Роман Маселко: ”Парадокс Луценка” або чому влада проти незалежного антикорупційного суду?

Роман Маселко для Української Правди

На щорічній зустрічі Ялтинської європейської стратегії YES, яка відбулась 15-16 вересня у м.Києві однією з гарячих тем стало створення антикорупційного суду. Наших іноземних партнерів дійсно цікавить це питання і воно часто звучало на багатьох панелях.

Петро Порошенко рішуче заявив, що він за створення антикорупційних палат у діючих судах.

Аргумент Президента дуже простий – ми от Верховний суд вже 1,5 роки обираємо і не можемо гаяти стільки ж часу для створення окремого антикорупційного суду. Натомість антикорупційні палати можуть зявитись уже в жовтні.

Наступного дня, прем’єр міністр Володимир Гройсман та Генеральний прокурор Юрій Луценко підтримали меседжі Президента, осідлавши ті ж аргументи, – окремий антикорупційний суд це довго, а нам треба садити корупціонерів уже зараз. А ще – корупціонерів багато, один суд не справиться. При цьому Ю. Луценко особливо відзначився, заявивши, що він проти окремої процедури обрання антикорупційних судів.

Я не буду зараз розбирати ці аргументи президентської команди противників створення окремого антикорупційного суду. Про переваги окремого антикорупційного суду вже багато написано. Не буду викривати їх маніпуляції з цифрами чи твердження, які суперечать одне одному (а їх багато). Зверну увагу лише на один факт.

Найбільше чого бояться адепти “антикорупційні_палати_вже_завтра” це окрема процедура призначення цих суддів. За їх концепцією судді антикорупційних палат мають призначатись за існуючою процедурою призначення усіх суддів. Тобто антикорупційні судді мають призначатися як і усі поточні судді і, найймовірніше, з діючих суддів.

Як член Громадської ради доброчесності, яка інтегрована у процес добору суддів можу стверджувати, що діюча процедура залишає дуже багато місця для ручного управління та встановлення “потрібних” результатів. Усі ключові рішення приймаються за зачиненими дверями, розподіл балів відбувається за невідомим алгоритмом, висновки Громадської ради доброчесності відхиляються, а мотиви відхилення цих висновків суспільству невідомі. Більшість в органах, які приймають рішення складається з поточних суддів, обраних самими ж суддями.

Але найкращою ілюстрацією ризиків існуючої процедури є результати конкурсу у Верховний суд.

У емоційному спічі Генеральний прокурор згадав про своє ув’язнення в часи Януковича. Усім відомо, що це була політично вмотивована справа. Тому ми нормально сприймаємо, що Генеральним прокурором зараз є людина, яку суд визнав злочинцем. Усі переконані – це було політичне переслідування, а саме судове рішення – незаконне та несправедливе.

І от тут з’являється “парадокс Луценка” – двоє суддів, які підтвердили законність і обґрунтованість вироку щодо Юрія Луценка (судді В’ячеслав Наставний та Сергій Слинько) стали переможцями конкурсу у новий Верховний суд.

Більше того, суддя Наставний зайняв 2 місце (!!!) серед 30-ти переможців. Він визнаний майже найкращим серед усіх суддів, які будуть останньою інстанцією у кримінальних справах. І це, незважаючи на негативний висновок Громадської ради доброчесності, який в основному базувався на справі Луценка.

Вища кваліфікаційна комісія суддів вирішила, що судді, які засудили Юрія Луценка є не просто професійними, доброчесними, незалежними, повністю відповідають вимогам, що встановлені до суддів Верховного суду, але є кращими з кращих. А справа Луценка не свідчить про їх недоброчесність і не містить ознак політичного переслідування.

Отже одне з двох – або Юрій Луценко дійсно був справедливо засудженим чесними суддями і є злочинцем або ж процедура, по якій сам Юрій Луценко пропонує обирати антикорупційних суддів, дає збій і дозволяє обирати дискредитованих та керованих суддів, які виносять політично обумовлені та незаконні рішення. 

Хоча, ймовірно, це зовсім не збій, а саме задум такий – мати “ручних” і “підвішених” суддів в “оновлених” судах, особливо в антикорупційних. Можливо це є справжньою метою створення антикорупційних палат на контрольованому конкурсі? 

До речі, серед переможців конкурсу – кожен четвертий має негативний висновок Громадської ради доброчесності і є великі сумніви у їх чеснотах. І саме ці судді тепер будуть судити ТОП – корупціонерів. І саме так президентська команда хоче призначати антикорупційних суддів.

Створення антикорупційних палат та ще й по діючій процедурі відбору суддів не матиме жодного ефекту, буде імітацією та дискредитацією реформи.

Лише дійсно незалежний, окремо та заново сформований Антикорупційний суд, судді якого будуть обрані по спеціальній процедурі, до якої буде повна довіра дає шанс на прорив у реальному покаранні “Big fish”.

P.S. а питання щодо справедливості засудження Луценка тепер залишається відкритим.

Роман Маселко для Української Правди

ВГОРУ