18 лютого в офісі РПР відбулася зустріч з доктором Маріною Морроу, професором та психологом факультету медичних наук Університету Саймона Фрейзера (Ванкувер).

У Канаді, як розповіла доктор Морроу, психічне здоров’я на державному рівні є предметом турботи й опіки профільного міністерства, яке за своїми функціями об’єднує повноваження і діяльність наших двох міністерств – Міністерства охорони здоров’я та Міністерства соціальної політики. Це означає більш координовану роботу, більшу функціональність, більшу ефективність у збереженні психічного здоров’я населення в усіх сферах життя: від стосунків у родині чи на виробництві до повернення з зони бойових дій, в яких задіяні канадські військові.

Головними ініціаторами змін у сфері психічного здоров’я стали самі лікарі, передусім психіатри, та пацієнти, які підняли питання неадекватності медичного розуміння психічного здоров’я, поганого поводження з пацієнтами та надмірного медикаментозного лікування. Наслідком активності громадянського суспільства стало створення в 2007 році Національного комітету з охорони психічного здоров’я Канади, головне завдання якого є забезпечення всіх зацікавлених сторін (стейкхолдерів) інструментами та інформацією для вдосконалення якості забезпечення психологічної допомоги та доступу до неї. Для цього було розроблено Стратегію охорони психічного здоров’я в Канаді.

Реформа системи охорони психічного здоров’я передбачала передовсім децентралізацію надання психологічної допомоги, запровадження психосоціальних моделей реабілітації та відновлення, застосування комплексного підходу до допомоги пацієнтам із одночасним залученням психіатрів, медиків, соціальних працівників, фахівців із трудової та рекреаційної терапії, психологів. Крім того, до участі у вирішенні питань лікування та реабілітації залучені рідні чи опікуни, а також активно застосовується практика “рівний рівному”, коли в процесі реабілітації беруть участь люди, що пройшли вже такий самий шлях, як і хворі. Тобто на відміну від України, де пацієнт проходить медичне лікування, а потім фактично випадає з життя і майже випадково потрапляє до соціальних працівників, потрапляє часто вже в значно гіршому стані, з серйозними порушеннями, в Канаді пацієнтами після нетривалого стаціонарного чи амбулаторного лікування опікуються громади, надають їм одночасно не лише лікарську, але й усебічну соціальну підтримку.

Через військовий конфлікт в Україні за останні два роки кількість людей з проблемами психічного здоров’я відчутно зросла. Однак вони отримують зазвичай лише медичну та фармакологічну допомогу, але позбавлені соціальної реабілітації й абілітації. Як свідчить канадський досвід, для вирівнювання такого дисбалансу, для створення комплексного підходу в наданні допомоги не тільки психічним, але й усім іншим хворим необхідно, щоби всією соціальною сферою займалось одне міністерство.