Реанімаційний Пакет Реформ > Новини > Колонки > Трикутник, але не союз: що не так з альянсом Києва, Лондона і Варшави та як це виправити

Трикутник, але не союз: що не так з альянсом Києва, Лондона і Варшави та як це виправити

На відміну від Києва, у Варшаві та Лондоні бракує запиту на розвиток українсько-польсько-британського “союзу”, не кажучи вже про те, що саме визначення “союз” сприймається у цих двох столицях доволі неоднозначно.

Ні в Лондоні, ні у Варшаві наразі не готові відповісти на питання, що три країни у рамках трикутника можуть робити такого, що вони не могли б робити у двосторонньому форматі.

Навіть по тих треках, які могли б мати розвиток у форматі трикутника – як-от базова підготовка українських військових британськими інструкторами на території Польщі, – британці пішли іншим шляхом, залучаючи окремі країни світу до тренування наших бійців у самій Британії.

Водночас не виключено, що запит на такий “союз” з’явиться у майбутньому, особливо за сценарію повторного обрання президентом США Дональда Трампа.

Погляд із Варшави

У Польщі, на відміну від України, переважає доволі стриманий підхід до цього формату взаємодії.

Серед факторів, які впливають на доволі стриману в порівнянні з українською (і навіть британською) позицію Польщі, можна виокремити такі:

– Небажання польського уряду потрапити під атаку внутрішньої опозиції – політичної, експертної та медійної, котра може “прочитати” у подібних ідеях бажання польської влади підготувати ґрунт для виходу з НАТО чи ЄС.

– Сама назва “союз”, як позиціонували це в Києві, викликає певну настороженість, адже у ньому бачиться щось юридично зобов’язуюче.

– Історичні чинники, які зводяться до того, що в історії Польщі Британія не виправдовувала свій статус надійного союзника.

Щодо України, то складні історичні питання відійшли на другий план у зв’язку з повномасштабним вторгненням РФ, це визнали навіть критично налаштовані до нас в останні роки середовища так званих “кресовяків”.

Однак опосередковано історичні моменти все ж били рикошетом і по ідеї українсько-польсько-британського альянсу.

Йдеться передусім про абревіатуру УПА (Україна-Польща-Англія), якою напівжартома називали новоутворений “союз” в окремих українських медіа та соціальних мережах, що, звісно ж, не залишилось непоміченим у Польщі, де будь-яка ідея з такою абревіатурою приречена на провал.

Щодо прихильників більш тісної тристоронньої співпраці між Україною, Польщею та Британією, то вони виходять з таких аргументів:

– Такий формат є унікальним шансом залучити на бік України та Польщі Британію – ядерну державу та постійного члена Ради безпеки ООН.

– Союз із Британією має стати сигналом для Німеччини та Франції, розчарування діями яких щодо стримування російської загрози є як в Україні, так і в Польщі.

– Військова взаємодія у тристоронньому форматі триває давно. Ця ідея не виникла раптово, нізвідки, а на момент оприлюднення мала певне підґрунтя – і військове, і дипломатичне.

Тож поки що у Польщі консенсусним є бачення, що цей формат сьогодні потрібен як ще один формат допомоги Україні – не більше і не менше.

За такої ситуації польські експерти та дипломати вважають більш пріоритетною та перспективною ідею Люблінського трикутника, аніж українсько-польського-британського “союзу”.

Крім того, ідея розвитку малих альянсів у Польщі не викликає наразі такого ентузіазму, як в України і навіть Британії. Відтак щодо України для Польщі ключовим пріоритетом на сьогодні є двосторонній трек.

Погляд із Лондона

Інтерес Великої Британії до розвитку відносин із Україною був досить нерівним, характеризувався значними спадами, але бували і різкі злети – як, наприклад, навесні 2022 року.

Медійна ейфорія в Україні про беззастережну підтримку Британії може часом справляти неточне враження про пріоритети Лондона.

Попри це російська агресія, як би парадоксально це не звучало, відкрила вікно можливостей для поглиблення співпраці між двома країнами.

Показовий момент: хоча ідея про трикутникову співпрацю належить українській стороні, непосвячені спостерігачі часто приписують авторство Лондону. Насамперед тому, що однією з перших повідомила про таку співпрацю міністерка закордонних справ Великої Британії Ліз Трасс.

Декларування ідеї мало чималий медійний супровід (особливо в Україні, дещо в Польщі і найменше в Британії). Але на операційному рівні проєкт залишався майже мертвим, ніхто особливо цю тему в дипломатичному відомстві Сполученого Королівства не просував.

Можна виокремити такі причини, які не дозволяють Лондону включитися в запуск трикутника більш серйозно:

– Внутрішня політика. Велика Британія не вперше пояснює дефіцит уваги до України насиченим внутрішньополітичним порядком денним. Чергові й дострокові вибори – вони постійно слугували неформальним виправданням провисання підтримки України за окремими напрямками.

– Нерозуміння вигод для себе. У Лондоні досі не до кінця розуміють, у чому додана вартість цього проєкту. Тим більше, коли двостороння співпраця між двома країнами майже взірцева – регулярний політичний діалог; серйозна взаємодія у сфері безпеки; підтримка майбутньої відбудови України тощо.

– Східна Європа у принципі не належала до сфери особливого зацікавлення Лондона. У програмному документі Сполученого Королівства Integrated Review, наприклад, Індо-Тихоокеанському регіону присвячено окремий підрозділ, тоді як про Україну міститься лише дві побіжні згадки в ширших контекстах.

Попри це, ситуація не виглядає геть сумною – не можна сказати про повну відсутність інтересу з боку Лондона.

