За законами воєнного часу: як розкрадали оборонний завод – Гліб Канєвський

Позначки:

Після нападу росіян на українські кораблі та захоплення моряків у Керченській протоці в Україні було введено воєнний стан.

Здавалось би, на п’ятому році війни міцність оборонно-промислового комплексу має бути аксіомою.

Однак на фоні гучних політичних заяв і збільшення оборонного бюджету через відсутність докорінних реформ і корупційних скандалів в оборонно-промисловому комплексі є сумніви, чи зможе оборонка повноцінно забезпечити потреби воєнного часу.

Показова історія, яка розкриває глибини занепаду галузі ОПК, трапилася у Миколаєві на місцевому бронетанковому заводі.

Якщо коротко, то в розпал війни там зірвався терміновий контракт Міністерства оборони на ремонт техніки. Бронетанковий завод втратив 26 мільйонів гривень, а прокурори тишком-нишком закрили справу через відсутність “неправомірних дій службових осіб”.

Можливо, ця історія так і залишилася б похованою в анналах військової прокуратури, але все зіпсувала її прес-служба. У відповідь на новину про закриття справи щодо втрати мільйонів, там розкрили нові факти, після яких розумієш, що цій країні потрібні докорінні реформи, а не воєнні стани.

В кінці 2014 року, у розпал героїчних боїв за Донецький аеропорт, Міноборони перерахувало на Миколаївський бронетанковий завод 59 мільйонів гривень на ремонт техніки для АТО. У той час заводом керував Олександр Швець, якого після Майдану в директорське крісло посадила нова влада.

Для бронетанкового заводу мав початися період розквіту. З’явилися реальні замовлення від військових. Потроху почали повертатися спеціалісти. В Миколаєві сталася давно небачена подія – завод відкрив нові вакансії.

Однак новий директор одразу почав запроваджувати власні новації. Отримані мільйони були розміщені на депозитному рахунку в приватному банку “Київська Русь” без можливості дострокового зняття. Хоча вже тоді на ринку подібні фінустанови падали, як доміно. Швеця навіть не зупинили офіційні попередження з Києва від материнського “Укроборонпрому” про переведення всіх коштів у надійні державні банки.

Вже у березні, через три місяці після депозитної авантюри “Київську Русь”визнали неплатоспроможним банком. На рахунках зависло 26,4 мільйонів гривень, на які мали ремонтувати техніку для фронту.

Даний епізод розслідувала військова прокуратура. Та сама прокуратура, яку до АТО планували ліквідувати. Однак після агресії на Сході вирішили реанімувати, аби порушниками в погонах займалися прокурори в погонах. Військовій прокуратурі також випало стежити за дотриманням законів на оборонних підприємствах.

Отже, військові прокурори взялися рятувати оборонне замовлення і пішли в Господарський суд вимагати, аби банк “Київська Русь” повернув кошти бронетанковому заводу.

Врешті, у вересні 2015 року справу було виграно. Суд зобов’язав банк повернути недоотриманий залишок, який на той момент зменшився до 23 мільйонів гривень.

Окрилені перемогою, прокурори дійшли висновку, що далі розслідувати цей епізод немає сенсу.

“Інформуємо, що досудове розслідування проведено всебічно, повно та об’єктивно. За його результатами неправомірність дій службових осіб даного державного підприємства під час розміщення депозитних вкладів не встановлено,” – йдеться у згаданому на початку релізі прес-служби прокуратури.

Хоча на момент закриття кримінальної справи було відомо, що банк “Київська Русь” – банкрут з нулями на рахунку, оскільки його власник встиг приховатикілька десятків мільйонів доларів.

Треба сказати, що на провальному депозиті новації Швеця не скінчилися. За неповний рік його директорства на Миколаївському бронетанковому заводі було прокручено ще кілька схем з грошима від оборонних замовлень та ресурсами підприємства.

Наприкінці того ж 2014 року, коли вся країна скидалася “по 5 гривень на армію”, бронетанковий завод перерахував 40 мільйонів на розвиток власної профспілки. Дані кошти отримані від Міноборони на ремонт техніки.

Чи багато, чи мало – 40 мільйонів? Це  – майже третина від суми кампанії “по 5 гривень”, зібраних населенням на грудень 2014-го року.

Окремо варто згадати про власний бізнес директора, якому, як не дивно, Миколаївський бронетанковий завод заборгував кілька мільйонів. З приватною фірмою ТОВ “Український радіаторний завод “Кронід”, що належить родині Швеця, завод розраховувався як грошима, так і запчастинами.

