Міське господарство, як, утім, і вся країна, не має досвіду функціонування в умовах повномасштабної війни. В селах, котеджних містечках та невеликих містах приватні житлові будинки і невеликі громадські споруди достатньо автономні й можуть більш-менш спокійно пережити тимчасову відсутність води, газу чи електрики (користуючись колодязями, дровами та свічками). А ось у містах із високим рівнем централізації комунальних послуг виведення з ладу систем водо-, газо-, тепло- або електропостачання може спричинити гуманітарну й техногенну катастрофу.
Кияни, приміром, в окремих мікрорайонах уже переживали аварії на каналізаційних колекторах, які ставили жителів у дуже незручне становище. Для того, щоб провести ремонт колектора, треба перекрити водопостачання (аби ремонтники зайшли в колектор), та це ще півбіди — воду підвезуть, однак при цьому не працюватимуть унітази, і як тоді сім’ї пережити бодай добу, адже біля багатоквартирних будинків дворові вбиральні не передбачені… Якщо ж у місті ще й відключиться електрика, то перестануть працювати перекачувальні насосно-каналізаційні станції, що женуть «продукти життєдіяльності» мешканців на Бортницьку станцію аерації (якою користуються Київ і навколишні міста). В такому разі, навіть попри наявність води, може затопити цілі мікрорайони, зрозуміло чим…
ZN.UA наводило приклад Стародавнього Риму, який став світовим містом і величезною імперією після того як не лише налагодив систему водопостачання (знамениті римські акведуки), а й збудував міську каналізацію та громадські туалети. Тут ми не згадуємо про Інтернет, що без електропостачання «ляже», а відсутність мережі паралізує діяльність владних та інших установ, підприємств, навчальних закладів і взагалі — життя.
Тож до чого це я? Виходячи з логіки ведення війни РФ, немає сумнівів, що напередодні зими об’єкти комунальної та енергетичної інфраструктури великих міст і обласних центрів будуть піддані ракетним атакам із метою створення умов, які роблять життя людей неможливим. Що можна протиставити цьому крім протиповітряного захисту, тобто як підготуватися до найгіршого сценарію — коли ворог зруйнує об’єкти критичної інфраструктури?
Зима завжди була непростим випробуванням для уряду, паливно-енергетичного комплексу та мерів міст. Слід визнати, що «нагорі» розуміють гостроту ситуації, а як реагують?
Перш за все у стилі нинішньої владної команди — популістично. Прем’єр-міністр Денис Шмигаль запевнив населення: «до кінця опалювального сезону ніяких змін тарифів не буде». Це, звісно, для більшості населення звістка приємна, однак тут постають два запитання: хто і як компенсуватиме різницю між собівартістю послуг (оскільки остання неодмінно зросте) та величиною тарифу? Місцеві бюджети, держбюджет, міжнародні донори — хто?
Відповідь на це запитання дає (нібито) урядовий законопроєкт № 7427, який народні депутати прийняли в першому читанні 21 червня ц. р., при цьому похвалившись, що зазначили джерело покриття цієї різниці — міжнародна допомога на суму 180 млрд грн. Тут слід прояснити кілька моментів.
По-перше, в тексті законопроєкту жодної згадки про 180 млрд грн. немає, це інтерпретація народного депутата Ярослава Железняка (фракція «Голос»). По-друге, слід розуміти, що міжнародна фінансова допомога може бути різна — кредити, гарантії за кредитами та гранти. Якщо буде використано останній вид, це добре, — його не треба повертати, а ось кредити — це нові борги, однак у законопроєкті про такі нюанси — ні слова.
По-третє, у проєкті справді прописано гарантії та компенсації виробникам, транспортувальникам і постачальникам теплової енергії та природного газу, однак, як завжди, диявол криється в деталях, а в нашому випадку — в прикінцевих положеннях, які займають 20 сторінок із наявних 24-х тексту законопроєкту. Тут можна надибати багато цікавинок, недарма ж закону дали назву не «Про мораторій на підвищення цін (тарифів)», а «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання протягом дії воєнного стану та подальшого відновлення».
Отож видається, що КМУ і ВРУ вирішили одним махом розгребти авгієві конюшні боргів, яких набралися в газовій та тепловій галузях спільно всі учасники. Тут є і «сумнівна та/або безнадійна заборгованість», і «обсяги перевищення фактичної вартості», і «неприведення об’єму газу до стандартних умов» (пресловуті температурні коефіцієнти за скандальною методикою Мінпалива 2003 року), а також «визнання судом незаконними норми споживання природного газу без лічильників».
Одне слово, влада вирішила діяти за принципом «війна все спише» — в буквальному сенсі цих слів, і що найприємніше (для неї) — за рахунок іноземних донорів!
