Загалом проєкт Засад державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційної стратегії) на 2020–2024 роки (далі – проєкт Антикорупційної стратегії) створює враження ретельно розробленого документа, прийняття та реалізація якого в подальшому можуть серйозно позитивно вплинути на стан корупції в Україні.

Водночас слід вказати, що він не позбавлений певних вад, частина яких може суттєво знизити ймовірний потенціал Антикорупційної стратегії.

Як на основну з таких вад треба вказати на недостатню визначеність ключового поняття – «корупція».

По-перше, в Законі «Про запобігання корупції» вона зводиться до випадків використання лише службових повноважень для одержання неправомірної вигоди, а також «хабарництва» – і таке визначення поняття «корупції» є надзвичайно спрощеним, оскільки не дозволяє охопити ним деякі діяння, що прямо визнаються Кримінальним кодексом України (далі – КК України) корупційними злочинами (наприклад, діяння, передбачені статтями 354, 365-2, 368-4, 369-2, 369-3).

По-друге, у КК України (ст. 45) наводиться перелік корупційних кримінальних правопорушень, який, з одного боку, включає кілька статей, що не передбачають корупційних правопорушень (статті 210, 320, а певний час була і ст. 366-1), а з іншого, не включає майже сто статей, які передбачають вчинення злочину: а) службовою особою, б) з використанням влади чи службових повноважень і в) з корисливою або будь-якою метою, у тому числі корисливою або з метою одержати неправомірну вигоду (наприклад, не визнаються корупційними злочинами контрабанда, рейдерство, інсайдерство та ін., вчинені службовою особою).

Таким чином, держава демонструє, що точно не знає, що є корупцією, а що не є нею і чому саме вона запобігає та протидіє, створюючи нове законодавство, нові інституції та нову практику.

Друга пропозиція полягає в тому, щоби критично переоцінити невіднесення проєктом Антикорупційної стратегії сфери юстиції та внутрішніх справ до числа пріоритетних.

Проблемою тут є те, що корупційні та пов’язані з корупцією правопорушення вельми часто вчинюють судді, прокурори, адвокати, працівники органів правопорядку, які повинні його забезпечувати, чимало з цих осіб не відрізняються зразковою доброчесністю, а основною причинами цього є необґрунтовано широка дискреція і низька відповідальність за свої рішення та дії і бездіяльність.

Очікуваними результатами варто було б визначити такі:

1) переглянуто Кримінальний, Кримінальний процесуальний і Кримінально-виконавчий кодекси України та обмежено дискреційні і невідповідні принципу юридичної визначеності повноваження прокурорів, слідчих (детективів), дізнавачів, співробітників оперативних підрозділів та керівників органів досудового розслідування, працівників кримінально-виконавчої системи, посилено їх самостійність і персональну відповідальність за прийняті рішення, службові дії і бездіяльність; введено систему випадкового розподілу справ між прокурорами на основі чітких і об’єктивних критеріїв;

2) в системі Національної поліції створено постійно і прозоро діючі дисциплінарні комісії, яким надано право самостійно накладати стягнення на поліцейських;

3) обліковуються та оприлюднюються всі звернення посадових осіб до суду, органів досудового розслідування і прокуратури, які містять ознаки втручання в діяльність цих органів;

4) запроваджено для прокурорів, слідчих (детективів), дізнавачів, співробітників оперативних підрозділів обов’язок декларування позапроцесуальних стосунків з учасниками кримінального провадження, родинних зв’язків і доброчесності;

5) забезпечено прозорість і якість відбору кадрів для органів правопорядку, підвищення кваліфікації працівників; розроблено систему оцінки ефективності особистої роботи кожного працівника органу правопорядку і удосконалення системи кар’єрного зростання; створено електронні системи управління персоналом в органах прокуратури, органах досудового розслідування, а також систему електронних суддівських досьє;

6) щорічно проводиться незалежна оцінка (аудит) ефективності діяльності Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, а також Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, їх операційної та інституційної незалежності з максимальною деполітизацією процесу відбору аудиторів.

7) кардинально покращено систему соціального захисту слідчих, дізнавачів, детективів, співробітників оперативних підрозділів та прокурорів; встановлено посадовий оклад у прив’язці до мінімального прожиткового рівня для працездатної особи та остаточно припинено практику визначення основної частини заробітної плати на розсуд керівників.

Третє. Недостатньо уваги приділено проблемі відкритості влади, насамперед вищих органів державної влади, та досягнення прозорості бюджетного процесу, державних фінансів й іншого державного майна (земельні ділянки, нерухомість, підприємства тощо), а також усіх об’єктів права власності народу, які до цього часу продовжують розкрадатися без оглядки на існування органів правопорядку та інших державних органів й органів місцевого самоврядування.

Четверта пропозиція загального характеру: скрізь по тексту проєкту слід уніфіковано визначити, йдеться про «запобігання корупції», про «протидію корупції», про «запобігання та протидію корупції» чи про «подолання корупції». Оскільки ці поняття одночасно використовуються в проєкті, то важливо, щоби існували розуміння і відповідь щодо відмінності між ними.

Решта зауважень і пропозицій висловлюється до окремих розділів.

Завантажити PDF