Реанімаційний Пакет Реформ > Новини > Інтерв'ю > Який вплив та вагу мають громадські організації на державний сектор?
“Громадянське суспільство має надзвичайно високий вплив в Україні, — говорить Ольга Лимар, виконавча директорка Коаліції Реанімаційний Пакет Реформ, — воно відігравало вирішальну роль в ключових подіях незалежної України. Тому є висока довіра до громадських організацій, не тільки від самих українців, а й від міжнародних партнерів. І тому, коли Уряд, державні органи відкриті до співпраці, й ця відкритість реальна, а не формальна, коли відбувається діалог з широким колом учасників — результати дуже потужні”.
Портал “Децентралізація” поспілкувався з експертами про те, як в Україні вибудовується співпраця між громадськими організаціями та державним сектором, які переваги такої синергії, конкретні результати та перестороги.
Коаліція РПР об’єднує 26 громадських організацій, більшість з них — це аналітичні центри. Наша місія — об’єднання громадянського суспільства для впровадження реформ. Й хоча зараз все більше говорять не стільки про реформи, скільки про відновлення, ми в Коаліції розуміємо відновлення як продовження реформ, адже це умова розвитку демократичної держави.
Новий етап нашої роботи почався з пришвидшення Україною інтеграції до ЄС. Звісно, це вийшло на новий рівень з отриманням статусу кандидата, який ми також адвокатували, оскільки було звернення до різних українських громадських організацій від Офісу Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України про спільну адвокацію. Ми всі координувались та працювали, щоб Україна отримала цей статус. Кожен розумів, що це необхідне рішення, тут не було розбіжностей між баченням громадських організацій і Урядом. На жаль, таке буває не завжди, але в цьому випадку все зійшлося.
Значна частина роботи була зроблена ще до отримання статусу. Наприклад, ми активно допомагали в напрацюванні Законопроєкту “Про медіа” – його ухвалення було одним з критеріїв початку переговорів, оскільки сам закон передбачає створення єдиної системи правових норм регулювання правовідносин у сфері медіа та імплементацію норм європейського законодавства у національне законодавство.
Останні пів року ми багато часу приділяли саме тим 7 рекомендаціям, які надані нам Європейською Комісією. У грудні експерти громадянського суспільства за участі політиків і міжнародних партнерів підбили попередні підсумки цього процесу під час круглого столу та підготували документ про стан виконання Україною рекомендацій Єврокомісії. Участь в обговоренні взяли також Артур Гебал, Голова політичного відділу делегації ЄС в Україні, Ольга Стефанішина, віцепрем’єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України, Олександр Корнієнко, перший заступник Голови Верховної Ради
Так, ці 7 рекомендацій займають пів листочка тексту, але вони визначають розвиток держави на десятиріччя. Тому ми активно допомагаємо зі всім, що стосується політичних реформ, моніторимо продовження антикорупційної, судової.
Стежимо за тим, щоб реформи децентралізації не згорталися й ОМС мали можливості для розвитку.
В цілому, якщо говорити про Уряд, хотілося б, щоб Уряд створював кращі можливості для залучення організацій громадянського суспільства, щоб це було менш формально, але більш дієво, щоб це були дуже різні організації громадянського суспільства, які демонструють результат, є політично незаангажовані, можуть це довести, мають гарний досвід і експертизи, і адвокації, і роботи з громадянами.
Адже Уряд може використовувати експертизу, ресурси громадських організацій для ухвалення певних рішень. І якщо такі рішення напрацьовуються одразу в діалозі з громадськими організаціями, їх легше адвокатувати.
І самі громадські організації можуть брати на себе роль комунікаційників і доносити суспільству, чому той чи інший законопроєкт важливий.
Моя експертиза – це тематика урядування, публічної адміністрації. Коли почали цим займатися в кінці 90-х років, то в Україні не було розроблено багатьох навіть теоретичних речей. Розмежування політичних посад і державної служби, роль державного секретаря в міністерстві, різниця між міністерством та іншими центральними органами виконавчої влади ... Багато речей українські неурядові організації розробляли замість науковців та публічних службовців, а потім адвокатували їх в уряді та парламенті.
Це десятки розроблених законів в різних сферах, проадвокатованих, впроваджених.
З мого досвіду, нам завжди було легше працювати з демократичними урядами. Після Революції гідності був особливий пік результативності, багато було зроблено, в тому числі в цей час прийнятий Закон “Про державну службу”, яким дуже пишаємося, до якого долучалися: до розробки, адвокації і потім до допомоги у впровадженні.
Хотілося би, щоб кожна влада, яка приходить, не починала з нуля, а намагалася зрозуміти, що тут вже робилося. Щоб було наступництво.
Публічний сектор не працює так, як приватна компанія. Це не 10 людей, яких можна легко зняти, легко набрати. Це сотні тисяч людей. Тут має бути сталість, інституційна тяглість, пам’ять і правила, процедури.
