Стратегія, пріоритети та механізми повоєнного відновлення України сьогодні активно обговорюються як всередині країни, так і на різних міжнародних майданчиках у різних форматах. Водночас акцент робиться на пошуку джерел та інструментів фінансування відповідних проектів. Станом на сьогодні серед союзників України існує консенсус щодо використання заморожених російських коштів для цього. Таким чином, фінансові санкції фактично стають своєрідним інструментом мобілізації «відбудовних» коштів. Це означає, що санкційна політика має сьогодні розглядатися саме в контексті українського повоєнного економічного відновлення.

Економічні санкції проти РФ і Білорусі є надзвичайно важливим інструментом протидії російській агресії. Їхня мета — підірвати економічну спроможність Росії та Білорусі вести війну проти України. Очікується, що військова поразка та зумовлені зокрема санкціями економічні проблеми змусять агресора не просто припинити військові дії, але й відмовитись від тієї політики, яку він (агресор) проводив до цього часу. Також слід враховувати кілька принципових моментів. Об’єктом санкцій вперше стала країна, яка інтегрована в світову економіку, та посідає якщо не домінуючі, то суттєві позиції на цілому ряді ринків як експортер, так і імпортер. РФ є членом Ради Безпеки ООН з правом вето та має один з найбільших ядерних потенціалів у світі. Водночас, санкційна політика реалізується за умов глобалізації. А це об’єктивно створює можливості для розробки та реалізації різного роду схем для обходу санкційних обмежень.

Ефективні санкції є важливим чинником забезпечення перемоги України та наближення початку процесу повномасштабного відновлення. Але, зрозуміло, що вирішальну роль у відновленні суверенітету та територіальної цілісності країни відіграють ЗСУ.

Зважаючи на викладене вище, досвід запровадження санкцій проти РФ і РБ потребує осмислення з тим, щоб краще спланувати майбутню санкційну політику. Про що йдеться?

По-перше, це ефективність санкційної політики з точки зору підриву економічної спроможності РФ вести війну. В процесі розробки та імплементації санкцій країни нагромадили великий досвід пошук консенсусу щодо застосування тих чи інших санкційних обмежень. Водночас, на міжнародному та національному рівнях ухвалили цілу низку документів, які розвинули відповідну нормативно-правову базу. Тому зараз можна говорити зокрема про розбудову спільної санкційної політики Євросоюзу, що підвищує ефективність санкцій.

Важливими кроками в цьому напрямку стали два рішення ЄС. У червні 2022 року Рада ЄС ухвалила рішення, яким порушення обмежувальних заходів ЄС будуть вважатися кримінальним злочином. Це стосується лише обмежувальних заходів ЄС, які мають на меті зокрема заморожування відповідних коштів та активів. У грудні того ж року з’явився проект директиви Європейського Парламенту та Ради ЄС щодо уточнення переліку кримінальних правопорушень. Цей документ має на меті зобов’язати країни-члени ЄС здійснити цілу низку кроків для того, щоб порушення запроваджених ЄС обмежувальних заходів набуло статусу кримінального злочину, якщо така дія мала навмисний характер.

По-друге, передача Україні заморожених активів як інструмент економічної підтримки з боку українських союзників. Ці кошти можуть стати серйозним фінансовим джерелом економічного відновлення країни. Водночас, завдяки такому фінансову трансферту міжнародна спільнота може якщо не «зекономити» на допомозі Україні, то отримати можливість більш раціонально використовувати наявні ресурси для вирішення гострих внутрішніх та міжнародних проблем. На мою думку, за певних умов певна (можливо, «символічна») сума може бути передана і нашим партнерам.

Водночас, принаймні в Україні, сьогодні поки що не говориться про сам механізм передачі заморожених активів. Зокрема, а як саме будуть передаватись кошти: як «своєрідний» грант чи на якихось інших умовах. Незалежно від умов передачі, Україна повинна продемонструвати максимальну відкритість та відповідальність у використанні цих активів. Як на мене, це частина більш загальної проблеми — проблеми ефективного використання іноземного фінансування в процесі відбудови України.

По-третє, сьогодні міжнародна спільнота стикнулась з проблемою дефіциту повної інформації щодо ряду арештованих активів. Саме тому 10-й санкційний пакет ЄС передбачає «інвентаризацію» усіх заморожених активів зокрема російського центробанку та запроваджує зобов’язання фінансових інституцій звітувати про такі активи. Така вимога є обов’язковою зокрема для Європейського центрального банку, центральних банків країн-членів, центральних депозитаріїв цінних паперів, комерційних банків та інших інституцій, які так чи інакше беруть участь в операціях з названими активами. Мова про вартість, місцеперебування, структуру, контрактні зобов’язання щодо власників коштів та потенційних кредиторів в ЄС. Ця інформація має передаватися як відповідним органам країн-членів, так і ЄК. Очевидно, що й Україна повинна мати доступ до зазначених даних.

По-четверте, вже зараз слід визначатися з подальшими перспективами санкційного режиму. Загалом, враховуючи попередні міркування, це може бути так. Заморожені фінансові (готівкові) кошти частково передаються Україні, про що вже говорилось раніше.

Водночас у березні 2023 року експерти ЄС запропонували запровадити «систему активного менеджменту» замороженими активами. Мова, передусім, про кошти російського Центробанку та підконтрольних йому фінансових інституцій. Принагідно зазначимо, що вперше питання про можливі напрямки використання цих коштів поставила Рада ЄС ще в жовтні 2022 року. Ідея проста — значна частина цих коштів сьогодні має готівкову форму в зв’язку з закінченням терміну погашення активів. Ці кошти інвестуються в надійні низько ризикові фінансові інструменти, а дохід йде на фінансування відновлення України. Реалізація такої ініціативи вимагає вирішення цілої низки юридичних проблем, які та чи інакше пов’язані з принципом імунітету держави в міжнародному праві.

І наостанок. Я переконаний у тому, що полегшення чи зняття санкцій має бути політично пов’язано з виплатою репарацій Україні. Це чи не єдиний спосіб примусити РФ і РБ компенсувати завдані Україні збитки при збереженні чинних політичних режимів у цих країнах. Навіть якщо політичні режими зміняться, така санкційна стратегія — санкції як інструмент забезпечення економічної відповідальності агресора — буде щепленням для суспільства та політичної еліти РФ і РБ проти реваншу та імперських настроїв.

Ігор Бураковський, голова правління Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, для НВ