Реанімаційний Пакет Реформ > Новини > Аналітика > Законопроєкт про олігархів: оцінка юристів

Законопроєкт про олігархів: оцінка юристів

Законопроєкт № 5599 “Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)”:

Позиція Центру політико-правових реформ

ЦППР визнає потребу в законодавчому обмеженні негативного впливу олігархів на суспільно-політичне життя країни. Створення законодавчих механізмів задля зменшення їхнього надмірного впливу на суспільно-політичні процеси в умовах несталої демократії є запорукою створення стабільних та ефективних політичних інститутів у державі, здійснення належного публічного врядування, забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина. Однак, законопроєкт № 5599 не досягає поставленої перед ним мети, а аналіз його змісту навпаки демонструє популістичну природу цього документу та імовірність його вибіркового застосування в боротьбі з політичними чи економічними конкурентами.

По-перше, поняття “олігарх”, яким оперує законопроєкт, є некоректним, оскільки  визначення олігархів як осіб, які мають значну економічну АБО політичну вагу в суспільному житті, дозволяє за потреби включити до цієї множини тих, хто фактично не є олігархом у звичному розумінні цього слова. Олігархами в сучасній політології вважаються ті хто, маючи значне багатство, застосовує його для впливу на політичне життя, як правило, з метою здобуття нових економічних переваг для себе. Тому називати олігархом вже в назві закону тих, хто просто має економічну АБО політичну вагу в суспільному житті, означає поширити цей термін на будь-яких представників бізнесу та політичних діячів.

По-друге, конституційність передбаченої законопроєктом системи запобігання надмірному впливу олігархів у майбутньому може бути поставлена під сумнів суб’єктами права на конституційне подання. Експерти ЦППР мають сумніви щодо відповідності змісту статті 7 законопроєкту, яка встановлює правові наслідки включення особи до Реєстру олігархів (заборона вчинення певний дій, а також обов’язок подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) положенням статей 8, 24, 38 та 42 Конституції України. Крім того, заборона для осіб, включених до Реєстру олігархів, здійснювати офіційні внески (прямо або опосередковано через інших осіб) на підтримку політичних партій відповідно до Закону України “Про політичні партії в Україні” не вирішує ні проблему “чорного” фінансування політичних партій поза межами вимог згаданого закону, ні проблему підкупу народних депутатів України, депутатів місцевих рад.

По-третє, алгоритм ухвалення рішення про визнання особи олігархом РНБО на підставі подання КМУ, будь-якого члена РНБО, НБУ, СБУ або АМК України несе в собі ризики зловживання такими повноваженнями та використання їх Президентом для політичних цілей, адже саме Президент формує персональний склад РНБО та вводить в дію рішення, ухвалені РНБО. Законопроєкт передбачає непублічну процедуру розгляду та ухвалення такого рішення РНБО без попереднього інформування особи, щодо якої буде ухвалюватися рішення про її включення в Реєстр олігархів. Таким чином, законопроєкт передбачає розширення повноважень РНБО як координаційного органу з питань національної безпеки і оборони при Президентові України, які до того ж зачіпають права та свободи людини і громадянина.

По-четверте, положення законопроєкту щодо декларації про контакти — під контактом з особою, включеною до Реєстру, розуміється зустріч та розмова (у тому числі проведені он-лайн) будь-якого змісту, крім заходів, вказаних у частині третій статті 8 законопроєкту, — є юридично невизначеними, через що ці положення законопроєкту можуть бути свавільно трактовані і застосовані на практиці. Наприклад, в разі включення до Реєстру олігархів хоча б одного народного депутата України, неодмінно з’явиться питання, в яких випадках народні депутати будуть змушені надавати таку декларацію про контакти, чи навпаки — пленарне засідання Парламенту підпадає під ознаки “офіційних заходів (нарад), ініційованих органами державної влади…”.

Крім того, зміст та обсяг політичної відповідальності, про яку згадується в частині шостій статті 8 законопроєкту (“Порушення обов’язку подання декларації про контакти, передбаченого цією статтею, є підставою для притягнення особи до політичної та (або) дисциплінарної відповідальності”), в контексті цього законопроєкту не розкриваються.

З огляду на викладене, замість ухвалення законопроєкту № 5599 ЦППР закликає Президента та Уряд розробити реформу комплексного характеру, спрямовану на ефективну боротьбу з надмірним негативним політичним впливом олігархів, зокрема:

Ці та інші заходи значно краще допоможуть досягнути цілі, яку поставив перед собою законопроєкт № 5599 — подолання конфлікту інтересів, викликаного злиттям політиків, медіа та великого бізнесу, забезпечення національної безпеки України у економічній, політичній та інформаційній сферах, захисту демократії, забезпечення державного суверенітету та уникнення випадків маніпулювання свідомістю громадян умисно спотвореною інформацією задля отримання доступу до ресурсів, належних на праві власності Українському народові.

Джерело: сайт ЦППР

ВГОРУ