Звісно, навряд чи приємно буде їм це зрозуміти, коли вони вчитаються у зміст зазначеного законопроєкту, й чи не створить це приводу до чергового міжнародного скандалу (соромно якось за країну…)
Своєю чергою, профільний міністр Олексій Чернишов (Мінрегіон) обмежився лише обіцянкою: «Опалювальний сезон почнеться вчасно», хоча всі розуміють, що вирішальною мірою це залежить від мерів міст, і ось тут дисонансом прозвучала заява київського міського голови Віталія Кличка, який чесно попередив киян: «Цілком можливо, що температура в будинках городян буде дещо нижчою, ніж зазвичай». Очевидно, така позиція більше відповідає реаліям часу, ніж бадьорі рапорти міністрів.
29 липня ВРУ ухвалила Закон «Про особливості регулювання» в другому читанні та одночасно внесла зміни до Державного бюджету України, що ними, як вважають народні обранці, вони забезпечили фінансування заходів, визначених в цьому законі. От тільки іноземна допомога в ньому скоротилася з 188,3 млрд грн (в законопроєкті) до 125,1 млрд грн в ухваленому законі змін до Держбюджету-2022 (додатки до порівняльної таблиці до другого читання). Однак ця історія настільки детективна, що потребує окремого висвітлення. ДТ планує зробити це найближчим часом.
Головне питання, на яке не дають відповіді урядовці та чиновники, — навіщо фіксовані тарифи, велетенські запаси газу, компенсація різниці тарифу і собівартості, якщо самої послуги — тепла чи води — просто не буде? Що тоді робити? Ймовірно, що саме наявність комунальних послуг і є ключовою проблемою цієї зими.
Для великих міст найбільш уразливими є водопостачання та опалення багатоквартирних будинків. Які ж рецепти можна запропонувати як альтернативні системи для забезпечення міст водою та теплом? Насправді вони лежать на поверхні, треба лише підготуватися до катаклізмів заздалегідь, а не хапатися за роботу тоді, коли щось буде знищено.
По-перше, найбільш критичними для постачання води є водозабірні станції, альтернативою (в разі їх руйнування) можуть стати звичайні земснаряди, що могтимуть качати замість піску технічну воду, а це принаймні забезпечить роботу каналізаційної системи. Захищеними (технічно) джерелами питної води є артезіанські свердловини, зроблені ще за часів СРСР на випадок ядерної війни. У більшості міст вони є, але якщо нема, то пробурити їх — справа кількох днів.
По-друге, централізоване теплопостачання. У багатьох містах насправді працюють не одне, а декілька теплогенеруючих підприємств, тому всі їх треба привести у стан робочої готовності. В Києві, наприклад, є не лише ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6, а 15 потужних районних котелень та близько 200 малих. Питання в тому, чи об’єднані вони єдиною мережею та чи зможуть заміняти одна одну.
Альтернативою для централізованого опалення, певна річ, є обігрів електроприладами, чим, власне, користуються всі в холодне міжсезоння. Тут завдання місцевої й центральної влади — забезпечити потужності та мережі на випадок, коли централізоване опалення раптом щезне. Можна здійснити й низку адміністративно-господарських кроків, які полегшать людям життя. Наприклад, дозволити офіційно закрити та опечатати батареї (в яких є вентилі) і не платити за опалення в окремих кімнатах, тоді для інших кімнат і квартир тепла буде більше, та й платити людям доведеться менше.
По-третє, електроенергія. На відміну від водо- і теплопостачання, які забезпечуються локальними системами, енергосистема України, крім Бурштинського енергоострова, об’єднана, тому є хай обмежена, але можливість маневрувати потужностями.
Чи знає й чи думає про ці альтернативи влада? В інформаційному полі в цьому аспекті — повна тиша, ні пари з вуст. А з історії катастроф відомо, що найнебезпечнішими є не самі катастрофи (землетруси, пожежі, повені), а наслідки, які виникають через руйнацію систем життєзабезпечення, — епідемії, захворювання, голод тощо. Саме через них гине більше людей, ніж у самій катастрофі.
Si vis pacem, para bellum. У нашому випадку, коли війна вже почалася, до будь-якої неприємності, яку вона може принести, треба готуватися заздалегідь. У стратегічних галузях зазвичай є плани дій на випадок війни, певна річ засекречені, однак людям було б спокійніше жити, якби вони знали, що такі плани є в кожному місті, районі та області.
Добре було б також, аби мери, голови ВЦА та інші можновладці не обмежувалися піар-заявами, а інформували про реальні заходи і сценарії дій на найгірший випадок. Інформація про відремонтовані насоси, закуплені генератори для лікарень, наявні пересувні вбиральні та інші брутальні дрібниці іноді заспокоюють більше, ніж заяви про 12 млрд кубів у підземних газосховищах.
