Реанімаційний Пакет Реформ > Новини > Колонки > Судова влада на карантині: як COVID-19 вплинув на українські суди
11 березня, у день оголошення про карантин, голова Ради суддів України Богдан Моніч звернувся до громадян з проханням утриматися від участі в судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов’язкової присутності, а також утриматися від відвідування суду за наявності ознак будь-якого вірусного захворювання.
16 березня голова Ради суддів України звернувся із листом до судів, у якому рекомендував на період карантину встановити особливий режим роботи судів, а саме: роз’яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ та можливість розгляду справ у режимі відеоконференції, припинити проведення особистого приймання громадян керівництвом суду, обмежити допуск у судові засідання осіб, які не є учасниками процесу, обмежити допуск до суду осіб з ознаками респіраторних захворювань, ознайомлення учасників процесу з матеріалами справ за наявності технічної можливості здійснювати шляхом надсилання сканкопій матеріалів на електронну адресу, заяви про ознайомлення приймати через дистанційні засоби зв’язку, зменшити кількість судових засідань протягом робочого дня, за можливості здійснювати судовий розгляд у порядку письмового провадження.
Також громадянам було рекомендовано: подавати документи до суду в електронному вигляді дистанційно, подавати до суду заяви про розгляд у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами, утримуватися від відвідування приміщення суду, особливо за наявності захворювання.
Наступного дня, 17 березня, Рада суддів України ухвалила рішення, яким затвердила аналогічні рекомендації. Лише додала: при вирішенні питання про можливість проведення відеоконференції слід враховувати, що такий розгляд не повністю убезпечує від поширення захворювання, оскільки все ж передбачає необхідність прибуття громадян у декілька судів.
Слід відзначити, що рекомендації голови Ради суддів України, а пізніше самої Ради суддів України були своєчасними і дали певні орієнтири судам, як працювати в умовах карантину. Таких рекомендацій дуже не вистачало судам під час повзучої окупації Криму і територій Донецької та Луганської областей, внаслідок чого втрачено багато справ.
Водночас відсутність комунікації, зокрема, чому, для чого і як саме потрібно вживати заходи, призвела до подекуди спотвореного їх втілення на практиці. Також деякі рекомендації є сумнівними під кутом зору закону.
Деякі суди заборонили доступ до суду відвідувачам, у яких відсутня судова повістка. Хоча Рада суддів України пропонувала обмежити доступ, що не тотожне забороні. Імовірно, обмеження потрібне для підтримання соціальної дистанції між особами, а не ігнорування конституційного принципу гласності (публічності) судового розгляду.
Трапляються випадки, коли окремі суди перестали здійснювати розгляд справ у судових засіданнях, крім «невідкладних». Так, керівництво Шевченківського районного суду м. Львова наказало «не проводити судових засідань з розгляду судових справ, крім судових справ, які за законом мають розглядатися невідкладно, а також крім тих, по яких подані заяви всіма сторонами про розгляд справи у їх відсутності». Аналогічні рішення ухвалені і в Дніпровському районному суді м. Києва, Запорізькому районному суді Запорізької області, Господарському суді Київської області, Луцькому міськрайонному суді Волинської області та багатьох інших. У деяких випадках відповідні рішення голови суду або зборів суддів були оформлені у вигляді рекомендацій.
Значна частина судів продублювали рекомендації Ради суддів України (Вінницький окружний адміністративний суд, Оболонський районний суд м. Києва, Чернігівський апеляційний суд тощо). Деякі додали положення про провітрювання приміщень судів, прибирання, користування масками, встановлення скриньки вхідної кореспонденції тощо.
Водночас частина судів не стали вводити суворі обмеження під час карантину. Наприклад, Чернівецький окружний адміністративний суд, Запорізький окружний адміністративний суд, Сумський апеляційний суд не заборонили учасникам справ або вільним слухачам відвідувати судові засідання. Ці суди лише рекомендували громадянам утриматись від відвідань суду, а також звернули увагу сторін на можливість клопотати про розгляд справ без їхньої участі.
По-різному під час карантину вирішили працювати і касаційні суди у складі Верховного Суду. Так, Касаційний адміністративний суд мінімізує розгляд справ у судових засіданнях. Під час усного розгляду справ у суді введено санітарні правила: судді та працівники апарату використовують медичні маски та дезінфікуючі засоби, усім, хто заходить до суду, дистанційно вимірюють температуру. Касаційний цивільний суд повідомив, що буде розглядати справи в судових засіданнях з урахуванням конкретних обставин та ситуації, враховуючи рекомендації Ради суддів.
