Реанімаційний Пакет Реформ > Новини > Колонки > Що не так з недержавними пенсійними фондами?

Що не так з недержавними пенсійними фондами?

25 липня цього року проект USAID “Трансформація фінансового сектору” презентував Звіт “Недержавне пенсійне забезпечення в Україні: оцінка та рекомендації”, в якому були підведені підсумки п’ятнадцятирічного періоду розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення та представлені рекомендації щодо сприяння формуванню пенсійних заощаджень.

Переважна більшість учасників ринку не погодилась з висновками і рекомендаціями, які містяться у Звіті проекту USAID, сприйнявши їх лише як надуману підставу і (не)прихований заклик до радикального перегляду наявної моделі недержавного пенсійного забезпечення. Так, Григорій Овчаренко, голова підрозділу з управління локальними активами фінансової групи ICU та один із спікерів круглого столу, на якому обговорювався згаданий Звіт, емоційно реагуючи на його зміст, у своїй статті “Недержавні пенсійні фонди. Покарати не можна помилувати”, розміщеній на платформі VoxUkraine, написав, що “резюме звіту стосовно недержавних пенсійних фондів уміститься в три слова: закрити, гроші роздати”.

Різку реакцію учасників ринку на висловлену в Звіті оцінку діяльності недержавних пенсійних фондів (НПФ) можна зрозуміти: перезапуск системи недержавного пенсійного забезпечення потребуватиме від них значних додаткових фінансових витрат та організаційних зусиль або й узагалі може перекреслити результат багаторічних напрацювань. Але чи тільки “місцем сидіння” зумовлена така реакція? Та чи сприятимуть представлені у Звіті рекомендації, у разі їх втілення, успішному розвитку накопичувального пенсійного забезпечення?

Спробуємо у цьому розібратися.

“Успіхи” системи недержавного пенсійного забезпечення: оцінки експертів та учасників ринку

Судячи з офіційних показників системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні, які використані у Звіті, дійсно вимальовується досить сумна картина. Сума коштів, акумульованих НПФ, станом на початок 2019 року склала 2 745,2 млн грн (або трохи більше $ 100 млн), що в розрахунку на одного учасника системи в середньому становить 3 210 грн (еквівалент $ 115). До участі у недержавному пенсійному забезпеченні залучені лише 855 тис. учасників, або приблизно 5 % працездатного населення. Але найбільшу увагу автори Звіту звертають на результати діяльності НПФ, зазначаючи, що за період з грудня 2013 по грудень 2018 року номінальна чиста середньорічна дохідність по системі склала 9,6 %, натомість реальна, з поправкою на інфляцію, мала від’ємне значення, а саме мінус 8,1 %. Такі показники діяльності фактично ставлять під сумнів спроможність НПФ генерувати позитивний довгостроковий інвестиційний дохід та, врешті-решт, саму доцільність їхнього існування, принаймні при збереженні моделі організації діяльності, системи управління та умов функціонування, які наразі є.

Як вказується у Звіті, невтішні показники системи недержавного пенсійного забезпечення викликані сукупністю причин, серед яких несприятлива макроекономічна ситуація, відсутність розвинутих ринків капіталу й надійних фінансових інструментів, низький рівень доходів населення і нерозуміння необхідності заощаджувати на пенсію, брак інформації про існування недержавних пенсійних схем. Втім, серед усіх причин окремо виділяється проблема “самих НПФ”, які є “дуже дорогими для учасників”.

Можна погодитись з представленими у Звіті висновками, підкріпленими статистичними даними, що “система недержавного пенсійного забезпечення не досягла успіхів”, якщо оцінювати “успіхи” за критеріями обсягу накопичених пенсійних заощаджень та кількості залучених учасників. За цими критеріями недержавне пенсійне забезпечення не стало повноцінною складовою пенсійної системи та скільки-небудь важливим джерелом пенсійних доходів для осіб літнього віку. Проте очікувати на кардинально інші здобутки в недержавному пенсійному забезпеченні було б щонайменше наївно. Навіть якщо б економіка демонструвала тривале та стійке зростання, фінансові ринки пропонували великий набір надійних інструментів, а інформація про добровільні пенсійні схеми та про необхідність заощаджувати була б доведена у повному обсязі “до всіх і до кожного”, за того рівня доходів, який отримує та ще досить довгий час буде отримувати переважна більшість українців, в їхньому сімейному бюджеті не залишатиметься місця для заощаджень на додаткову пенсію та для довгострокових заощаджень загалом.

