Останнім часом набула широкого розголосу тематика повернення України до прогресивної шкали оподаткування доходів фізичних осіб. Така діяла в нашій країні до 2004 року і була скасована, в тому числі з міркувань необхідності детінізації доходів заможних громадян.

Приводом для початку дискусії послужили відразу кілька законодавчих ініціатив від депутатів пропрезидентської партії Слуга народу, а саме законопроект №2758-1 від 06 лютого 2020 року і №3076 від 12 лютого 2020 року. Обидва документи пропонують так звану багатоступеневу модель оподаткування. Однак, якщо проект №2758-1 містить лише три ставки ПДФО – 10%, 15% і 20%, то №3076 пропонує впровадження відразу п’яти – 15%, 18%, 21%, 24% і 27% з одночасним впровадженням нового податкового вирахування для низьких і середніх доходів (розміром до 15 мінімальних заробітних плат або 70 845 грн в умовах поточного року) під назвою “мінімальний неоподатковуваний дохід”.

Варто зауважити, що спори про обґрунтованість прогресивного оподаткування (коли із зростанням оподатковуваної бази – рівня доходу – відбувається збільшення ставки податку) нерідко носили (і, на жаль, носять досі) ознаки класових розбіжностей (класової боротьби) і мають майже п’ятивікову історію. Так, початок 16 століття ознаменувався появою першого трактату про прогресивне оподаткування “La Decima scalata” авторства італійського мислителя часів Відродження Франческо Гвіччардіні: “рівність податків не полягає в тому, що кожна людина повинна платити однаковий для всіх відсоток, а в тому, що виплати повинні в однаковій мірі створювати складності для платників”.

Прихильниками подібного підходу свого часу були такі видатні мислителі як Жан-Жак Руссо, Адам Сміт і Джон Стюарт Мілль.

Не відстає і сучасна наука. Велику популярність у світі отримали роботи французьких економістів Томаса Пікетті і Еммануеля Саєза в області “економіки нерівності”. Так, Пікетті у своєму “капіталі”, що з’явився в 2013 році і миттєво став бестселером, робить висновок про те, що капіталізм як і раніше характеризує зростаючу нерівність в багатстві і доходах і вважає не тільки можливим, а й практично єдиним способом перешкодити такому розвитку подій, підвищення ступеня прогресивності оподаткування: “оподаткування найбільших доходів (тих, які спостерігаються в топ 1% або 0,5% ієрархії доходів) за найбільшими ставками (що можуть досягати 80 і більше відсотків)”. Зазначена теза, що отримала назву” ідея 1%”, вже знайшла підтримку окремих політиків в США і Великобританії, ставши частиною передвиборних дебатів останніх років.

Дискусія набуває гостроти у зв’язку з:

– впровадженням міжнародних стандартів податкової та фінансової прозорості (antiBEPS, ATAD, FATCA), а також активною політикою переслідування офшорних капіталів, супроводжуваної майже повним нівелюванням банківської таємниці (ховати доходи ставати важче і дорожче);

– посиленням на всій земній кулі кризи нерівності – минулого року кожні два дні світ приростав новим мільярдером, а 1% найбагатших людей дісталося понад 82% світового багатства;

– останніми дослідженнями, зокрема ОЕСР, що свідчать про те, що:

(а) сучасні податкові системи більшою мірою сприяють економії на податках для тих домашніх господарств, які у фінансовому відношенні більш забезпечені, надаючи їм формати отримання доходів і володіння активами не піддаються значному податковому тягаря (інвестиційні та приватні пенсійні фонди, трастові конструкції, акції, особиста Житлова нерухомість);

(б) податки є одним з найбільш ефективних інструментів для скорочення нерівності, а збільшення прогресивності оподаткування форм володіння активами з низьким податковим навантаженням сприятиме відновленню нейтральності податкових систем.

Таким чином, можна говорити про своєрідний ідеологічний, політичний і науковий мейнстрім останніх років, спрямований на розширення впровадження або навіть різке посилення ступеня прогресивності оподаткування. Тож, теоретично, Українські народні обранці-ініціатори повернення до прогресивної шкали оподаткування доходів-цілком переконливо вписуються у загальносвітовий тренд переосмислення сутності та завдань персонального оподаткування.

Україна – виняток?

Але як одного разу сказав не менш знаменитий співвітчизник Пікетті і Саєза-письменник і есеїст Ремі де Гурмон: “у житті, як в граматиці: винятків більше, ніж правил”. А тому поговоримо про те, чому ідея в Україні може не спрацювати.

Автори законопроекту №3076 аргументують необхідність впровадження прогресивної моделі досвідом держав-членів ЄС, у більшості з яких (22 з 28) вона вже існує. Але при цьому, забувають згадати про те, що більшість зазначених країн непорівнянні з Україною за рівнем економічного розвитку, ступенем дотримання податкового законодавства (податкової культури), рівнем демократії і, врешті-решт, ступенем справедливості роботи судової системи.

Варто визнати очевидні речі і ризики:

– сьогодні не можна порівнювати Україну і економічно розвинені країни, а останнім часом і більшість країн, що розвиваються, тому що наше ВВП на душу населення можна порівняти з Бутаном, Болівією, Кабо Верде, Єгиптом, Молдовою, Філіппінами і Шрі Ланкою, а аж ніяк не з державами-членами ЄС;

– у країні є значний тіньовий сектор (останні розрахунки говорять про 23,8% ВВП) – уникнення оподаткування давно стало “національним видом спорту” особливо для багатих українців, а при знаходженні в тіні близько 200 млрд гривень заробітних плат, варто задуматися про існування в українському суспільстві консенсусу про те, що персональні податки можна не платити;

– ступінь корумпованості контролюючих і правоохоронних органів залишається високою, а рівень захисту власності та економічних свобод та інтересів громадянина в судах залишає бажати кращого (чимала кількість активів українського походження знаходиться на Кіпрі не тому що там немає податків, а тому що там існує справедливе британське правосуддя);

– за останні півроку українську податкову політику і без розглянутих нами новацій можна охарактеризувати як вкрай некомфортну і непередбачувану для платників податків та інвесторів, з тенденцією на подальше ускладнення (сумнозвісні закони №128 і 129, що впроваджує політику тотальної фіскалізації розрахунків в країні, а також законопроект №1210, прийнятий парламентом 16 січня 2020 року і впроваджує громіздкі і обтяжливі процедури адміністрування);

– світова податкова конкуренція загострилася і заможній людині не складе великої проблеми почати платити податки там, де йому вигідніше (самі “обжиті” українцями договори про усунення подвійного оподаткування вже сьогодні пропонують для багатьох видів особистих доходів цілком помірне оподаткування під 5%), що робить навіть нинішню ставку ПДФО в 18% неконкурентоспроможною, не кажучи вже про 20%, 21%, 24% і 27%. При цьому, країни-сусіди, такі як Польща або держава-агресор отримають нові аргументи для успішного залучення трудових мігрантів з України.

А це означає, Швидше за все, коефіцієнт корисної дії пропонованого радикального розвороту в системі оподаткування фізичних осіб буде вкрай низький (як з точки зору збільшення доходів місцевих бюджетів, так і з ракурсів детінізації або підвищення рівня соціальної справедливості) і потенційні плюси можуть бути з лишком перекриті явними мінусами. Крайнощі шкідливі самі по собі, а для воюючої держави з напівживою економікою і непереможеною корупцією небезпечні подвійно.

В’ячеслав Черкашин, експерт Коаліції Реанімаційний Пакет Реформ, для Liga.net