Україна – лідер серед європейських країн за рівнем забруднення довкілля. І це щодня вражає кожного українця.

Міністерство екології (з різними назвами) існувало в Україні з 1991 року як окрема інституція. Натомість у вересні 2019 року новою владою було прийняте катастрофічне, на нашу думку, рішення об’єднати Мінприроди з Міністерством енергетики, створивши таким чином системні конфлікти в його роботі, що відкинуло питання довкілля на другий план.

Наша країна найбільш розорана країна в Європі і світі, тож завдяки наявності степової кліматичної зони ми більше за всіх в Європі відчуваємо опустелювання.

Україна має критичний техногенний спадок від наймасштабнішої в світі радіаційної аварії на Чорнобильський АЕС та наростаючого соціально-економічного та екологічного колапсу регіонів видобутку вугілля.

В нашій державі не існує сучасної системи контролю викидів забруднюючих речовин та моніторингу за станом довкілля. Країна досі не маємо організованої системи поводження з побутовими та промисловими відходами. По-хижацьки вилучаємо природні ресурси на користь бізнес-інтересів. За останні десятиліття в Україні зникли понад 30000 річок. Незважаючи на декларативну прихильності Цілям Сталого Розвитку ООН необхідний екологічний аспект в розробці та втіленні державної політики фактично заблокований на всіх рівнях.

Проблеми забруднення довкілля та наслідки зміни клімату вже очевидні для кожного українця.

І на тлі сучасних викликів, у нашого довкілля має бути захисник та амбасадор. Але український Уряд вирішив, що окреме Міністерство є розкішшю та ліквідував його, шляхом поєднання з його історичним опонентом – Міністерством енергетики.

Безумовно, енергетична безпека для держави є не менш важливою за екологічну.  Водночас, проблеми у сфері охорони довкілля не повинні відступати на задній план діяльності уряду.

І сьогодні не залишилося жодної причини сподіватися, що таке об’єднання може бути на користь конституційним правам українців на чисте та безпечне для життя та здоров’я довкілля.

Чому?

1. Бо це прямий конфлікт інтересів між напрямком, що є головним забруднювачем навколишнього середовища – енергетикою, та власне, інтересами довкілля та громадського здоров’я. Зокрема, функції міністерства щодо підписання УРП (угод про розподіл продукції) від нарощування видобутку викопного палива можуть посунути або навіть скасувати заходи зі скорочення викидів парникових газів.
2. Стратегічна екологічна оцінка планів та програм державного значення, так само як оцінка впливу на довкілля, має здійснюватися незалежним міністерством, а не тим самим, що підписує відповідні угоди по інфраструктурним проектам та має у підпорядкуванні державні енергетичні компанії (Енергоатом, Укргідоенерго).
3. Розвиток мережі природно-заповідного фонду, які підтримують біорізноманіття у країні, потребують постійного фінансового забезпечення, відповідної інституційної розбудови  та пошуку міжнародної природоохоронної допомоги, що вимагає якісних виконавців та тісної співпраці із відповідними донорами й природоохоронними інституціями. На жаль, проблемою є забезпечення національного фінансування для охорони природи, оскільки стратегія поступається тактиці – охорона природи поступається енергетиці.
4. Критично важливим на сьогодні також стоїть питання щодо наближення (апроксимації) українського законодавства до Директив ЄС. Природоохоронний блок складають, в тому числі, складні до виконання Оселищна та Пташина Директиви, їх реалізація потребує реформаторських змін діяльності природоохоронних інституцій.
5. В Україні сильно, більше ніж в інших державах порушене співвідношення між агроугіддями і природними територіями. Без масштабної консервації земель і переведення деградованої ріллі в природні ландшафти, ми ніяк не зупинимо ні втрату річок ні опустелювання.
6. В Україні досі масштабно знищуються природні оселища, охороняти які Україна зобов’язалась, ратифікувавши міжнародні угоди та підписавши угоду про асоціацію з ЄС: масштабно розорюються останні природні степи і луки, осушуються та розробляються торфовища, видобувається бурштин, вирубуються ліси природного походження та старовікові ліси, що мають найбільшу цінність для біорізноманіття.
7. В країні відсутній моніторинг довкілля. Зокрема, система моніторингу якості повітря не відповідає Європейським Директивам та вимогам сучасності. Держава не моніторить викиди промислових підприємств у безперервному режимі.

Разом із тим, питання захисту довкілля – це питання національної безпеки України. Ми не маємо права ігнорувати забруднення повітря та води, деградацію ґрунтів та природних оселищ, втрату біорізноманіття, безгосподарні вирубування лісів. Країні потрібна ефективна природоохоронна політика та план адаптації до зміни клімату.

Тому ми вимагаємо від Кабінету Міністрів України створити самостійне Міністерство захисту довкілля задля створення потужного екологічного адвокатування в Уряді.

Також ми звертаємось до Президента за політичною підтримкою цього вкрай важливого рішення, бо фактично це є єдиним нашим шансом на чисте та безпечне майбутнє!

І наостанок, ми хочемо нагадати адресатам, що довкілля не має кордонів, йому байдуже на соціальне чи політичне становище, розмір доходу чи будь-які інші ознаки. Приймаючи рішення, пам’ятайте, що  за ваш сьогоднішній вибір завтра своїм майбутнім відповідатимуть усі діти України!

Підписанти: 

1. ГО “Save Dnipro”
2. МБО “Екологія – Право – Людина”
3. Громадська спілка “Коаліція Реанімаційний Пакет Реформ”
4. ГО “Дунайсько-Карпатська Програма”
5. ГО “МЕРЕЖА ЗАХИСТУ НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ АНТС”
6. ГО “Українська природоохоронна група”
7. ГО “Дзиґа”
8. ГО “ЛІіС”
9. ГО “Зелений лист”
10. ГО “Бюро екологічних розслідувань”
11. Миколаївський клуб сприяння сталому розвитку та побудові громадянського суспільства “Спільні дії”
12. Харчилава Тамара, правозахисниця
13. МГЕО “Наш дім – Манява”
14. ГО “Відродження природної спадщини”
15. ГО “Добра воля», Харків
16. ГО “ЧИСТО.Вишгород
17. ГО “Збережемо Одесу самі”
18. ГО ”Еко Платформа”