Як оцінити роботу Державного бюро розслідувань? Про звіт за 2018-й — Євген Крапивін

Державне бюро розслідувань офіційно відзвітувалось за роботу в минулому, 2018 році. Нагадаю, працювати Бюро офіційно почало 27 листопада, а до того моменту відбувалось формування штату, інфраструктури та адвокація змін до законодавства для повноцінного запуску органу. І хоча зараз мова йде про перший рік роботи, результати розслідувань кримінальних проваджень є поки тільки за три місяці (з чого і треба виходити).

Серед правничої спільноти можна почути різні оцінки роботи ДБР: прокурори не вірять, що у цього органу вийде ефективно розслідувати провадження, які раніше були в їхній підслідності, адвокати не бачать якісних змін у роботі слідчих Бюро порівняно з попередниками, а серед громадськості лунають тези про те, що цей орган під ковпаком у політиків. Попри всі розмови про те, що в ДБР немає людей чи приміщень, чи його зруйнують політики, поки воно не розпочне реальну роботу, можна сказати, що Бюро нарешті запрацювало. Наразі ДБР розслідує кримінальні провадження, які раніше були у прокурорській підслідності, і ми майже щодня можемо побачити інформацію про реєстрацію кримінальних проваджень за фактом зловживання правоохоронцями, суддями, чиновниками своїми повноваженнями чи навіть затримання і повідомлення про підозру фігурантам таких справ.

Якщо раніше усі говорили про проблеми законодавчого забезпечення роботи Бюро (які, до речі, нікуди не зникли, адже законопроект №5395-д досі не ухвалено), кадрового набору в цей орган (хоча конкурси ще тривають) чи відсутності матеріальної бази для роботи (елементарний пошук приміщень для 7-ми територіальних органів зайняв немало часу), то зараз можна говорити про кількісно-статистичні показники розслідування кримінальних проваджень та подальші перспективи розвитку. При цьому, на мій погляд, оцінювати роботу Бюро за три місяці розслідування рано, адже має пройти довший час для оцінки якості таких розслідувань. Наприклад, може постати питання допустимості доказів під час судового розгляду, який, очевидно, значно розведений у часі із реєстрацію провадження чи повідомленням про підозру.

Про перший рік роботи можна прочитати у Звіті. Проте він потребує певних коментарів для інтерпретації тих цифр, які там викладені, чи загальних проблем, які існують в діяльності нового органу правопорядку.

1. Частиною демократичного цивільного контролю за роботою Державного бюро розслідувань є подання директором щороку до 1 квітня письмового звіту про діяльність за минулий рік.

Такий звіт подається Президенту України, Верховній Раді України та Кабміну (ст. 23 Закону про ДБР). І, що важливо, він надається Раді громадського контролю, яка має надати свій висновок стосовно нього. Однак, наразі висновку РГК немає, бо Роман Труба представив звіт лише днями.

Чому я згадую про те, що це прямо передбачено Законом? Адже інші органи теж проводять прес-конференції та звітуються? А особливо активні, наприклад Генеральна прокуратура, не сходять з шпальт газет? Тому що законодавець прямо передбачив для директора ДБР структуру цього звіту, точніше обов’язкові елементи, з яких він має складатись. Це сім пунктів – від статистики до співпраці з міжнародними партнерами та громадськістю. В звіті за 2018 рік частина з них не відображена, наприклад відомості про арешт майна, конфіскацію предметів та доходів від злочинів, які в підслідності Бюро або кількість повідомлень про вчинення правопорушень працівниками ДБР та результати їх розгляду. Перший пункт цікавий, найперше, для оцінки активності органу в межах серйозних кримінальних проваджень, а другий, знову ж таки, – в питанні якості роботи слідчих ДБР.

2. За ці три місяці, за які Державне бюро розслідувань боролося зі злочинами правоохоронців, суддів, чиновників та військовими злочинами, можна говорити про такі результати:

– розслідувалось 5794 кримінальних проваджень (з них – 1622 Бюро внесло самостійно в Єдиний реєстр досудових розслідувань, тобто це нові злочини, які відбулись з 27 листопада; інші ж було внесено органами прокуратури або передано до Бюро за підслідністю в порядку, встановленому КПК України);

– відбулось 610 повідомлень про підозру;

– скеровано до суду 499 обвинувальних актів та 11 угод про визнання винуватості. Тут варто сказати, що майже всі вони (94%) стосуються військових злочинів, тобто проти порядку несення військової служби. Це означає, що поки зарано говорити про якісні зміни у безкарності правоохоронців, яка існувала за десятиліття неефективного розслідування з боку органів прокуратури, про що неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. З усього масиву скерованих до суду справ лише 28 стосуються органів правопорядку (19 – Нацполіція; 5 – прикордонники, 2 – Нацгвардія; 1 – ДСНС; 1 – ДФС). Хоча цифра в 510 скерованих справ до суду може когось вражати, але треба розуміти специфіку військових злочинів та їх питому вагу у всіх провадженнях ДБР, яке, повторимось, створювалось, в першу чергу, для боротьби з порушеннями прав і свобод людини органами правопорядку;

– у справах ДБР судом ухвалено 14 обвинувальних вироки, які уже набрали законної сили. Виправдувальних наразі немає.

3. Водночас Бюро називає це пріоритетом у своїй роботі та виділяє окреме місце для інформації про розслідування злочинів, що порушують права і свободи людини:

– розслідується 22 провадження за ст. 127 Кримінального кодексу України (катування);

– розслідується 442 провадження за ч. 2,3 ст. 365 КК України (перевищення влади правоохоронцем, що супроводжувалось насильством).