Також не справдилися та й не могли справдитися сподівання, що добровільним пенсійним забезпеченням по справжньому зацікавиться корпоративний сектор. Підґрунтям для таких сподівань слугував позитивний досвід заможних країн, в яких роботодавці запроваджують корпоративні пенсійні програми задля нарощування соціального капіталу, посилення довгострокової конкурентоспроможності та репутації в контексті корпоративної соціальної відповідальності. Однак в Україні реальність виявилася іншою: пріоритетним питанням для вітчизняних роботодавців, особливо останнім часом, є посилення поточних конкурентних позицій на ринку праці, для чого вони використовують небагатий інструментарій, зазвичай обмежуючись підвищенням заробітної плати та удосконаленням оцінки праці.

Тісна залежність обсягу цільових довгострокових заощаджень (пенсійних заощаджень, коштів накопичувального страхування тощо) від рівня доходів населення підтверджується великим масивом міжкраїнних статистичних порівнянь. Як приклад можна навести дані щодо співвідношення обсягу таких заощаджень до ВВП у країнах Єврозони, які були опубліковані Європейським Центральним Банком у 2017 році в Звіті про фінансову структуру (рис. 1).

Якщо у країнах з високим рівнем середньодушового доходу населення (Люксембурзі, Нідерландах, Ірландії, Франції, Бельгії, Німеччині) таке співвідношення сягає від 80 до 350%, то у країнах з порівняно низьким середньодушовим доходом (Греції, країнах Балтії, Словаччині тощо) відповідне співвідношення коливається в діапазоні від 10 до 25%.

Відтак, можна констатувати, що процес накопичення пенсійних заощаджень та залучення учасників до системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні, який органічно пов’язаний із підвищенням добробуту населення, буде повільним та тривалим.

Проте “успіхи” системи недержавного пенсійного забезпечення не варто ототожнювати з її екстенсивним зростанням. Важливішим критерієм “успіхів” цієї системи є її спроможність належним чином виконувати покладену на неї базову функцію: збереження та примноження пенсійних коштів учасників. Значення базової функції значно посилюється у зв’язку з перспективами допуску НПФ до управління коштами накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (другого рівня пенсійної системи). Виходячи з цієї позиції, до ключових індикаторів “успіхів” слід відносити показники дохідності НПФ та системи у цілому.

Критика учасниками ринку висновків щодо неспроможності системи недержавного пенсійного забезпечення генерувати доходи учасникам, які містяться у Звіті, базується на твердженнях про некоректність “вибірки” та про хибну інтерпретацію використаних даних. Наприклад, у згаданій вище статті Григорій Овчаренко особливу увагу звертає, по-перше, на те, що період “вибірки” (з 2014 по 2018 рік включно) характеризувався глибокою економічною кризою і найвищими рівнями інфляції та, по-друге, що “система НПФ” є вкрай неоднорідною, бо включає “чинні фонди, тимчасово заморожені фонди, фонди, створені для співробітників, і фонди для продажу”. Розрахунки дохідності лише відкритих НПФ з активами не менше 10 млн грн, які охоплюють різні часові періоди, у тому числі 10 річний, дали можливість автору статті зробити висновки, що результати діяльності НПФ  загалом “виглядають доволі пристойно” (рис. 2).

Середньорічна номінальна дохідність провідних відкритих НПФ

(Джерело: Овчаренко Г. “Недержавні пенсійні фонди. Покарати не можна помилувати”, розміщено на медіаресурсі аналітичної платформи VoxUkraine)

Методичні вади такого, селективного, підходу є очевидними: адже дохідність лідерів ринку, з одного боку, об’єктивно повинна бути вищою у порівнянні з іншими НПФ, зокрема, за рахунок ефекту масштабу, а з іншого, не може бути основою для висновків про “успіхи” системи в цілому. Та навіть при його застосуванні привертає на себе увагу той факт, що середньорічна реальна, з урахуванням інфляції, дохідність восьми із одинадцяти “великих” НПФ за період з 2009 по 2018 рік має від’ємне значення.