І державному сектору корисно заручатись підтримкою неурядових аналітичних центрів, тому що тут дуже потужна експертиза, яка напрацьовувалася роками.
Частіше громадські організації самі ініціюють звернення, пропонують свої послуги, дослідження, готові продукти.
Справедливості заради скажу, що в нас є окремі міністри, депутати, які розуміють сектор своєї відповідальності та знають, які експерти працюють з цією темою. Запрошують на зустрічі, комунікують, прагнуть співпрацювати.
Великий плюс, який можна отримати від співпраці з громадськими організаціями — самі обсяги роботи. Великі дослідження, моніторинг та обробка інформації, публічні консультації щодо якихось ідей: громадські організації виконують дуже широку роль. Якщо навіть напрацьовують якусь ідею, policy документ, то потім організовують його обговорення зі стейкхолдерами, бізнесом, ОМС.
Тож влада може використовувати роботу неурядового сектору в своїх інтересах, полегшуючи собі життя, і від цього користь буде усім.
В нас є добрі приклади взаємодії з деякими урядовцями, депутатами, які розуміють, що таке правильний policy процес. Вони залучають всіх стейкхолдерів, шукають збалансоване рішення. Помітив, що це залежить саме від особистої культури, від освіти, досвіду у роботі в публічному чи громадському секторі.
Тотально як культура це поки не всюди працює. На жаль, багато органів все ще закриті і вони сприймають комунікацію лише односторонню – розповідають про те, що вже зробили. Вплинути на розроблене ними рішення практично неможливо. Часто в процесі розробки вони не беруть до уваги думку навіть тих, для кого вони працюють, тобто на кого буде спрямоване рішення. Важко сказати, чи це свідомо, чи це брак культури, яку ми маємо крок за кроком нарощувати.
Тому потрібні правила. Наприклад, ми багато років адвокатуємо Закон “Про публічні консультації”. Вважаємо, якщо в нас немає цієї культури на рівні носіїв (політиків), неформалізованої, то давайте спробуємо через закон і право впровадити, щоб кожен хто розробляє policy документи чи нормативно правові акти, розумів, що їх треба комунікувати, вчасно відкривати, про них треба консультуватися, залучати, давати можливість усім, хто має бажання і спроможність висловитися, а тоді аргументувати своє рішення. Було б добре, щоб кожен, хто розробляє політику, розумів, що найкращий формат — це відкритий формат. Чи це велика реформа, чи маленьке рішення – треба залучити всіх, кого це стосується. А починати взагалі треба з елементарного — з відкритої робочої групи. І залучати потрібно не лише тих, з ким комфортно, але й носіїв альтернативних точок зору.
Коли ми робимо щось разом з владою, міністерствами, з кимось із депутатів — беремо на себе значну частку комунікаційної роботи, проведення заходів, донесення інформації різними каналами.
Пояснюємо, чому потрібно те чи інше рішення, що воно дасть. І навіть якщо воно буде непопулярним для суспільства і суспільству хотілось б почути щось інше, ми можемо брати на себе і негативний тягар.
Ми комунікуємо і до прийняття рішень, і після. Якщо ми разом готували певний закон, то зі своєї сторони потім готуємо і науково-практичні коментарі, і статті та посібники для громадян, як цим законом користуватися. Проводимо тренінги, моніторимо як впроваджується закон. У нас були різні досвіди. Наприклад, Закон “Про доступ до публічної інформації” треба було пояснювати більше для громадян і громадських організацій, а Закон “Про державну службу” та “Про адміністративні послуги” — державним службовцям і посадовцям ОМС.
Робота з представниками громадського сектору та експертами є невіддільною складовою публічних політик і нормального підходу до законотворчості. Якщо проаналізувати проєкти комітету, то ті, що пройшли крізь взаємодію зі стейкхолдерами, мають мінімум проблем при голосуванні та адвокації. Якщо ми кажемо про сферу місцевого самоврядування, то зараз можна просто глянути, як комітет проходить обговорення законопроєктів про місцеві державні адміністрації та службу в органах місцевого самоврядування. Втім, я не є прихильником імперативного підходу щодо такої роботи для парламентарів, бо це шлях еволюції. Хтось вже розуміє, як працює цей інструмент та навчився його використовував, хтось в процесі та імператив спровокує здебільшого імітацію процесу.
Що може допомогти розвивати цю культуру співпраці? Граблі. Відверто граблі. Завжди є кілька моделей поведінки: працювати зі стейкхолдерами чи отримувати граблями по голові у вигляді хейту та непорозуміння.
Якщо говорити про те, що зупиняє частіше використовувати ресурс представників громадськості та експертів, то думаю, що тут нема універсальної відповіді. Десь процес залежить від авторів проєкт, десь від самих експертів. Дуже часто, замість розв’язання питання за робочим столом, в хід ідуть переговори через ЗМІ, а це точно не сприяє конструктивній співпраці. Всі ми люди чутливі, не всі спроможні вдало опановувати емоції.
