Реанімаційний Пакет Реформ > Новини > Колонки > Цензура в овечій шкурі

Цензура в овечій шкурі

Що насправді має робити Дезінформаційний комісар.

Уже не вперше в Україні лунають заклики до створення посади інформаційного комісара. 

Якщо раніше вони були переважно авторства правозахисних кіл і стосувалися забезпечення інформаційних прав, то тепер ідея належить Міністерству культури, молоді та спорту і нібито спрямована на протидію дезінформації.

Про необхідність створення нового органу, який би контролював дотримання права на інформацію, говорили ще до прийняття у 2011 році Закону “Про доступ до публічної інформації”. Політичної волі вистачило тільки на цей закон, а контрольні функції розподілили між Уповноваженим з прав людини, який міг вносити подання про усунення порушень (що їх часто без наслідків ігнорували розпорядники інформації), та прокуратурою, яка притягувала порушників до адміністративної відповідальності. У 2014 році, з прийняттям нової редакції Закону “Про прокуратуру”, всі функції захисту інформаційних прав сконцентрувалися в омбудсмена.

При цьому притягнення порушників до відповідальності — невластива функція для незалежного органу парламентського контролю. Тим більше що, притягуючи до індивідуальної відповідальності, Уповноважений з прав людини сам ризикує порушити права людини.

Схожа історія трапилась і з прийняттям Закону “Про захист персональних даних”, який був однією з передумов отримання безвізу. Контролером стала Держслужба з питань захисту персональних даних. Вона проіснувала з квітня 2011 року по вересень 2014-го і запам’яталася тільки тим, що в результаті буквального виконання вимог закону була завалена тоннами паперових повідомлень від сотень тисяч юридичних осіб та громадських об’єднань про наявність у них баз персональних даних. Цей мотлох передали Офісу Уповноваженого з прав людини, який став єдиним органом контролю.

Хоч би як намагався секретаріат Омбудсмена боротися за доступ до публічної інформації та захист персональних даних, штату і бюджету на це не вистачає. Секретаріат Уповноваженого з прав людини відіграв ключову роль у впровадженні цього принципово нового законодавчого регулювання. Здається, з наявними ресурсами — вже досягнуто максимуму.

Уповноважений з прав людини — це краще, ніж урядова служба, але слід шукати іншу модель. Для належного контролю необхідно створити новий незалежний державний орган. Досягти потрібного рівня незалежності може тільки орган, прямо передбачений Конституцією України. До таких належать Рахункова палата, Уповноважений з прав людини, Нацрада з питань телебачення і радіомовлення, Нацбанк тощо. Але чи є на це політична воля?

У попередньому скликанні парламенту навіть була невдала спроба зібрати підписи під законопроєктом з відповідними змінами до Конституції. У цьому скликанні президент Зеленський подав законопроєкт про внесення змін до Конституції, які б дозволяли на підставі закону створювати уповноважених ВР з різних питань.

21 листопада законопроєкт першим із семи президентських ініціатив щодо змін до Основного Закону отримав негативний висновок Конституційного Суду. Це безпрецедентний випадок за останні 20 років, — досі було повністю відхилено Конституційним Судом тільки невдалу спробу депутатів у 1999 році зафіксувати в Конституції пенсійний вік. Щоб визнати окремі положення проєкту змін такими, які не відповідають Конституції, — то востаннє таку сміливість суд на Жилянській продемонстрував у 2010 році, коли пропонувалося продовжити повноваження конкретного скликання місцевих рад на один рік, усупереч нормам Конституції.

У висновку КСУ йдеться, що запропонований новий вид парламентського контролю може вийти за межі контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини та громадянина і створить ризик надмірного втручання парламенту через уповноважених, а отже може призвести до порушення прав людини. Крім того, звузить сферу діяльності та обмежить повноваження Омбудсмена.

Хай там як, але в українському суспільстві не помітно запиту на появу інформаційного комісара. Натомість 15 листопада міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський представив концепцію захисту інформаційного простору від дезінформації. Міністерство планує присвятити цьому окремий законопроєкт і передбачає створення інституту Омбудсмена з питань інформації. Втім, із правом на інформацію та захистом персональних даних це не має нічого спільного. Це буде суто Омбудсмен з питань ДЕЗінформації.

Насправді дезінформація в епоху постправди, в часи розквіту соцмереж та Інтернету — це виклик сьогодення, який важко обмежити. З фейк-ньюз треба боротися, філігранно використовуючи скальпель хірурга, а не косити все медійне поле. Будь-які рухи в цій сфері треба починати з ґрунтовних консультацій із залученням, у тому числі, експертів міжнародних організацій. На шостому році війни навряд чи можна виправдати необдумані й різкі кроки.

Ми вже писали про необхідність належного дотримання права на захист персональних даних у системах відеоспостереження, застосування яких стрімко поширюється, поза будь-яким законодавчим регулюванням. Урядовцям та парламентаріям варто захистити персональні дані — зображення облич і номерних знаків автівок сотень тисяч, якщо не мільйонів, українців. Після презентації нашого дослідження на цю тему секретаріат Уповноваженого почав перевіряти київську систему відеоспостереження. Але ж таких систем сотні, вони діють майже в усіх містах, у багатьох селищах і навіть у селах. Самостійно підлеглі Людмили Денісової з таким обсягом роботи не впораються.

В багатьох країнах ЄС діють національні органи захисту персональних даних. Найвідоміший приклад — Словенія, де інформаційна комісарка Наташа Пірч-Мусар змогла добитися визнання неконституційності для збереження великих масивів персональних даних без надання згоди на це.

Тобто нам вочевидь є до чого прагнути в цій сфері і є що поліпшувати. Годі сподіватися на побудову ефективної й неупередженої системи боротьби з фейк-ньюз в умовах низької довіри до судової влади, постійних спроб тиску на ЗМІ та відвертої зневаги до них із боку можновладців. У концепції законопроєкту про медіа, який розробляє парламентський Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики, вже є ідея криміналізації дезінформації, тож скоро депутати мають шанс наступити на улюблені граблі, які раніше називалися “криміналізація наклепу”.

Україні ще дуже далеко до того рівня суспільної дискусії про межі свободи слова, яка вже десятиліттями точиться у США та в країнах старої Європи. Чи дочекаємось ми обговорення концепції вільного ринку ідей, а не емоційних і заполітизованих обговорень концепції заборон?

Вектор держави в інформаційній політиці має бути спрямований не тільки й не так на спростування російської маячні від Соловйова й Кісєльова. Україна має сфокусуватись на відкритості інформації й водночас — на захисті персональних даних. Відкритість інформації є дійовим інструментом запобігання корупції, а захист персональних даних — одним із новітніх викликів інформаційного суспільства. На згорілому Будинку профспілок на Майдані Незалежності в Києві тривалий час висів банер зі слоганом Freedom is our religion. Зверніть увагу: свобода, а не цензура.

Михайло Каменєв, Степан Золотар для Дзеркала тижня

ВГОРУ