У зв’язку із загостренням епідемічної ситуації на території України внаслідок поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, було ухвалено низку нормативно-правових актів, які передбачають введення різних заходів, що обмежують конституційні права і свободи людини і громадянина:

• Постанова Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» від 11.03.2020 р., № 211 (відповідно до ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»);
• Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 13.03.2020 р., № 87/2020;
• Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про тимчасове закриття деяких пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю і припинення в них пішохідного сполучення» від 13.03.2020 р., № 288-р;
• Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про тимчасове обмеження перетинання державного кордону, спрямоване на запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 14.03.2020 р., № 287-р та ін.

ЦППР звертає увагу на те, що заходи подібного характеру, які зачіпають та обмежують конституційні права та свободи, можуть вводитися виключно в умовах воєнного або надзвичайного стану із зазначенням строків дії цих обмежень

Зокрема, ст. 1 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16.03.2000 р. передбачає можливість тимчасового введення надзвичайного стану в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій природного характеру, що призвели чи можуть призвести до людських та матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров’ю громадян, а п. 1 ч. 2 ст. 4 цього ж Закону деталізує, що надзвичайний стан вводиться в разі пандемій, що створюють загрозу життю і здоров’ю значних верств населення.

Введення надзвичайного стану передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров’я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 83, п. 31 ч. 1 ст. 85, п. 21 ч. 1 ст. 106 Конституції України, а також ст. 5 вищезгаданого Закону, визначає, що надзвичайний стан в Україні або в окремих її місцевостях вводиться Указом Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звернення Президента України. Пропозиції щодо введення надзвичайного стану з підстав пандемії, інших особливо тяжких надзвичайних ситуацій природного характеру подає Кабінет Міністрів України. Ті заходи, які були введені на місцевому рівні, наприклад у Чернівецькій області, і які в ЗМІ часто називалися «надзвичайним станом», не є надзвичайним станом з правової точки зору.

В Указі Президента України про введення надзвичайного стану зазначаються:

•  обґрунтування необхідності введення надзвичайного стану;
•  межі території, на якій вводиться надзвичайний стан;
•  час, з якого вводиться надзвичайний стан, і строк, на який він вводиться;
•  перелік і межі надзвичайних заходів, вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв’язку з введенням надзвичайного стану, а також перелік тимчасових обмежень прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень;
•  органи державної влади, органи військового командування та органи місцевого самоврядування, яким доручається здійснення заходів надзвичайного стану, та межі їх додаткових повноважень;
•  інші питання, що випливають із Закону «Про правовий режим надзвичайного стану».

Після підписання Указу про введення надзвичайного стану Президент України звертається до Верховної Ради України щодо його затвердження. Звернення Президента України розглядається Верховною Радою України в невідкладному порядку. Указ Президента України про введення надзвичайного стану, затверджений Верховною Радою України актом у формі закону, негайно оголошується через засоби масової інформації або в інший спосіб.

Надзвичайний стан в Україні може бути введено на строк не більш як 30 діб і не більш як 60 діб в окремих її місцевостях, а у разі необхідності — може бути продовжений Президентом України, але не більш як на 30 діб. Новий Указ Президента України про продовження дії надзвичайного стану набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України.

Які обмежуючі заходи можуть запроваджуватися в умовах надзвичайного стану? Відповідно до ст. 6 вищезгаданого закону указом Президента України про введення надзвичайного стану можуть запроваджуватися такі заходи:

•  встановлення особливого режиму в’їзду і виїзду, а також обмеження свободи пересування по території, де вводиться надзвичайний стан;
•  обмеження руху транспортних засобів та їх огляд;
•  посилення охорони громадського порядку та об’єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства;
•  заборона проведення масових заходів, крім заходів, заборона на проведення яких встановлюється судом;
•  заборона страйків;
•  примусове відчуження або вилучення майна у юридичних і фізичних осіб.
•  додаткові заходи, які, зокрема, передбачені ст. 17 цього Закону.

В умовах надзвичайного стану забороняються:

•  зміна Конституції України, зміна Конституції Автономної Республіки Крим;
•  зміна виборчих законів;
•  проведення виборів Президента України, а також виборів до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування;
•  проведення всеукраїнських та місцевих референдумів;
•  обмеження прав і повноважень народних депутатів України.

