Реанімаційний Пакет Реформ > Новини > Події > Успішна децентралізація, «висяча» реформа держуправління і НЕконституційна криза, — експерти продовжили обговорення реформ

Успішна децентралізація, «висяча» реформа держуправління і НЕконституційна криза, — експерти продовжили обговорення реформ

Реформа децентралізації і адміністративно-територіального устрою

Анатолій Ткачук, директор з питань науки та розвитку Інституту громадянського суспільства, зазначив, що зараз в Україні перегорнули перший етап реформи — вся країна покрита районами і новими територіальними громадами. Тепер можна переходити до етапу регіонального розвитку — це, на думку, спікера, провідна задача для виконавчої влади і президента.

«Треба прийняти як факт: якщо реформа готується в сумні часи і комплексно, вона може бути реалізована під час вікна можливості. Якщо реформа підготовлена добре, якщо вона реалізується і дає позитивні результати, вона може бути продовжена іншою командою, яка в демократичний спосіб замінила попередню. Реформа показала, що в Україні можна зробити реформи, починаючи на добровільних засадах і закінчуючи в адміністративний спосіб, як це було в деяких країнах Європи. Тобто Україна — це Європа, і це вже точно», — сказав Анатолій Ткачук.

Ігор Коліушко, голова правління Центру політико-правових реформ, зауважив, що загалом реформа рухається нормально попри політичні перипетії, та зосередив свій спіч на темі районування. Наразі сформовано 136 районів при оптимальних 125-129 (за оцінками експертів). Тож не всі відповідають встановленим критеріям: одні мають замало мешканців, інші — забагато. Треба завершити етап реформування районів.

Для цього президент має підписати ухвалений вчора закон №3651-д, який забезпечує перехідний період реформи, а парламент — ухвалити новий закон про місцеві державні адміністрації. Ці два закони дадуть можливість запустити по-новій роботу адміністрацій в нових районах. Разом з цим, треба ухвалити закон про адміністративно-територіальний устрій, який встановить правила, за якими далі можна модернізувати райони і виправляти допущені помилки. Наостанок — внести змін у Конституцію щодо місцевого самоврядування і територіальної організації влади.

«Законопроєкту про внесення змін у конституцію до сих пір немає, і це турбує. Політична ситуація змінюється, і сьогодні в багатьох є сумнів, чи є потенціал у теперішнього парламенту  ухвалити подібний законопроєкт», — зазначив експерт.

Ігор Коліушко також розкритикував подання до Конституційного суду щодо неконституційності рішення про формування районів. На думку спікера, немає загрози скасування реформи в такий спосіб.

Віталій Безгін, народний депутат, голова підкомітету з питань адміністративно-територіального  устрою Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, зазначив, що Дорожня карти реформи, озвучена на Форумі торік, виконана. На його думку, реформа децентралізації — найбільш успішна в країні за останні 6 років. Вдалося це зокрема завдяки виконавчо-парламентському симбіозу молодості та досвіду, а також симбіозу експертного середовища.

Спікер висловив сподівання, що попри карантин Рада зможе до кінця 2020 року пройти перше читання законопроєкту №4298 «Про місцеві державні адміністрації» (внесення змін), а в січні 2021 року — друге. Він додав, що питання внесення змін у Конституцію болюче, але вони необхідні: «Без цементування реформи змінами в Конституції вона завжди буде перебувати під загрозою збоку її опонентів». Потенціал ухвалити їх у парламенту, за словами спікера, є: про це говорить ухвалений більшістю в 301 голос уже згаданий закон №3651-д.

Олександр Слобожан, виконавчий директор Асоціації міст України, наголосив, що стейкхолдерами реформи на 95% є муніципалітети, громади. Їм потрібні насамперед три речі: діалог як запорука довіри, бюджет, люди.

Діалог наразі не відбувся, зібралося багато запитань і по реформі, і щодо карантину вихідного дня. Бюджетна децентралізація, на думку спікера, теж не відбулася. Громади мають дефіцити бюджету та нульові бюджети розвитку. Бюджетну децентралізацію треба продовжити шляхом внесення змін у Податковий і Бюджетний кодекси. Йдеться про підвищення ефективності місцевих податків і зборів, обміну інформацією між громадами і фіскальними органами, перегляд пільг. Третій момент — потрібен закон про службу в органах місцевого самоврядування, оскільки для передачі нових повноважень потрібні кадри.

