Минуло три роки після Революції гідності. На жаль, за цей час «реформаторські» очікування суспільства катастрофічно знизилися: від оптимізму до майже тотальної зневіри. Ця крива і далі продовжує свій рух вниз. Адже ті зміни, які так важко під тиском громадянського суспільства відбуваються, не задовольняють очікувань людей. Рівень життя середньостатистичного українця погіршився, а віра у реальні зміни меншає.
Але опускати руки не можна. Навіть на тлі #зради та розчарування, попри шалений опір системи у 2016-му громадянське суспільство досягнуло важливих змін. Під тиском активістів та міжнародної спільноти вдалося запустити систему електронного декларування. Це однозначно безпрецедентний випадок для вітчизняного політикуму, який вперше постав перед громадянами фактично «оголений». Але найцікавішим у цій історії є не так декларування депутатів, статки яких ні для кого не були новиною, як легалізація та викриття майна держслужбовців та суддів. Безперечно, позитив принесли декомунізаційні процеси, створення об’єднаних громад та зрушення у напрямку децентралізації, запуск перших конкурсів на посади державних службовців та успіхи ProZorro. І однозначним позитивом є старт судової реформи наприкінці 2016 року, яка, сподіваюсь, поверне українцям не лише справедливе судочинство, але й, що дуже важливо – довіру до нього.