По-перше, в Україні (і багатьох пострадянських республіках, як не дивно) досі конструкція кримінально-правової норми ст. 127 КК України потребує вдосконалення шляхом включення туди спецсуб’єкта, тобто правоохоронця. Бо наразі у нас цивільні особи можуть катувати цивільних осіб, що не відповідає визначенню. Катування як злочин стосується саме владних повноважень, якими наділені спеціальні органи. Про це говорить Конвенція ООН проти катувань та різноманітні документи у цій сфері. Саме тому катування найчастіше відбувається з метою “вибивання” зізнання, хоча інколи виключно з якихось садистських нахилів поліцейського. Такий недолік законодавства, що має наслідком підміну понять та проблеми із кваліфікацією, виникла ще у 2008 році, коли цього спеціального суб’єкта раптово виключили та забули додати при змінах до статті в Парламенті. Тож не дивуйтесь, якщо завтра Україна скаже міжнародним партнерам, що в Україні немає катувань, адже кримінальна статистика саме про це і говорить.

По-друге, кримінальна статистика говорить, що у нас немає ні незаконних затримань, ні примушування давати показання, ні притягнення завідомо невинних осіб до відповідальності (наприклад, шляхом фальсифікації доказів), ні порушення права на захист. Я перерахував склади злочинів, передбачені ст. 371-374 КК України, які традиційно залишались “мертвими” (близько 10 проваджень в рік, які нічим не закінчувались) та, що здивувало, жодним чином не відображені у звіті Бюро. Але ж саме тут адвокати та правозахисники покладали великі сподівання на ДБР, які, сподіваюсь, він виконає. Бо не можна зводити порушення прав і свобод людини виключно до катування, як це зроблено у звіті за 2018 рік, бо катування завжди має суміжні злочини.

4. І останнє, про що хочеться сказати: Науково-консультативна рада (НКР) при ДБР. Якщо про діяльність Ради громадського контролю ще згадано у звіті, то стосовно НКР відбулась лише констатація факту, що вона існує та перераховано її членів. НКР мала б бути творчим та аналітичним майданчиком з вирішення правових проблеми в ДБР, однак, наскільки мені відомо, просто не працює. Хоча в тому відомому “скандалі” з непризначенням Романом Трубою 27 кандидатів на керівні посади, які йому надала за результатами конкурсу зовнішня конкурсна Комісія через відсутність результатів поліграфу, саме НКР мала висловити свою юридичну позицію. Бо що Роман Труба мав аргументовану правову позицію, що зовнішня Комісія, адже законодавство недостатньо чітко сформульоване в цьому питанні. Заради справедливості зазначу, що директор ДБР згодом таки призначив тих 23 кандидатів. Правда, було втрачено декілька місяців для їхньої роботи.

Наостанок скажу, що мені особливо сподобався кінець минулорічного звіту, адже в ньому йде мова про подальші плани з розвитку ДБР – створення представництв ДБР у кожному обласному центрі, розробка Концепції інституту слідчого ДБР в кримінальному провадженні тощо. Враховуючи навантаження на Бюро та виключно роль “контролера за контролюючими органами”, питання збільшення штату та інституційного представлення в кожному регіоні є вкрай важливими. Вже якось наводився приклад визнання доказів недопустимими, що може “розвалити” всю справу: ДТП з постраждалим, який отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості або вище, вчинено правоохоронцем в маленькому містечку, де немає ДБР. На місце злочину прибуває слідчо-оперативна група поліції, бо поки три години (в кращому випадку) слідчий ДБР буде їхати з однієї області в іншу по українським дорогам, то такі докази можуть бути втрачені. Але за нинішньою редакцією КПК України, після антикорупційних змін у 2015 році, це є порушенням правил підслідності й, відповідно до принципу “плодів отруєного дерева” може ставити під сумнів всі подальші докази у справі. Така проблема може вирішитись створенням представництв ДБР в кожному обласному центрі, як це раніше було в прокуратурі. Та сама Концепція інституту слідчого важлива для оцінки ефективності його роботи, бо це і є оцінка якості тих чи інших дій в межах кримінального провадження (повноти, своєчасності, змісту тощо).

Підсумую, що говорити про роботу Державного бюро розслідувань варто, виходячи з таких основних тез:

1. ДБР відбувся як орган: Бюро розслідує кримінальні провадження та поступово набирає обертів.

2. ДБР не має оперативних підрозділів, в ньому досі не створено Дисциплінарну комісію, а процес набору керівних посад заблоковано через нереальний порядок проведення конкурсів зовнішньою конкурсною Комісією. Тому Бюро працює не в повну силу з огляду на об’єктивні причини.

3. Ці об’єктивні причини полягають у блокуванні політиками ухвалення проекту Закону №5395-д (підготовлений до другого читання), який, однак, не вирішує всіх проблем. Те саме усунення зовнішньої конкурсної Комісії (до речі, цю позицію займає сама Комісія) було виключено з тексту законопроекту під час доопрацювання в профільному Комітеті Верховної Ради України.

4. Оцінювати роботу ДБР зарано. Говорити про результати розслідування за три місяці (переважно про військові злочини) – це “гадання на кавовій гущі”. Можна говорити про певні негативні чи позитивні тенденції, які бачать люди, що працювали в системі чи адвокати, що спеціалізуються на кримінальному процесі. Але загальну оцінку діяльності Бюро варто робити пізніше. Отже, почекаємо на такі дані, хоча б за найближчі півроку.

Євген Крапивін для LB.ua

ВГОРУ