В’ячеслав Негода, Заступник Міністра розвитку громад та територій України, наголосив, що ухвалений більшістю закон №3651-д і проведені на новій територіальній основі вибори — фундамент для того, щоб далі проводити децентралізацію.

Він зазначив, що децентралізаціє має види: адміністративна, бюджетна, секторальна. «Ми зрозуміли, що децентралізацію можна провести лише створивши територіальну основу. Ми це зробили всі разом». Спікер додав, що ухвалене урядом рішення про затвердження територіальних громад дуже складне, і зазначив, що члени уряду і прем’єр Денис Шмигаль взяли на себе велику політичну і юридичну відповідальність: «Без цього нових районів не було б і ми не змогли би рухатися далі».

Пан Негода резюмував, що за результатами дослідження, реформу продовжують підтримувати жителі України (найбільше серед інших реформ). Щодо наступних дій — уряд має ухвалити низку рішень до кінця року, щоб з 1 січня перейти на нову систему.

Тобіас Тиберг, посол Швеції в Україні відзначив важливість ухвалених змін, які проводилися послідовно. «Важливо черпати оптимізм з того, що вже досягнуто». Для успішного завершення реформи важлива делегування повноважень між центральними і регіональним рівнем, незалежність адміністрацій на місцевому рівні, а також ухвалення згаданих спікерами законів. Спікер додав, що важлива прозорість втілення змін із залученням експертів, національних і регіональних діячів, представників громадянського суспільства. Рішення не бувають ідеальними, але вони кращі, ніж їх відсутність.

Учасники дискусії обговорили актуальне питання Державного фонду регіонального розвитку.

Віталій Безгін зазначив, що Фонд — одна з провідних інституцій, він прозорий, конкурсний і має стимулювати розвиток регіонів і місцевого самоврядування. За його словами, це спільне бачення парламентарів, уряду і профільного міністерства. «Що трохи непокоїть після першого читання бюджету — це те, що він фактично був зменшений порівняно з моментом реєстрації. З цього приводу спрямовані правки. Це має бути показник, який не тільки дозволить завершити перехідні проєкти, а й дозволить створювати проєкти розвитку».

Спікери критикували субвенцію на соціально-економічний розвиток як таку, що шкодить бюджетам і стратегіям громад. Зокрема, Олександр Слобожан сказав: «Я звертаю увагу наших іноземних партнерів на таке ганебне явище як субвенція на соціально-економічний розвиток, прошу підтримати ДФРР і об’єднати зусилля ради донорів для підтримки підписання закону №3651-д і підтримки Мінрегіону і експертів ДФРР». Анатолій Ткачук додав, що «соцеконом» — це «зло», а ДФРР має бути модернізований і посилений. В’ячеслав Негода зауважив, що 2021 рік дуже важливий, адже одночасно понад 700 громад діяльність розпочнуть з нуля. Тому варто підтримати, принаймні, формування мережі ЦНАПів, і в цьому був би корисний ДФРР. Тобіас Тиберг зазначив, що Фонд потрібно фінансувати: «Якщо немає достатньо коштів для проєктів розвитку, то органи місцевого самоврядування матимуть повноваження лише на словах. Також має бути прозорий і чесний механізм фінансування цього Фонду».

Обговорили також питання нагляду і контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування.

Тобіас Тиберг зауважив, що універсального механізму не існує, найкращі практики підходять під конкретну країни. «Будь-який метод, який обере Україна, повинен відповідати основоположним документам Європи, зокрема Резолюції по місцевому самоврядуванню, і дотримуватися закладених у ній принципів».

Олександр Слобожан сказав, що компромісний варіант для місцевої і центральної влади відображений у законопроєкті «Про місцеві державні адміністрації».

На прикладі конфлікту уряду і місцевого самоврядування під час пандемії, Анатолій Ткачук зазначив: «Краще зробити ліберальний нагляд сьогодні, ніж потрапити під жорсткий контроль завтра». За його словами, нагляд треба впроваджувати і реалізовувати політику згуртованості, передбачену «Державною стратегією регіонального розвитку на 2021-2027 роки».

В’ячеслав Негода акцентував, що йдеться про нагляд не за органами місцевого самоврядування, а за законністю їх рішень. Потрібний чіткий механізм, і спікер вважає, що стимулювати його розробку і впровадження нагляду має саме децентралізоване місцеве самоврядування, адже воно зацікавлене ухвалювати законні рішення. Спікер резюмував, що згідно з результатами дослідження, 87% українців вважають, що такий нагляд необхідний.