До слова, державна підтримка бізнеса Швеця триває досі. Протягом останніх двох років “Кронід” справно отримує тендерні контракти від військових частин на постачання теплообмінників. За даними Prozorro, завод вже натендерив понад 700 тисяч гривень.

Бавилися на заводі при Швецю й із закупівлею неіснуючих товарів у неіснуючих фірм. Під самісіньку ялиночку 2015 року якась фірма ТОВ “Мос-Ком” без договору отримала від заводу третину мільйона за фіктивною угодою. Податківці, до речі, не змогли фізично знайти таку фірму.

Вже в березні фірма ТОВ “Ан Сіті-Сервіс” отримала мільйон гривень також за фіктивними угодами. За умови, що 150 тисяч гривень директор приватної фірми залишить собі, а всі інші гроші готівкою поверне керівництву бронетанкового заводу. Власне, на цій махінації Швець і поплічники погоріли, оскільки були здані СБУ.

Та чи хтось поніс відповідальність за диверсію у тилу під час війни?

На офіційному порталі військової прокуратури не знайти рапорти про строки ув’язнення та конфіскації учасників схем. Воно й не дивно.

Реєстр судових рішень видає три вироки за даною справою. Всі – угоди зі слідством, після яких працівники та працівниці заводу отримали символічні штрафи у розмірі 8,5 тисяч, 11,9 тисяч та 25,5 тисяч гривень. Як зазначено в судових матеріалах, “умови угоди не суперечать інтересам суспільства”.

Сам Швець був тихенько звільнений під кінець 2015 року.

Чи можна було попередити зрив оборонного замовлення? Чи захищений бронетанковий завод від карнавалу марнотратства сьогодні, у дні воєнного стану?

Без реальних, а не декоративних реформ, завод приречений. Від 2014 року, коли оновилося керівництво концерну “Укроборонпрому”, піар-служби оборонних підприємств доводили, що директорами стають молоді ефективні менеджери, які реформують галузь.

Проте концерн не забезпечив елементарний конкурс. Директори і сьогодні на понад сотню підприємств призначаються в закритому режимі, виходячи з нікому не відомих принципів.

Тож не дивно, що Миколаївський бронетанковий завод очолив новий-старий Олександр Швець, який вже керував цим заводом в 2010-2011 роках, і проти якого регулярно повставали викривачі з колективу за марнотратство.

Примітно, що у схемах Швеця активну участь брала співробітниця заводу, яка там працювала із 1986 року. А згадану профспілку, яку засипали грошима, очолювала донька Швеця.

Все це говорить про те, що менеджмент Миколаївського заводу під час війни точно не про ефективну зброю мріяв.

В “Укроборонпромі” можуть навіть заперечити. Мовляв, ми перші викрили фінансові порушення на бронетанковому заводі і сповістили про них прокуратуру.

Так, це правда. Але правда також і в тому, що концерн немає ані серйозних законодавчих важелів контролю над підпорядкованою сотнею підприємств, ані необхідних ресурсів.

Тому кожен такий завод є фактично державою у державі зі своїми царьками та звичаями. Власне, і сам “Укроборонпром” фактично не підпорядкований жодному міністерству, що унеможливлює будь-який контроль над ним.

Тож питання, чи не обшиває сьогодні якийсь черговий “швець” оборонне замовлення, залишається відкритим.

І, звичайно, є питання до прокурорів. Останнім часом головний військовий прокурор Анатолій Матіос дуже нервує. Бо після того, як на повну запрацює Державне бюро розслідувань, прокурори в погонах залишаться без роботи.

Матіосу навіть доводиться братися за непритаманну для прокурорів роботу – ініціювати створення нових органів, як-от бюро військової юстиції чи щось подібне.

Але, щоб стати суспільству корисним, достатньо сумлінно розслідувати існуючі справи про корупцію в обороні. Та публічно звітувати про успіхи в таких справах.

Адже на днях вже новий директор Миколаївського бронетанкового заводу розповів про долю завислих грошей: “незважаючи на рішення судів всіх інстанцій на користь ДП “МБТЗ”, державне підприємство не в змозі отримати власні кошти”. При цьому Міноборони не відмовилося від власних грошей і пішло судом на Миколаївський завод.

Така чехарда розслідувань та судів не призвела, власне, до вирішення проблеми. Миколаївський бронетанковий завод ще довго буде повертати гроші з мертвого банку і ще довше буде розраховуватися з Міноборони. Та головне, що після такої історії закрадаються сумніви, чи може Миколаївський завод відпрацьовувати нові замовлення на вимогу воєнного часу.

Гліб Канєвський для Української Правди

ВГОРУ