Проте, видається, що гнітючі офіційні показники дохідності системи недержавного пенсійного забезпечення в цілому, на чому фокусують увагу автори Звіту, та здебільшого від’ємні показники дохідності окремих НПФ є лише наслідком фундаментальної проблеми, яка свідомо чи не свідомо відсунута на задній план або й не помічається узагалі. Вона полягає у високому рівні агентських ризиків, притаманних НПФ, що викликані, у першу чергу, зловживаннями з пенсійними накопиченнями, та, відповідно, їх знеціненням і навіть повною втратою.

Чи добре захищені пенсійні накопичення? Відповідь мовою фактів

Щоб зрозуміти те, наскільки велике значення має проблема захисту пенсійних накопичень від агентських ризиків (читай: від ризиків зловживань), достатньо подивитися на список найбільших НПФ станом на кінець 2013 року, тобто ту “точку відліку”, яка була використана у Звіті.

Десять найбільших НПФ за сумою чистих активів станом на кінець 2013 року

Назва НПФ Сума чистих активів,

млн грн.

1 КНПФ Національного банку України 1 337,2
2 КПФ ВАТ “Укрексімбанк” 96,7
3 ВНПФ “Перший національний” 96,6
4 ВНПФ “Емерит-Україна” 81,0
5 ППФ Незалежної галузевої профспілки енергетиків 72,8
6 ВНПФ “Україна” 45,7
7 ВПФ “ПриватФонд” 35,4
8 ВПФ “Фармацевтичний” 32,2
9 ВНПФ “ВСІ” 25,5
10 ВНПФ “ІФД Капітал” 21,9

(Джерело: підготовлено автором на основі даних офіційного сайту Нацкомфінпослуг)

З того часу фактично зникли разом з пенсійними активами номери третій та десятий із цього списку: НПФ “Перший національний пенсійний фонд” та ВНПФ “ІФД Капітал”. Широкого розголосу у 2015 році набула історія щодо “знецінення” на 900 млн грн пенсійних активів в Корпоративному недержавному пенсійному фонді Національного банку України (що на той час, за оцінками авторів Звіту, дорівнювало близько 40 % сукупних активів системи недержавного пенсійного забезпечення).

Якщо ж подивитися на ринок у цілому за весь недовгий період його існування, то можна згадати історії “кинутих” (у різних негативних значеннях цього слова) ВНПФ “Конкорд”, ВНПФ “Пенсійний фонд робітників морського транспорту”, КНПФ “Стирол”, ВНПФ Українського союзу промисловців і підприємців тощо. Більшої частини пенсійних активів внаслідок шахрайства “позбувся” Корпоративний НПФ Торгово-промислової палати України. І це далеко неповний перелік резонансних інцидентів на ринку недержавного пенсійного забезпечення, інформація про які стала відомою. Можна припустити, що також мають місце менш помітні зловживання, як от інвестування у «дружні» компанії або завищення трансакційних винагород, які залишаються поза увагою широкого загалу.

Усі наведені зловживання є головною причиною та більшою частиною проблеми, яку автори Звіту назвали проблемою “самих НПФ” та через яку вони стають “дуже дорогими для учасників”.

Як знизити агентські ризики?

Очевидно, що для зниження агентських ризиків необхідно запроваджувати комплекс додаткових заходів, зокрема пов’язаних із належним розкриттям інформації про діяльність НПФ, посиленням пруденційних регулятивних правил та нагляду за їхнім виконанням тощо. Разом з тим, усі ці заходи будуть мати ефект лише у тому випадку, якщо на запобігання агентських ризиків будуть “налаштовані” модель організації діяльності з накопичувального пенсійного забезпечення та система управління НПФ.