Касаційний господарський суд переніс розгляд усіх справ на час карантину, за винятком тих, що розглядаються в письмовому провадженні. Так само вирішила працювати Велика палата Верховного Суду. Водночас Касаційний кримінальний суд продовжує свою діяльність у звичайного режимі. Суд повідомив, що в письмовому провадженні справи наразі не розглядаються, оскільки за приписами кримінального процесуального законодавства право на такий розгляд для суду касаційної інстанції передбачено винятково у випадках, коли і сторона обвинувачення, і сторона захисту подає відповідне клопотання. Проте сторони кримінального провадження таких клопотань, як правило, не заявляють. Проте доставляння обвинувачених не здійснюється, але вони можуть брати участь у режимі відеоконференції.
Після вивчення сайтів судів інших країн, які з першої ж сторінки інформують громадян про зміни, пояснюють їхні причини, розповідають про зусилля, які докладаються для того, щоб правосуддя відбувалося, ознайомлення із відповідними сайтами українських судів залишає сумні враження. На головній сторінці офіційного веб-порталу судової влади немає навіть натяку на карантин та особливий режим судів. Дещо більше інформації можна почерпнути на сайтах судів, хоча часто вона загублена десь глибоко у розділі «Новини» і не закріплена на головній сторінці. Переважно комунікація зводиться до відтворення сухих канцелярських наказів та рішень.
Таким чином, практика судів щодо особливого режиму роботи в період карантину абсолютно різна і більше залежить від рішень керівництва суду, ніж від особливостей справ, які розглядає відповідний суд. Інформування про режим роботи суду переважно є дуже слабким.
Перші кроки Вищої ради правосуддя були спрямовані на врегулювання своєї діяльності в умовах карантину. Лише 26 березня, через два тижні після початку карантину, вона надала такі рекомендації судам:
Частина рекомендацій повторюють ті, що раніше надала Рада суддів України. Але, на відміну від неї, Вища рада правосуддя рекомендувала судам забезпечувати здійснення правосуддя лише в невідкладних справах. Принаймні саме так суди можуть інтерпретувати її першу рекомендацію. До того ж ні Рада суддів України, ні Вища рада правосуддя жодним чином не запропонували спосіб, щоб забезпечити публічність судових процесів, які відбуваються. Хоча для розвинутих демократичних держав забезпечення публічності навіть в умовах обмежувальних заходів та запровадження аудіо- чи відеоконференцій залишається пріоритетом.
Також Вища рада правосуддя вирішила координувати роботу ключових установ юстиції, щоб напрацьовувати подальші кроки а цій сфері. Вона звернулася до Президента України та Верховної Ради України із пропозицією внести зміни до процесуальних кодексів, які забезпечили б право осіб на доступ до правосуддя в умовах карантину в частині проведення засідань органів судової влади в режимі реального часу через Інтернет та продовження / зупинення строків на оскарження судових рішень.
Також Вища рада правосуддя звернулася до Державної судової адміністрації України щодо прискорення роботи над Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою (ЄСІТС), зокрема доручила невідкладно надати на затвердження положення про ЄСІТС в частині забезпечення участі осіб у судових засіданнях дистанційно. Вища рада правосуддя наполягає, щоб ця система запрацювала не пізніше 1 травня 2020 року.
Нагадаємо, що Державна судова адміністрація України планувала запустити підсистему «Електронний суд» ще торік – з 1 березня 2019 року і навіть розмістила про це офіційне оголошення. Але напередодні Вища рада правосуддя запропонувала Державній судовій адміністрації відкликати оголошення про створення ЄСІТС. Того ж дня Державна судова адміністрація України ухвалила рішення відкликати офіційне оголошення про початок функціонування ЄСІТС, мотивувавши його численними скаргами від користувачів та необхідністю доопрацювання системи. З того часу поступу в цій сфері не спостерігалося.
