Реанімаційний Пакет Реформ > Новини > Колонки > Про принцип «tu quoque» і Нюрнберзький трибунал. Не можна злочини одних виправдовувати злочинами інших: історія вже це проходила

Про принцип «tu quoque» і Нюрнберзький трибунал. Не можна злочини одних виправдовувати злочинами інших: історія вже це проходила

До порівняння з Нюрнберзьким трибуналом зараз вдаються часто, але треба розуміти, що міжнародне право з того часу суттєво розвинулось (фактично народилось і сформувалось, якщо говорити про кримінальне право). Як буде час окремо напишу чому не варто постійно згадувати про цей трибунал і Токійський (Далекосхідний), а більше треба говорити про Югославію (ICTY) чи навіть Руанду (ICTR).

Але хотів би в контексті останніх подій згадати історію про принцип «tu quoque» – «так само як» в історії Нюрнберзького трибуналу. Це латинський вираз, яким позначається логічна хиба, котра полягає в спробі дискредитувати позицію опонента, вказуючи на неспроможність діяти послідовно, згідно з його позицією. Іншими словами – «сам дурень, бо так вчиняєш так само».

Посилання захисників нацистських злочинців на цей принцип став причиною для зняття обвинувачень та часткового виправдання з командування авіації, яка бомбила мирне населення та командування підводного флоту, які топили торгові судна.

Перше стосується насамперед генерала-фельдмаршала Г. Шперрле (1885-1953), повністю виправданого, хоча саме він командував повітряною «битвою за Британію» з боку Люфтваффе із масовим бомбардуванням мирного населення. До того ж саме Шперрле винен у масових бомбардуваннях і фактичному знищенні іспанського міста Герніка під час війни в Іспанії (1936-1939 рр.) – це така собі аналогія з “сирійським слідом” російських льотчиків.

Друге ж стосується насамперед виправдання командувача підводним флотом К. Деніца (1891-1980), який у 1939 р. видав наказ топити усі судна незалежно від того цивільні вони чи військові кораблі в усій акваторії).

Тодішнє уявлення про міжнародне право дозволило визнати, що оскільки союзні війська робили те саме стосовно міст Німеччини (після 1943 р.) та інших окупованих територій, то ці злочини не визнаються, бо «всі так роблять». Так само і з підводним флотом, адже в акваторії Тихого океану США вели війну проти торговельних суден (більше зводиться до наявності відповідного наказу «Про необмежену підводну війну проти Японії» (1941), аніж реальне знищення таких суден).

Слава богу, сьогоднішнє міжнародне кримінальне право є симетричним, в тому розумінні, що незалежно від того на якій ви стороні, акт агресії чи воєнні злочини визнаються з огляду їх обʼєктивної сторони та умислу, а не з боку того, до якої сторони збройного конфлікту ви належите. Якщо воєнні злочини мали місце, то вони мали місце, ні з кого обвинувачення не знімається.

Але у масовій свідомості це далеко не так, якщо подивитись на коментарі у соціальних мережах, особливо росіян, то у них все зводиться до «а вони самі так роблять». Це певне моральне виправдання своїх злочинів, я не думаю, що треба пояснювати чому. Міжнародне право загалом мало визнається росією з їх ухилом в бік «міжнародної школи реалізму». А реалізм у міжнародному праві, як відомо, це «право сили», воно немає нічого спільного до міжнародних договорів та їх дотримання, адже воно стає ситуативним (див. чудову роботу Л. Мялско (Lauri Mälksoo) «Russian Approaches to International Law»).

Так от до чого ця довга історія: помста за Бучу, Маріуполь, Харків та інші міста не може бути симетричною до воєнних злочинів росіян. Вона може бути в межах законних бойових дій з метою самозахисту, в межах дипломатії, в межах юридичних тощо.

Але оці заклики «більше не брати полонених», «розстріляти усіх полонених», «завдати ракетного удару по Москві» зрозумілі з емоційної точки зору, але історія вже це проходила. Зокрема союзні війська у ІІ Світовій, які дійсно вчиняли акт помсти і тоді це їм зійшло з рук. Сьогодні світ не визначає такого права на помсту, не можна посилатись на «tu quoque», не можна говорити «а вони роблять так само».

Ми ж не погоджуємось з виправданням нацистських злочинців, тому що їх також вчиняли союзні війська, особливо радянські, правда ж?

ВГОРУ