Між надією та тривогою: почуття, які виникають у респондентів у роздумах про майбутнє

• Однак, якщо говорити про переважні емоції за весь період війни, то у більшості респондентів превалює тривога (40,5%). У 22% респондентів загалом переважає надія, а у 17% – страх. Як і у попередніх запитаннях, відповіді чоловіків та молодших респондентів більш оптимістичні.
• Продовжуючи тему тривоги,  абсолютна більшість респондентів відчуває тривогу  за своє майбутнє. Постійна тривога огортає 37% опитаних, ще 51% – трохи хвилюються.
• 13,5% респондентів зазначили, що майже постійно відчувають сум. Ще 32% відчувають його доволі часто.
• Стосовно відчуття безпеки, то лише 4,5% респондентів почуваються в повній безпеці (нагадаємо, що опитування відбувалось лише в умовно безпечних регіонах). 37,5% скоріше відчувають себе у безпеці і така сама кількість – скоріше ні. Ще 13% взагалі не почуваються в безпеці.
• Емоція гніву вельми поширена серед респондентів. 46% респондентів скоріше відчували гнів станом на момент опитування і приблизно стільки ж – скоріше ні. Решта вагаються з відповіддю.
• Водночас емоція безвиході властива значно меншій кількості респондентів. Скоріше безвихідь відчувають 24% респондентів, скоріше не відчувають – 67,5% респондентів.
• У половини респондентів з умовно безпечних регіонів є близькі друзі чи родичі, які переїхали у зв’язку з війною. Так у 31% є родичі/друзі, які переїхали в іншу країну, в 16,5% – у інший регіон, а в 12% – які переїхали в інший населений пункт в межах регіону. Основна причина виїзду цих людей – факт війни як такої (56%), а також тиск з боку родичів, які турбуються про  їхню безпеку (34%), страх, що їхній населений пункт буде окупований РФ (28,5%), втрата роботи (23,5%), вибухи біля їхнього будинку (16%) та знищення інфраструктури через бойові дії (11,5%).
• Приблизно 5% респондентів планують виїзд за кордон, а 5% у межах України. Респонденти з дітьми зазвичай менш мобільні – вони рідше планують переїзд чи виїзд за кордон.

• Близько 20% опитаних з умовно безпечних регіонів втратили роботу (або дохід з неї) внаслідок війни, однак третина цієї кількості (майже 7% від загальної сукупності) вже знайшла іншу. 10,5% втратили роботу і поки не знайшли нової, а 3% формально її не втратили, але не отримують заробітну плату на даний момент. Ще 23% респондентів не працювали і на момент початку війни.
• Близько 2/3 респондентів зазначили, що мають певні фінансові заощадження. Але, якщо говорити про їхні обсяги, то лише в 11% із них  такі заощадження можуть дати  змогу прожити на них більш ніж півроку. Основна частина все-таки не зможе довго прожити на ці заощадження: 9% – до тижня; 21,5% – до місяця, 42,5% – кілька місяців.
• Більшість опитаних не відчувають нестачі у предметах та послугах першої необхідності, однак 17% мають потребу у медикаментах, 9% – у їжі та стільки ж – у громадському транспорті. 8,2% потребують допомоги у працевлаштуванні.
• 20,5% опитаних надавали як фізичну (власною працею), так і фінансову допомогу армії, ТРО чи переміщеним особам. 24% докладались тільки фінансово, а 12,5% – тільки працею. Ще 11% не долучались до волонтерства чи благодійності, але планують це зробити. 23% опитаних не долучались до волонтерської роботи і не планують цього робити.

• Родичі у 36% респондентів з умовно безпечних регіонів долучені до волонтерства. У 27% випадках хтось з родичів виїхав за кордон, а 18% – переїхали в інше місто чи регіон. Ще у 14,5% випадків хтось з родичів втратив роботу. 5% респондентів стикнулись з тим, що хтось з родичів був поранений, а 3,5% – із загибеллю члена родини. Лише 21,5% родин респондентів війна ніяк не торкнулась.

Серед мешканців умовно безпечної частини країни 95,5% респондентів не втрачали майно. Однак є респонденти? які втратили бізнес, будинок чи квартиру, або автотранспорт.