Надзвичайний стан може бути скасований Указом Президента України раніше строку, на який він вводився, в разі усунення обставин, що зумовили необхідність введення надзвичайного стану, про що негайно повідомляється через засоби масової інформації або в інший спосіб.

Останній раз на території України надзвичайний стан вводився в Автономній Республіці Крим (Указ Президента України «Про введення надзвичайного стану в населених пунктах Автономної Республіки Крим» від 03.12.2005 р., № 1692, затверджений Законом України від 06.12.2005 р., № 3182-IV). Причина — захворювання птиці високопатогенним грипом, що створило загрозу життю і здоров’ю населення.

ЦППР нагадує, що в умовах воєнного або надзвичайного стану не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені такими статтями Конституції України:

•  ст. 24 (рівність конституційних прав і свобод; рівність громадян перед законом; заборона дискримінації);
•  ст. 25 (заборона позбавлення громадянства України, вигнання за межі України, видача іншій державі; право на зміну громадянства; гарантія піклування та захисту громадянам, які перебувають за межами України);
•  ст. 27 (невід’ємне право на життя; заборона свавільного позбавлення життя; право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань);
•  ст. 28 (право на повагу до гідності; заборона катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання; заборона медичних, наукових, інших дослідів над людиною без її вільної згоди);
•  ст. 29 (право на свободу та особисту недоторканність; заборона арешту або тримання під вартою без вмотивованого рішення суду; негайне звільнення затриманої особи, якщо протягом 72 годин з моменту її затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою; заборона неповідомлення про мотиви арешту чи затримання; право затриманого на роз’яснення своїх прав та на захист себе особисто або за допомогою захисника; право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання; заборона неповідомлення родичів заарештованого чи затриманого про арешт або затримання такої особи);
•  ст. 40 (право на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів з індивідуальними чи колективними письмовими зверненнями або особисто);
•  ст. 47 (право на житло; право на надання житла громадянам, які потребують соціального захисту, безоплатно або за доступну для них плату; заборона примусового позбавлення житла інакше як на підставі закону за рішенням суду);
•  ст. 51 (право на укладення шлюбу; рівні права і обов’язки кожного із подружжя у шлюбі та сім’ї);
•  ст. 52 (рівні права дітей незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним; заборона насильства над дитиною та її експлуатації);
•  ст. 55 (захист прав і свобод людини і громадянина судом; право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; право на звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; право на звернення із конституційною скаргою до Конституційного Суду України;  право на звернення за захистом своїх прав і свобод до міжнародних судових установ чи до органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна; право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань);
•  ст. 56 (право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень);
•  ст. 57 (право знати свої права і обов’язки; нечинність законів та інших нормативно-правових актів, що визначають права і обов’язки громадян, які не були доведені до відома населення);
•  ст. 58 (заборона зворотної дії законів та інших нормативно-правових актів в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи; заборона притягати до відповідальності за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення);
•  ст. 59 (право на професійну правничу допомогу; право на безоплатну професійну правничу допомогу у випадках, передбачених законом; свобода у виборі захисника своїх прав);
•  ст. 60 (свобода від виконання явно злочинних розпоряджень чи наказів; заборона віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу);
•  ст. 61 (заборона двічі притягати до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення; індивідуальний характер юридичної відповідальності);
•  ст. 62 (заборона вважати особу винуватою у вчиненні злочину і піддавати її кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; право не доводити свою невинуватість у вчиненні злочину; заборона обвинувачень, що ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; тлумачення усіх сумнівів щодо доведеності вини особи її користь; відшкодування особі матеріальної і моральної шкоди, завданої безпідставним засудженням у разі скасування вироку суду як неправосудного);
•  ст. 63 (право на відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; право на захист підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного).

Станом на 16 березня 2020 р. надзвичайний стан у зв’язку з пандемією гострої респіраторної хвороби COVID-19 введено в Чехії, Румунії, Болгарії, Італії, Іспанії, Сербії, Латвії, США, Казахстані та деяких інших країнах.

Запроваджені постановами та розпорядженнями КМУ та Указом Президента заходи у зв’язку із загостренням епідемічної ситуації на території України внаслідок поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19 свідчать про необхідність розгляду введення відповідно до конституційних положень надзвичайного стану на території України.

Оригінал публікації на сайті Центру політико-правових реформ