Реанімаційний Пакет Реформ > Новини > Колонки > Санкції проти Росії. Лікнеп для України

Санкції проти Росії. Лікнеп для України

Термін «економічні санкції» міцно увійшов у наш лексикон. І причина цього очевидна — агресивні дії Росії проти України та інших країн світу. Але, як на мене, «санкційним» дискусіям бракує чіткого розуміння економічної природи санкцій і можливостей цього інструменту.

У цілому всі санкції можна умовно поділити на дві великі групи. Перша група — це «чисті» економічні санкції, які запроваджуються у відповідь на порушення правил і норм міжнародної економічної співпраці (зокрема, визначених угодами СОТ). До другої групи належать економічні санкції, зумовлені політичними міркуваннями.

Економічні санкції запроваджуються національними урядами або міждержавними об’єднаннями з тим, аби вплинути на поведінку (політику), проти якої спрямовані санкції. Так, зокрема Євросоюз запроваджує санкції на виконання рішень Ради Безпеки ООН або з метою реалізації цілей Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС. Такими цілями є сприяння міжнародному миру та безпеці; попередження конфліктів; підтримка демократії, верховенства права та дотримання прав людини; захист принципів міжнародного права.

Фактично санкції можуть передбачати такі заходи:

Очевидно, що в суто економічному плані саме останні дві групи санкційних інструментів потенційно можуть мати найбільший ефект.

Безумовно, санкції є формою політичного тиску. Серед інструментів політики санкції перебувають посередині між дипломатичними засобами та війною.

Питання ефективності економічних санкцій активно дебатується політиками та експертами. Але загалом існує консенсус щодо умов, за яких санкції дають можливість забезпечити реалізацію поставлених цілей, а саме:

У цілому санкційна політика може реалізовуватися в трьох форматах. Перший формат — це санкції, які реально запроваджуються проти відповідної держави. Санкції проти РФ нині — це якраз покарання за агресію проти України. Зазначимо, що на сьогодні проти РФ уже запроваджено цілу низку санкцій, не пов’язаних з агресивною політикою проти України.

Другий формат — це загроза застосувати санкції за певних умов, тобто за майбутні порушення певних правил і норм внутрішньої та зовнішньої політики. Саме цей формат реалізовується нашими міжнародними партнерами з метою попередити пряму військову агресію РФ проти України. Деталі «санкційного» діалогу наразі достеменно невідомі. Тому залишаються два взаємопов’язані запитання: за яких умов та які санкції буде запроваджено міжнародною спільнотою? Прикметно, що ці санкції будуть запроваджені саме у разі воєнної ескалації, а не як покарання за анексію Криму та дії на Донбасі. До цього зараз виникає ще одне запитання: а що робити у разі політичної ескалації? Наприклад, у випадку визнання РФ самопроголошених «ЛНР/ДНР» як самостійних держав? Як на мене, такий акт цілком порівнянний з військовою ескалацією. Тому це потребуватиме застосування тих самих пекельних економічних санкцій, про які йдеться у зв’язку із загрозою прямої інтервенції РФ.

Третій формат — це санкції на випередження, коли відповідні обмеження реально запроваджуються із тим, щоб попередити небажані дії підсанкційної країни. До сьогодні такі санкції проти РФ практично не запроваджувалися. На мою думку, саме такі санкції сьогодні мають великий потенціал переконання. Але, як на мене, наші зарубіжні партнери, очевидно, вважають, що такими діями можна спровокувати РФ, а потенціалу дипломатії та економічних погроз поки що не вичерпано.

Нинішня «санкційна» ситуація має безпрецедентний характер. По-перше, маємо справу не просто з агресивною країною — членом ООН, а з постійним членом Ради Безпеки ООН із правом вето. Тому очікувати санкційного рішення від Радбезу ООН — марна справа.

По-друге, внаслідок різниці економічних потенціалів Україна сама по собі не може економічно вплинути на РФ. Такий вплив може здійснити лише міжнародна спільнота.

По-третє, РФ має досить тісні економічні зв’язки з багатьма політично та економічно впливовими країнами ЄС. Зрозуміло, що за таких умов економічні санкції мають економічну вартість для країн, які їх застосовують. Глобалізація та взаємозалежність — це реалії сьогодення, які багато в чому формують національний політичний порядок денний.

По-четверте, РФ має специфічний політико-економічний режим. Великі російські державні та недержавні підприємства хоча і є де-факто самостійними, але перебувають під жорстким контролем політичної владної верхівки з усіма відповідними наслідками для економіки країни.

По-п’яте, об’єктом санкцій є країна, яка веде глобальну гібридну війну і вже перебуває під цілою низкою санкцій, що не пов’язані з агресією проти України. Тобто мова не про поодинокі акти агресії або порушення прав людини з боку Росії, а про цілком послідовну та цілісну державну політику.

Ну а тепер кілька висновків. Вважається, що ефект від санкцій має кумулятивний характер. Іншими словами, результат санкцій виявляється згодом, у середньо- та довгостроковій перспективі. Водночас економіка так чи інакше пристосовується до санкційних обмежень.

За умов чинного політичного режиму в Росії швидкої адекватної політичної реакції на санкції не варто очікувати, адже в РФ практично відсутня опозиція та існує монополія на прийняття політичних рішень. Це означає, що санкції мають боляче бити перш за все саме по владній верхівці, яка приймає політичні рішення та має цілком конкретні економічні інтереси.

Уряд мав би створити спеціальний ресурс з інформацією про українські та міжнародні санкції проти РФ. Це дало б можливість українському бізнесу краще розуміти відповідні ризики при плануванні власної виробничо-комерційної діяльності. Прикладом такого роду може слугувати ресурс «Санкційні програми та інформація про країни» (Sanctions Programs and Country Information), розміщений на порталі Міністерства фінансів США.

Портал ЄС також має відповідний інформаційний ресурс, який називається «Карта санкцій ЄС».

А про ефективність економічних санкцій читайте в наступному матеріалі «Санкції проти РФ. Як почувається російська економіка».

***

При підготовці цього тексту використано аналітичні матеріали міжнародних організацій.

Ігор Бураковський, голова правління Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, для ZN.UA

ВГОРУ