Чинна модель організації діяльності передбачає, що НПФ діють у статусі непідприємницьких товариств, тобто товариств, які не мають на меті одержання прибутку для їхніх засновників. Відтак, засновники НПФ відповідно до законодавства не розглядаються у якості бенефіціарів та не несуть відповідальності перед учасниками таких НПФ, але при цьому мають вирішальний вплив на прийняття усіх важливих рішень, які стосуються діяльності НПФ. Свої реальні інтереси засновники реалізують через призначених ними членів ради пенсійного фонду – органу, що створюється для забезпечення управління та здійснення контролю за поточною діяльністю НПФ. Хоча відповідно до закону член ради пенсійного фонду зобов’язаний діяти лише в інтересах учасників НПФ, насправді він виявляється повністю залежним від засновника, який виплачує йому винагороду та може у будь-який час прийняти рішення про припинення його повноважень. Рада пенсійного фонду діє не на постійній основі: формою організації її діяльності є засідання, що скликаються один раз на квартал. Натомість поточне управління усіма базовими процесами здійснюється на умовах аутсорсингу вузькоспеціалізованими організаціями (адміністраторами, компаніями з управління активами, зберігачами), які обираються радою пенсійного фонду та діють від імені НПФ.

Така модель організації діяльності в принципі не забезпечує необхідних умов для створення системи управління із визначеною фідуціарною відповідальністю засновників та членів ради пенсійного фонду, з чітким розподілом і розмежуванням обов’язків, належним обміном інформацією між органами управління різного рівня та організаціями, які діють від імені НПФ. У результаті, на ринку недержавного пенсійного забезпечення перманентно виникають ситуації, коли у відповідь на зловживання чи інші порушення з боку організацій, які діють від імені НПФ, рада пенсійного фонду свідомо ухиляється від виконання покладених на неї обов’язків або своєчасно не отримує та/чи не має можливості оперативно реагувати на інформацію про такі порушення.

Крім того, значним недоліком системи управління НПФ в контексті захисту пенсійних накопичень є відсутність в ній компонентів, відповідальних за управління ризиками та внутрішній аудит, призначенням яких є захист від ризиків та здійснення внутрішнього контролю відповідно. Оновленою Директивою 2016/2341 ЄС від 14 грудня 2016 року про діяльність установ трудового пенсійного забезпечення та нагляд за ними, яку Україна зобов’язалася імплементувати, функції управління ризиками та внутрішнього аудиту визначені як ключові та обов’язкові для виконання. Однак чинна модель організації діяльності, при застосуванні якої виконання усіх регулярних процесів передається НПФ на аутсорсинг, може значною мірою нівелювати очікуваний ефект від виконання ключових функцій після імплементації відповідних вимог Директиви.

Очевидно, що для створення системи управління НПФ, яка була б здатна запобігати агентським ризикам, необхідна зміна моделі організації діяльності з накопичувального пенсійного забезпечення. За позитивним досвідом та кращою практикою далеко ходити не треба. Практично в усіх країнах Центральної та Східної Європи застосовується модель організації діяльності, за якої управління пенсійними фондами, що є організаційною формою об’єднання пенсійних накопичень учасників, здійснюють афілійовані до них управляючі компанії. За такої моделі управляюча компанія та пенсійний фонд мають, як правило, спільні органи управління з чітко визначеними обсягами фідуціарних обов’язків і відповідальності та розглядаються як єдина установа пенсійного забезпечення. Незалежно від того має чи немає пенсійний фонд статус окремої юридичної особи, така модель організації діяльності передбачає, що управляюча компанія діє від імені пенсійного фонду, приймає на себе (або їй передається) управління пенсійним фондом цілком та залишається повністю відповідальною за дотримання обов’язків перед учасниками пенсійного фонду, навіть у тому випадку, коли певні базові процеси передаються на аутсорсинг.

Застосування подібної моделі в Україні дасть можливість, по-перше, сформувати систему органів корпоративного управління з чітко визначеними фідуціарними обов’язками і відповідальністю перед учасниками НПФ та, по-друге, впровадити орієнтовану на захист інтересів учасників сучасну систему управління НПФ з відповідним інструментарієм внутрішнього контролю, функціями ризик-менеджменту і внутрішнього аудиту та можливостями гнучкого застосування інсорсингу чи аутсорсингу відповідно до потреб управління.

Сергій Зубик для Дзеркала тижня

ВГОРУ