30 березня Верховна Рада України ухвалила закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)». Серед іншого закон передбачив на період дії карантину:
На жаль, ухвалені зміни перешкоджатимуть суду здійснювати провадження в будь-якій цивільній, господарській чи адміністративній справі, оскільки невчинення однією зі сторін будь-якої процесуальної дії (наприклад, неподання відзиву на позов) змушуватиме суд очікувати до закінчення карантину. Фактично це призведе до зупинення розгляду цивільних, господарських та адміністративних справ на час карантину, де хоча б одна сторона не проявляє активність. Це небезпечне рішення законодавця, адже припинення чи обмеження повноважень судів не допускається навіть в умовах надзвичайного стану, який наразі в Україні не введено.
За цих умов незатребуваними можуть виявитися положення закону про участь у судовому розгляді в режимі відеоконференції з дому чи офісу, яке слід підтримати, хоча його реалізація на практиці буде проблемною через відсутність на сьогодні Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, яка згідно з процесуальними кодексами має забезпечувати проведення відеоконференцій та їх обов’язкову онлайн-трансляцію.
Запровадження розгляду справ у режимі відеоконференції – це розширення можливості забезпечувати правосуддя в умовах карантину. Але це абсолютно непотрібна новація, якщо одночасно зупиняється розгляд справ.
Відкритість судового процесу та право будь-якої особи бути присутньою в судовому засіданні є одним із елементів конституційного принципу гласності судового процесу. Положення про право суду обмежити доступ у засідання осіб, які не є учасниками процесу, якщо участь у судовому засіданні становитиме загрозу життю чи здоров’ю особи (ці зміни чомусь стосуються всіх видів судочинства, крім адміністративного), сприятливе для зловживань, адже не встановлює критерії обмеження доступу в судове засідання відвідувачів.
Ми розуміємо необхідність швидкого реагування законодавця на сучасні виклики, однак це потрібно робити з дотриманням парламентської процедури. Внаслідок відсутності обговорень закон вийшов неякісним і може мати негативні наслідки.
Нескоординованість ключових органів, не завжди продумані рішення, нехтування конституційним принципом гласності, різна реакція судів, що зумовлена суб’єктивними чинниками, неналежна комунікація із користувачами судових послуг (власне відсутність турботи про нього) – це основні проблеми, з якими стикається система правосуддя в Україні у зв’язку з COVID-19.
Щоб подолати ці проблеми, органи судової влади повинні демонструвати єдність у формуванні заходів реагування у зв’язку із COVID-19. Потрібна максимальна відкритість не лише в оприлюдненні рішень, а й поясненні їх логіки та оперативної комунікації, з використання тих комунікаційних інструментів, які створені. Правила легше дотримуватися, якщо вони зрозумілі і люди розумітимуть свою вигоду від них.
Не потрібно зневажати право на публічний судовий розгляд, фактично закриваючи судові засідання від «сторонніх» очей. Обмеження можливі лише на основі потреби дотримання соціальної дистанції між особами, які перебувають у залі судового засідання (1,5-2 м) та користування засобами захисту. Також правильно передбачити, що в разі, якщо суд обмежує доступ у судове засідання відвідувачів, то має забезпечуватися обов’язкова відеотрансляція цього засідання в мережі Інтернет.
Щоб запобігти повсюдному зупиненню здійснення правосуддя, варіантом законодавчого розв’язання проблеми, пов’язаної із здійсненням судочинства в умовах карантину, могло бути встановлення повноваження суду за заявою учасника справи визнавати поважною причину пропущення строку (включно з присікальними строками), якщо вона зумовлена карантином. Це ж має стосуватися і кримінальних справ, якщо строк пропустила не сторона обвинувачення. При цьому слід поновлювати / продовжувати лише той строк, закінчення якого припало на період карантину, адже зазвичай немає сенсу продовжувати, наприклад, річний строк, який розпочався незадовго до запровадження карантину.
Додатково в законі слід було б передбачити, що в справах про адміністративні правопорушення, дисциплінарних справах строк карантину не включається в перебіг строків давності і строків провадження.
Щодо дистанційного розгляду справ, то доцільно використати досвід інших країн, які звернулися до використання загальнодоступних програм, що підтримують відеоконференцію (Skype, Zoom, Google Meet тощо), і забезпечити учасникам процесу право на участь у віддаленому режимі, розширюючи таким чином коло справ, які суди можуть розглядати навіть під час карантину. Цей досвід доцільно зберегти і продовжити після закінчення карантину.
Читайте також про вплив COVID-19 на работу судів в інших країнах світу.
Роман Куйбіда, Максим Середа, Роман Смалюк, Центр політико-правових реформ
