Реанімаційний Пакет Реформ > Новини > Колонки > Поки чекаємо на закрите небо: якої військової допомоги від Заходу Україна потребує прямо зараз?

Поки чекаємо на закрите небо: якої військової допомоги від Заходу Україна потребує прямо зараз?

Уже три тижні триває масштабна збройна агресія Росії, і Київ дедалі частіше закликає НАТО до закриття неба над Україною. Проте ми поки що чуємо лише відмови. Але що НАТО може ще зробити для захисту України від агресії РФ, поки в самому Альянсі точаться дискусії щодо закриття неба? Оскільки будь-які зволікання — це десятки загиблих українців від російських бомбардувань кожного дня.

Для захисту свого повітряного простору Україні вкрай необхідні винищувачі, адже РФ має значну перевагу у військовій авіації. Найпростішим варіантом буде передати Україні радянські винищувачі Су-27 і МіГ-29, десятки яких є на озброєнні Польщі, Болгарії та Румунії. Цей варіант зараз активно обговорюється, але, на жаль, досі не втілений у життя. Ми розуміємо, що наші східноєвропейські союзники не готові просто так послабити свої військово-повітряні сили. Тому Сполучені Штати могли б зараз наростити свої авіаційні угрупування в цих країнах, аби Польща, Болгарія та Румунія були спокійні за власне небо. Тим паче, що збільшення військової присутності на східному фланзі НАТО точно не буде зайвим на тлі масштабної агресії Росії в сусідній з Альянсом країні.

Польські винищувачі МіГ-29 можуть допомогти компенсувати втрати, яких зазнали ВПС України через російські ракетні удари по нашим аеропортах. Українські льотчики вже довели здатність захищати повітряний простір за допомогою винищувачів (в тому числі МіГ-29): Командування ВПС України повідомляло, що за перші два тижні війни українські аси збили понад десяток російських літаків.

Також Україна потребує зенітно-ракетних комплексів і переносних зенітно-ракетних комплексів. Перші будуть прикривати об’єкти критичної військової та цивільної інфраструктури від стратегічних бомбардувальників і ракет РФ, а другі — захищатимуть українські війська та міста від російських гелікоптерів, винищувачів і штурмовиків, які літають на малих висотах, намагаючись сховатися від українських систем ППО.

Україна вже отримує від західних партнерів ПЗРК Stinger, але їх постачання треба інтенсифікувати, щоби ці зразки озброєння з’явилися на всіх ділянках фронту. А ось на надання ЗРК ми поки ще чекаємо. Скоріш за все, українським військовим знадобиться занадто багато часу, щоб навчитися використовувати протиповітряні системи НАТО та інтегрувати їх до наших збройних сил. А НАТО вважатиме надто ризикованим розгортати власний персонал для експлуатації цих систем. Відповідно, Альянс може надати Україні радянські системи протиповітряної оборони С-300 зі Словаччини та Греції. Українська армія багато разів успішно застосовувала ці системи ППО проти російських літаків і ракет.

Ми покаладємо надію й на продовження «традиції» наших західних друзів поставляти Україні протитанкові ракетні комплекси, такі як Javelin і NLAW, а також боєприпаси для них. Завдяки цим ПТРК, частину з яких передали Україні до початку масштабного вторгнення Росії, українські війська змогли стримати навалу броньованої техніки противника та завдати йому значної шкоди, адже РФ втратила вже понад 1500 одиниць бронетехніки: 430 танків і 1375 броньованих машин. Але в противника залишається в строю ще багато танків, БТРів і БМП, тому нам необхідні засоби для їх ураження. Особливо з огляду на те, що Кремль намагається просто брати кількістю техніки та солдат на кожному з ділянок фронту.

Інший вид озброєння, який ефективно допомагає Україні захищатися — це ударні безпілотні літальні апарати. Зараз на озброєнні України перебуває кілька десятків турецьких Bayraktar TB2. Вони завдають значної шкоди російським військам — наслідки їхньої роботи можна побачити на численних відео в мережі. Але кількість ударних БПЛА на озброєнні української армії є недостатньою, їх не вистачає для ефективного прикриття всього фронту. 

НАТО має прискорити прискорити свої програми з навчання українських військових щодо використання інших типів БПЛА, які перебувають на озброєнні країн Альянсу. Якщо війна переросте в затяжний конфлікт (а здається ймовірним), то НАТО може поставити Україні значно більше БПЛА.Це озброєння дозволяє Україні не ризикувати життям своїх солдатів у бойових завданнях. Захист особового складу є важливою частиною стратегії Збройних Сил України, які, на відміну від російських військових, не використовують військовослужбовців як гарматне м’ясо.

Напевно, найшвидшим і найпростішим кроком НАТО було би передати Україні свої радянські зразки озброєння. Країни-члени Альянсу з колишнього «соціалістичного табору» мають значну кількість ствольної артилерії, мінометів і стрілецької зброї ще часів СРСР. Багатьом із них ця зброя вже не потрібна. До того ж, українські військові не потребують додаткового навчання для її використання та прямо зараз готові нею вовювати.

Зараз в Україні набагато більше людей, які прагнуть захищати свою країну, ніж наявної зброї. А в багатьох підрозділах територіальної оборони спостерігається нестача навіть стрілецької зброї. Тобто воєнний потенціал України не обмежується наявними військовослужбовцями та добровольцями — у є країні багато людей, які доєднаються до відсічі російської агресії, як тільки буде змога їх озброїти. Тому елементарне розконсервування та передача Україні озброєння радянських часів від країн НАТО значно підвищить нашу здатність чинити опір наступу РФ. А ті країни НАТО, які не готові постачати Україні летальну зброю, можуть допомогти нам амуніцією, бронежилетами, касками, приладами нічного бачення та сучасними засобами захищеного зв’язку.

Ми дуже цінуємо всю військову допомогу, яку Захід надавав і надає Україні. Багато в чому завдяки саме їй наша країна змогла зламати плани Кремля щодо бліцкригу та завдати йому значних втрат. Проте Росія значно перевищує українську армію в кількості живої сили та техніки, особливо це стосується військової авіації. І лише інтенсифікація постачання зброї від країн НАТО, включно з новими зразками, допоможе Україні нівелювати чисельну перевагу армії РФ і вистояти в цій, дай бог, останній війні на Європейському континенті.

Ольга Лимар, Денис Давиденко, Маргарита Хвостова, для ECFR.EU

ВГОРУ