реформи, тоді як ЄС удає, що інтегрує ці країни. Це нагадує старий радянський анекдот: “Ми робимо вигляд, що працюємо, а ви робите вигляд, що нам платите”.

Довіра до процесу вступу послабшала з багатьох причин.

Отримавши статус кандидата на членство в ЄС, Україна та Молдова, незважаючи на різні “вагові” категорії, тепер пов’язані між собою через процес вступу.

Приклади інтеграції балканських країн показують, що така взаємозалежність може бути як слабкістю, так і сильною стороною.

Албанія та Північна Македонія були готові розпочати переговори про вступ з ЄС, але між Скоп’є та Софією виникла історична суперечка, яка зупинила цей процес. Через вето Болгарії на початок переговорів Північної Македонії з ЄС Албанія залишалася заручницею цієї суперечки, поки можливе рішення не було знайдене за посередництва Франції.

Чорногорія, яка вважається в цілому готовою до вступу, також намагається відкрити зачинені двері до ЄС, утім, у цьому випадку сам Євросоюз демонструє неготовність приймати нових членів.

Необхідність проведення внутрішньої реформи ЄС стала ще більш очевидною зі збільшенням розбіжностей у поглядах держав-членів, особливо щодо рішень, які вимагають одностайності.

У західних столицях, таких як Берлін і Гаага, часто можна почути розчарування тим, що деякі країни, які приєдналися до ЄС під час великого розширення 2004 року (тоді вступили одразу 10 країн; “big bang” enlargement), не поділяють ті самі цінності, що й країни “старої Європи”.

Останній приклад – шостий пакет санкцій проти Росії, який не підтримав Будапешт.

Тому, як пояснюють високопосадовці з ЄС, часто в особі президента Макрона, Європейський Союз не хоче приймати нових членів, доки не реформується сам і не стане надійним утворенням. Прийняття нових членів, за їхніми словами, може ще більше зашкодити ухваленню рішень в Євросоюзі.

Парний вступ: проблема чи можливість?

Адвокатуючи надання їм статусу кандидата, Україна та Молдова здебільшого вели кожна свою гру. Проте ця стратегія принесла мало позитивних результатів.

Одним із важливих принципів розширення ЄС є добрі відносини між сусідами. Тому заради вступу в ЄС Україні та Молдові доведеться знайти спільний знаменник і звести непорозуміння до мінімуму.

Те ж саме стосується відносин з іншими країнами-членами ЄС, які, за бажання, можуть заблокувати процес вступу.

Поки дві наші країни пов’язані у процесі інтеграції, ми будемо рухатись вперед тільки за умови, якщо і Україна, і Молдова добре виконуватимуть своє домашнє завдання.

Неналежна імплементація реформ впливатиме не тільки на свою перспективу членства, але й на перспективу сусіда.

Тож на цьому етапі обидві країни повинні бути зацікавлені в тому, щоб рухатись вперед разом і синхронізувати свій порядок денний.

Політична вага України зросла, і ЄС став більш гнучким з низки питань, що раніше видавалося таким, що важко змінити: скасування квот на деякі товари; прискорена інтеграція до енергетичного ринку ЄС; пришвидшення інтеграції у транспортній сфері тощо.

Утім, Молдова також має певні переваги: ​​хороший досвід впровадження реформ і позитивний імідж в ЄС; особливі відносини з Францією та дуже особливі відносини з Румунією, які також тягнуть за собою швидкий і безкоштовний доступ до законодавства ЄС (aquis communitaire).

Крім цього, низка молдован мають румунське громадянство та працюють в установах ЄС – фотографія Санду в Брюсселі під час зустрічі з молдованами, які працюють в установах ЄС, демонструє масштаб цього процесу.

Однак, незважаючи на першочергову важливість реформ, слід також враховувати стратегічні рамки процесу приєднання.

Поки країни, які інтегруються до Євросоюзу, не будуть вважатися в ЄС “одними з нас”, доти існуватиме серйозний моральний кордон, який шкодитиме цьому процесу.

Для багатьох країн ЄС союз закінчується на кордоні Польщі та Румунії. Це та проблема, над якою Києву та Кишиневу потрібно буде працювати спільно. Також Польща та Румунія потенційно можуть стати промоутерами наших країни у ЄС – України та Молдови відповідно, однак за умови, якщо вони самі не матимуть проблем з Євросоюзом.

Якщо наполегливо працювати, то можна змінити усі розбіжності у сприйнятті.

Україна та Молдова повинні синхронізувати свій порядок денний вступу до ЄС.

В той самий час синхронізацію не слід сприймати як перебування обох країн в одному кошику, інакше вони можуть стати заручницями одна одної, як це було у випадку з Албанією та Північною Македонією.

Це означало б, що замість того, щоби просувати вперед, країни насправді будуть стримувати одна одну.

Леонід Літра, старший аналітик Центру “Нова Європа”, для “Європейської правди”

ВГОРУ