«Децентралізація дає, з одного боку, можливість громадянам брати відповідальність за своє життя у свої руки. Але там, де сформувалися місцеві князьки, ледве не феодальні клани, держава має захистити громадянина. Інструмент цього — якраз нагляд за законністю актів місцевого самоврядування. Наступним етапом у розвитку місцевого самоврядування має бути посилення інструментів демократичної участі громадян», — резюмував Ігор Коліушко.

Модератор Тарас Случик, національний консультант муніципального компоненту Антикорупційної ініціативи ЄС в Україні (EUACI), підбив підсумки дискусії. Реформа децентралізації — одна з найуспішніших реформ в Україні з відчутними результатами для громадян. По-друге, ДФРР має бути інструментом, який допомагає розвитку громад. Він має бути прозорим і — ключове — профінансованим. По-третє,нагляд держави має бути допомогою місцевому самоврядування бути впевненими в законності ухвалених рішень. Зараз важливо продовжувати розбудовувати довіру між органами місцевої і державної влади, і на наступному етапі реформи впровадити традицію широкого залучення громадян до ухвалення рішень.

Реформа публічної адміністрації

Модератор дискусії  незалежний експерт Сергій Сорока на початку дискусії сказав, що реформа державного управління останнім часом загальмувала, а з певних питань зробила кроки назад. Наприклад, повернулися до практики політичних звільнень, у парламенті 10 років «висить» важливий для реформи закон «Про адміністративну процедуру» і втретє вноситься на розгляд, законодавці забули закон «Про публічна консультації» тощо.

Олександр Корнієнко, народний депутат, голова підкомітету з питань організації державної влади, державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, державних символів та нагород Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, відповів, що гальмування в основних треках по Стратегії реформи державної служби відбулося зокрема й через карантин. Він зазначив, що реформа державної служби потребує включення різних політичних сил, не лише монобільшості.

Щодо загальмованих позицій спікер зазначив, що триває робота з Кабміном щодо повернення конкурсів на посади. Відкритим питанням лишається питання спецперевірок у нинішній ситуації з НАЗК. «Маю надію, що до кінця року ми винесемо в зал оновлений проєкт закону №3491, який буде спрямований на відновлення конкурсів, але з урахуванням можливості Національної агенції державної служби та керівників державної служби, для того щоб ми могли реалістично це потім провести». Другий важливий момент, закладений у цей законопроєкт, — скасування статті про так звані політичні звільнення, адже очікування від цього інструменту були перебільшені, сказав Олександр Корнієнко.

Щодо ходу реформи спікер зазначив, що перший уряд став дуже реформаторським з потребою швидких призначень, а наступний — більш відповідально став ставитися до реформи: «Почали розробляти документацію. Була спроба внести законопроєкт «Про зміни до закону «Про державну службу» (він, на жаль, провалився в сесійній залі). Зараз ми працюємо, щоб зробити його депутатську версію».

Олександр Корнієнко також розповів, що на засіданні Комітету обговорювали реформування державної служби через реформу системи оплати праці. Він зазначив, що щоб збільшувати Фонд оплати праці, рано чи пізно доведеться скорочувати державних службовців. Робити це треба грамотно за рахунок пошуку альтернативних можливостей, зокрема передбачених в ухваленому законі №3651. «Ми заклали правку, яка дасть можливість службовцям, які будуть звільнятися при реорганізації районних адміністрацій, працевлаштуватися без конкурсу на аналогічну посаду в органи місцевого самоврядування. Звільняються близько 12-13 тисяч службовців, і, за нашими біглими оцінками, 60% можуть одразу перейти на службу в ОМС. Державна служба може стати постачальником кадрів і для інших сфер».

«Я б не сказав, що це крок назад, це відхилення вбік. Але з бічної дороги можна повернутися на основну», — сказав Олександр Корнієнко і зазначив, що це мета на наступний квартал. Йдеться про повернення конкурсів, ухвалення закону про держслужбу, спробувати ухвалити закон про адмінпроцедуру, спробувати зробити кроки для реєстрації і обговорення законопроєкту про систему оплати праці.