У спеціалізованих британських колах інтерес усе ж є, принаймні на робочому рівні – відбуваються відповідні зустрічі, консультації із залученням представників різних відомств і на різних рівнях (міністерства закордонних справ і оборони, звісно, відіграють тут ключову роль).

Наразі на робочому рівні інтерес Лондона до тристоронньої взаємодії можна пояснити такими мотивами:

– Однакове розуміння загроз. Велика Британія, Польща і Україна – природні й логічні партнери, оскільки мають однакове розуміння загроз, які походять від Росії. Причому Британія демонструвала це розуміння набагато раніше і чіткіше, ніж багато інших західних демократій, які тривалий час намагалися замирити Путіна переговорами.

– “Глобальна Британія”. Чимало британців (особливо з табору прихильників Brexit) почувалися скривдженими, вважаючи, що членство в ЄС сковувало зовнішню політику Лондона, не дозволяло їй розгорнутися на належному рівні. Відтак перед британськими дипломатами стоїть завдання довести велич Британії, її ключову і незамінну роль у глобальній політиці.

– Значні двосторонні напрацювання. Україна не вперше бере участь у створенні регіональних альянсів.

– Персональний інтерес. Якщо Ліз Трасс стане прем’єр-міністром, з високою ймовірністю можна припустити, що трикутник отримає більше уваги з боку Великої Британії. Адже команда Трасс, причетна до ініціювання трикутника, найпевніше, переміститься до прем’єрського офісу.

Як запустити роботу трикутника?

Не “союз”. У Лондоні та Варшаві до трикутникової взаємодії ставляться саме як до поглибленого тристороннього партнерства. Означень на кшталт “союз”, “альянс”, якими достатньо часто оперують у Києві, урядовці в двох інших країнах намагаються уникати. Не варто було б акцентувати увагу на них і Україні.

Безпека (України) як основа трикутника. І в Польщі, і в Британії розглядають трикутник передусім як ще один формат допомоги Україні, і такий підхід є оптимальним на період, допоки триває війна Росії.

Для посилення НАТО та інтеграції України в Альянс. У Британії та Польщі своя складна історія взаємин з ЄС, однак обидві країни – ініціативні члени НАТО, котрі підтримують майбутнє членство України в Альянсі.

Відтак окремі проєкти Альянсу могли б впроваджуватися в тристоронньому форматі (якщо на рівні НАТО вони з різних причин гальмуються).

З іншого боку, три країни можуть виступити з ідеями, як тристоронню взаємодію розширити за рахунок долучення інших членів НАТО.

Стратегічний безпековий діалог. Він міг би стати одним із ключових вимірів подальшої взаємодії Києва, Лондона і Варшави.

Нагадаємо, час від часу польські політики пропонували створювати нові переговорні майданчики для діалогу з Росією, до яких, зокрема, могли б бути включені сусіди України.

За умови інтересу в Польщі та Великій Британії у рамках трикутника можна було б обговорювати майбутнє безпекової архітектури в Європі, трансформацію Росії, створення передумов для мінімізації загроз, що й надалі походитимуть від Росії.

S&T партнерство. Співпраця в оборонній сфері так само могла б стати важливим виміром трикутника. Британський огляд Integrated Review свідчить про інтерес Лондона до оновлення власних збройних сил.

Принцип S&T (science and technology – наука і технологія) при цьому розглядається як ключ до досягнення стратегічної переваги Сполученого Королівства у світі.

Британія також зацікавлена в тому, аби створювати мережу міжнародних S&T партнерств. Україна може виявити ініціативу задля того, щоб науково-технічна складова була однією з основоположних в рамках трикутникової співпраці.

Військово-повітряна сфера. Британія, Польща і Україна можуть проводити активніший діалог з іншими союзниками задля співпраці у військово-повітряній сфері (наприклад, навчання на території Польщі).

Голова штабу ВПС США генерал Чарльз Браун заявляв про можливість надання Україні західних винищувачів. Серед можливих варіантів він перелічив американські винищувачі, шведський Gripen, французький Dassault Rafale, а також Eurofighter Typhoon.

Останній може становити певний інтерес для Києва у рамках діалогу з Британією.

Трикутник + чинні ініціативи. На окрему увагу заслуговує вивчення питання про залучення трикутника до партнерських проєктів, які Велика Британія давно вже підтримує.

Зокрема, Joint Expeditionary Force (JEF) / Об’єднані експедиційні сили – багатонаціональні експедиційні сили, створені в 2015 році Великою Британією: крім Сполученого Королівства, до них входять ще дев’ять північноєвропейських союзників, серед яких Данія, Фінляндія, Естонія, Ісландія, Латвія, Литва, Нідерланди, Швеція та Норвегія.

Трикутник “Україна-Польща-Британія” може виявитися надто тісним для “Глобальної Британії”, тому є сенс розглянути можливість долучення до існуючих ініціатив Лондона.

Так само варто вивчити питання тіснішої взаємодії українсько-польсько-британського тріо та Люблінського трикутника, які можуть доповнювати одне одного.

Відбудова і безвіз. Відбудова України – ще одна з пропозицій, яка могла б стати важливим напрямком тристоронньої взаємодії.

Велика Британія буде організатором наступної конференції з відновлення України, яку планується провести 2023 року.

Україна, Польща і Велика Британія могли б виступити з низкою спільних ініціатив щодо відбудови. До речі, саме під цей захід Лондон має символічну нагоду продемонструвати союзницькі симпатії до українців, спростивши візовий режим (наприклад, знявши високу плату за візи) або ж і взагалі відмовившись від них.

Досягнення безвізу справді буде важливим сигналом, оскільки саме це питання давно кидає тінь на українсько-британські відносини.

Альона Гетьманчук, Сергій Солодкий, Центр “Нова Європа”, для “Європейської правди”

ВГОРУ