Наталія Алюшина, голова Національного агентства України з питань державної служби, продовжила, що питання оплати праці держслужбовців дуже чутливе на рівні районів і областей. Оскільки наразі мінімальний оклад менший за мінімальну заробітну плату, встановлену в країні, попри збільшення Фонду оплати праці втричі. Спікерка зазначила, що державна служба встояла в умовах світової пандемії і її ефективність не постраждала.

Наталія Алюшина наголосила, що одним із пріоритетів реформи державної служби, закріплених ще в 2016 році у стратегії, є реформування системи оплати праці. Для цього наразі ухвалено низку рішень: затверджена відповідна Концепція з планом дій, Методика класифікація посад проходить тестування у Мін’юсті, підготовка і ухвалення розпорядження про старт експериментального проєкту щодо пілотування класифікації посад. «Ми зараз займаємося моделюванням оплати праці на чотирьох державних органах. Це Міністерство фінансів, Міністерство цифрової трансформації, Секретаріат Кабінету міністрів, а також Національне агентство з питань державної служби разом зі своїми територіальними органами».

У представленому законопроєкті про систему оплати праці відображене і чутливе для сфери питання премій. Вони мають бути квартальними за результатами оцінювання виконання службових обов’язків.

Тетяна Ковтун, заступниця державного секретаря Кабінету Міністрів України, зазначила, що з огляду на дослідження досвіду різних країн, реформа публічної адміністрації — тривалий процес, який може відбуватися десятиліттями. «Це як ремонт літака у русі: одночасно треба, щоб інституції працювали і перебувати в стані реконструкції». Серед ключових викликів — відсутність у суспільстві консенсусу щодо визначення належного врядування і його механізмів, спроможність самої державної служби змінюватися. За її словами, про провал реформи не можна говорити з огляду на виконання індикаторів.

Ігор Коліушко, голова правління Центру політико-правових реформ, зауважив, що те, що в світі називається одним поняттям «адміністративна реформа», в Україні історично розділяється надвоє: реформа про місцеве самоврядування і реформа урядування. «Головна проблема реформи урядування полягає тому, що ми до кінця відверто не говоримо про її цілі і задачі. Постійно відбувається зведення реформування до технологічних речей: зміни нарахування зарплати, порядку призначення на посади, регламентів. Насправді за ними часто забувається концептуальна мета. Вона полягає в тому, що уряд і вся влада повинні служити інтересам суспільства , забезпечувати сталий розвиток країни. Для цього потрібно формувати політику і систематично її реалізовувати».

Спікер визначив загальне враження від урядування другої половини 2020 року. По-перше, уряд сформований не прем’єрміністром, а в Офісі президента. Це призводить до того, що в перші місяці роботи уряду виникають проблеми у його відносинах із парламентом. По-друге, основна увага уряду приділяється пандемії. До позитивних досягнень спікер відніс внесення і ухвалення в першому читанні законопроєкту «Про адміністративну процедуру» (№3475), а також політику влади в сфері адміністративних послуг і цифрової трансформації. Водночас проблеми руйнування державної служби владою визнаються, але не виправляються. Не виконуються задачі з реформування організації та діяльності міністерств і уряду, визначені Стратегією реформи. Відсутній прогрес і в оновленні законодавства про Кабінет міністрів і центральні органи виконавчої влади, однак проблема обговорюється порівняно з попереднім урядом. З наданих торік восьми рекомендацій експертів виконана одна — закон «Про адміністративну процедуру».

Створювати нову Стратегію реформування при невиконаній попередній є сенс, вважає Ігор Коліушко. Нова стратегія повинна бути якісно відмінною і виражатися в таких напрямках:

Віктор Тимощук, заступник голови правління Центру політико-правових реформ, зазначив, що найболючіша проблема, яку треба вирішити насамперед, — закон «Про державну службу». Коментуючи виступ Олександра Корнієнка, спікер зазначив: «Це була не об’їзна дорога, це був відкат на 2-3 роки назад. Політичні звільнення, відхід від принципів стабільності професійної державної служби, зруйновані конкурси і багато інших речей сильно вдарили по системі державного управління. Визнання проблеми — це плюс, але виправляти її треба значно швидше».

Спікер також вважає, що неправильно залучати людей із бізнесу в державне управління з огляду на різницю публічної і приватної систем.

«Закон про адмінпроцедури стане великим плюсом для нової влади. Історія цього законопроєкту сягає 20 років, і те, що нинішня влада змогла його ухвалити в першому читанні — дуже серйозний прогрес для розвитку системи врядування». Спікер звернув увагу на реальність і важливість ухвалення закону «Про публічні консультації».

Роман Кобець, експерт Офісу ефективного регулювання (BRDO), зауважив, запровадження карантину вихідного дня показало вади нинішньої системи ухвалення рішень. Зокрема йдеться про те, що ці рішення зовсім не обґрунтовані, їх доцільність не зрозуміла, тобто про брак аналізу — підбору інформації, яка обґрунтовує вибір. Один з недоліків реформи — не сформована спроможність міністерств створювати необхідну інформацію, яка дала б можливість тим. Хто ухвалює рішення, розуміти їх зміст і наслідки. Експерт пропонує насамперед відійти від практики ухвалення «спонтанно-інтуїтивних рішень».

Конституційна реформа і реформа Парламенту

Юлія Кириченко, членкиня правління Центру політико-правових реформ, співголова Ради Коаліції РПР, зауважила, що за рік конституційна реформа не відбулася і навіть не була розпочата.

Коротко про події за рік: у перший день парламенту нового скликання влада ініціювала 7 законопроєктів про зміни до Конституції, які стали неочікуваними для фахового середовища, парламентарів і всього суспільства. Усі вони виявилися провальними, тому що для конституційних змін потрібен процес. Два законопроєкти ще можуть стати «тілом» Конституції на нинішній, 4-й сесії парламенту — це законодавча народна ініціатива і зменшення кількості народних депутатів до 300.

«Ідею народної законодавчої ініціативи можна розвивати. Але треба зробити крок назад і з врахуванням зауважень Конституційного суду і експертів, прописати зміни до цієї статті. Наша порада на сьогодні — перенести ініціативний центр розробки Конституційної реформи від президента до парламенту», — сказала спікерка.

Зміни, необхідні для внесення в Конституцію:

  1. Зафіксувати результати реформи децентралізації; на ці зміни треба дивитися комплексно зі змінами щодо вдосконалення форми правління вбік збалансування гілок влади;
  2. Привести законодавство у відповідність до Конституції; у реформ має бути надійний конституційний фундамент, щоб зняти загрози.

Олександр Заславський, директор відділу аналітики Лабораторії законодавчих ініціатив, зауважив, що для реформування парламенту треба виробити системне бачення і системний підхід впровадження реформи.

Спікер нагадав, що реформа парламенту почалася в 2016 році з розробки і презентації Дорожньої карти щодо внутрішньої реформи ВРУ. За минулорічними підрахунками Лабораторії перед попереднім Форумом у Торонто, із 52 рекомендацій карти втілено менше 42%.

Після цього представники громадського сектору надали новим парламентарям оновлені пропозиції щодо першочергових кроків, щоб реформа не загальмувала. Це насамперед перегляд 52-х рекомендацій. Олександр Заславський зауважив, що крім цієї Карти та ухваленої постанови на її реалізацію немає жодного документу, за яким можна реалізувати і контролювати втілення реформи. Наступні важливі кроки  — ухвалення законопроєкту «Про особливості проходження державної служби у Верховній Раді» та Кодексу депутатської етики. Жоден із них не реалізований за останній рік. За останніми оцінками експертів, Дорожня карта не виконана й на 50%.

Серед позитивних змін — зменшення кількості комітетів до 23-х, почалася робота над проєктами законів про опозицію, політичні партії, проведений аудит ВР і оприлюднений звіт, реєстрації і ухвалення в першому читанні законопроєкту про контрольну функцію (№4131), диджиталізація.

З проблем — відсутність системного бачення реформи, низький рівень якості пропозицій з точки зору юридичної техніки і дисбаланс влади між президентом і парламентом.

Перші необхідні кроки — оновити Дорожню карту, гармонізувати регламент із Конституцією, ухвалити вище згадані закони і кодекс. Олександр Заславський додав, що зміни до Конституції мають проходити через парламент: «Без комплексних змін до Конституції сама реформа парламенту не буде виконана повною мірою. Насамперед йдеться про запровадження голосування простою більшістю за так звані «звичайні» закони. Ми би також наполягали на обмеженні індивідуального права законодавчої ініціативи народного депутата і скасуванні імперативного мандату».

Ольга Совгиря, народна депутатка, голова підкомітету з питань політичної реформи та конституційного права Комітету Верховної Ради України з питань правової політики, нагадала, що законопроєкт про зменшення кількості народних депутатів попередньо схвалений парламентом. Він отримав 236 голосів, це свідчить про те, що на даному етапі він навряд набере 300 голосів для остаточного ухвалення.

Щодо найближчих змін до Конституції — ведеться активна робота з підготовки змін до Конституції в частині децентралізації й утворення порядку призначення голів НАБУ і ДБР.

Ігор Когут, директор програми USAID РАДА, зазначив, що основною вадою в аспекті конституційної кризи є неякісний законодавчий процес. Незалежно від скликання, через політичну доцільність парламентарі нехтують процедурами, експертизою, консультацією, участю стейкхолдерів, інклюзивним процесом обговорення тощо.

Інша проблема — нестача кваліфікованих кадрів в уряді, які можуть пропонувати якісні політичні законодавчі рішення парламенту. Пандемія показала про потребу Ради в навчанні елементарним інструментам, технічному переоснащенні — це властиве внутрішній реформі, працівники апарату мають бути готовими до роботи в таких обставинах.

«Якщо на рівні Дорожньої карти ми бачимо дуже малий прогрес, то на рівні внутрішньої реформи парламенту він відбувається. Цим можна завдячувати лише лідерським якостям голови Верховної Ради, членів президії, керівництва сучасного апарату. Відбувається серйозний перегляд структури апарату, створюються нові підрозділи, створюються потенціал для існуючих. Це далекосяжні інвестиції в подальший розвиток парламенту і його інституційної спроможності», — зауважив Ігор Когут.

«Питання контрольної функції лежить в конституційній, інституційній і законодавчій площині. Уже згадуваний законопроєкт №4131 для нас є першою полярною зіркою, яка, можливо, дасть орієнтир парламенту, як рухатися далі в посиленні своєї спроможності контролювати уряд, публічні фінанси тощо, — сказав спікер. — Звісно, у ньому є недосконалості, але ми принципово виступаємо, щоб він розглядався і був ухвалений із тими правками, які сьогодні вносяться народними депутатами. Це об’єднує парламент».

Водночас стоїть філософське питання контролю в аспекті ролі парламенту у формуванні уряду, а також питання процедури ухвалення законів, починаючи з ініціативи.

Петро Стецюк, науковий консультант з правових питань центру Разумкова, Суддя Конституційного Суду у відставці висловив тези щодо конституційної реформи:

  1. Якщо конституційне реформування не має кінцевої мети, то, напевне, тут немає м’ясця для виконання основного закону.
  2. Криза є, але спікер висловив сумнів, чи вона конституційна. Можливо, це криза інституту конституційної юстиції. Швидше за все, це криза внутрішньодержавного управління, урядування — кризи відносин між Офісом глави держави, його канцелярією і головним конституційним органом держави. У цій ситуації є особистісний момент.
  3. Конституційна реформа має бути комплексною, збалансованою, відповідати меті, закріпленій у конституції.

Юлія Зайченко, заступниця керівника Офісу парламентської реформи Проєкту ЄС-ПРООН, зазначила, що більше року Офіс працює як дорадча група для керівництва Верховної Ради, комітетів, керівництв апарату. «Коли ми говоримо про парламентську і конституційну реформу, насамперед ми говоримо про нагальну необхідність удосконалення процесів вироблення рішень у нашій державі». Спікерка зауважила, що це стосується не лише дотримання і вдосконалення регламенту, а покращення всієї системи, на базі якою розробляються, впроваджуються і комунікуються рішення.

Модератор: Олександр Марусяк, експерт з конституційного права Центру політико-правових реформ

Аналітичні брифи з питань реформ, підготовлені до Ukraine Reform Conference 2020/2021

Організаторами форуму є Коаліція РПР у партнерстві з Посольством Литовської Республіки в Україні за підтримки Міністерства закордонних справ Литовської Республіки, Європейського Союзу, проєкту ЄС «Право-Justice», проєкту Програми розвитку ООН в Україні «Громадянське суспільство задля розвитку демократії та прав людини в Україні», який фінансується Міністерством закордонних справ Данії, а також Посольства Канади в Україні. Форум організовано в межах проєкту «Базова підтримка “Коаліції Реанімаційний пакет реформ”, який реалізується Коаліцією РПР завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства України», який реалізується ІСАР «Єднання» у партнерстві з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ).

ВГОРУ