Реанімаційний Пакет Реформ > Новини > Колонки > Подвійна війна: що відбувається з домашнім насильством в умовах конфлікту на Сході?

Подвійна війна: що відбувається з домашнім насильством в умовах конфлікту на Сході?

Позначки:

Кожен із нас реагує на загрозу ескалації конфлікту по-своєму. Хтось готує тривожну торбинку, хтось скуповує в магазинах продукти, хтось намагається перевести всі відкладені кошти в іноземну валюту, а хтось цілодобово оновлює портали з новинами. Реакції різні, однак психологічний стан у громадах і суспільстві синхронізується: зростають тривожність, напруга та страх за сьогодення і майбутнє, за себе і своїх близьких.

Ці умови накладають свій відбиток і на статистику звернень щодо домашнього насильства: впродовж 2021 року Національна поліція України зафіксувала збільшення повідомлень від громадян на 56%.

Тож сьогодні я хочу розповісти про те, чому під час наростання суспільної напруги особливо важливо мати доступ до соціальних послуг та чим мобільні бригади соціально-психологічної допомоги на Сході України готові допомогти під час кризи.

«Попри те, що ситуація з обстрілами залишається стабільною, впродовж останнього року ми спостерігаємо наростання тривоги серед населення. Тут сплелися різні причини — війна і карантин, зростання захворюваності, економічна нестабільність. Звісно, все позначається на стосунках у родинах та ситуації з домашнім насильством: під час стресу люди стають агресивнішими, втрачають рівновагу, зловживають алкоголем. Це не означає, що всі зразу вдаються до насильства, — просто в тих родинах, де вже були передумови чи, припустімо, аб’юз у стосунках ще не був таким помітним, ситуація погіршується дуже швидко», — коментує керівниця Костянтинівської мобільної бригади Марина Кононенко.

Ідеться не тільки про фізичне насильство. У 2021 році наші мобільні бригади зафіксували значне зростання кількості звернень щодо психологічного насильства, до якого належать образи та приниження, погрози, залякування, надмірний контроль, маніпуляції.

Окремою вразливою категорією залишаються діти: кожне восьме звернення по допомогу до наших мобільних бригад надходить від осіб віком до 18 років. Вони консультуються з приводу особистих проблем, булінгу, насильства в родині та незадовільного психологічного стану.

Можна сказати, що діти в ситуації кризи страждають удвічі більше за дорослих. З одного боку, від них дистанціюються батьки, надто зайняті власними переживаннями, тож діти почуваються самотніми й полишеними. Інколи батьки взагалі не вважають за потрібне обговорювати з дитиною плани на майбутнє, не цікавляться її думкою щодо важливих сімейних рішень, а потім дивуються, чому дитина замикається в собі, стає тривожною, має проблеми в навчанні.

З іншого боку, діти нерідко стають зручними об’єктами для виплеску агресії з боку старших членів родини. Прикриваючись «вихованням», батьки самостверджуються за рахунок власної дитини, не соромляться маніпулювати нею, вдаються до принижень. Саме тому мобільні бригади роблять особливий акцент на поширенні своїх контактів серед дітей, проводять профілактичні заходи у школах — і майже після кожного такого заходу отримують нові звернення.

Крім цього, мобільні бригади працюють із дітьми, котрі були свідками військових дій, потрапляли під обстріли, сиділи в підвалах, — а саме з ознаками посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Вони можуть мати дуже різні прояви і з’явитися навіть через багато років після подій. Ось лише одна з історій, яка трапилася торік.

До однієї з мобільних бригад соціально-психологічної допомоги звернулася мама 12-річної Оленки з досить незвичним запитом: після карантину та канікул дівчинка почала боятися заходити до школи або класу. Оленка зупинялася перед входом і не могла примусити себе переступити поріг. Допомогти не могли ні вчителя, ні медичні працівники, тому до школи мусила приходити мама.

Коли психологи бригади почали працювати з дитиною, з’ясувалося, що це не єдина проблема. Оленка страждала від тривожності, що посилювалася з будь-якого приводу, страждала від нічних кошмарів, порушень харчування, негативно реагувала на деякі звуки й запахи, мала панічні атаки, проблеми з концентрацією та перепади настрою. Крім того, в підлітковому віці Оленка залежала від мами, як трирічна дитина, потребувала частих тілесних контактів, не хотіла залишатися вдома без матері,  так дівчинка шукала безпечне місце. З друзів в Оленки теж була тільки мама.

З’ясувалося, що два роки родина перебувала в самому епіцентрі військових дій і не мала можливості виїхати, тож проблеми дівчинки були наслідками війни.

Для подолання симптомів ПТСР у дівчинки психолог застосовувала арттерапію та різні техніки роботи з образами й спогадами, її навчили спеціальних вправ для швидкого заспокоєння, способів розслаблення та зняття напруги. Матері ж пояснили, як реагувати на перепади настрою доньки та як допомогти Оленці у ситуаціях, коли та втрачає контроль над собою.

Невдовзі проявилися позитивні зрушення: Оленка стала менш тривожною, навчилася опановувати власні спогади й почуття… Робота з мамою та донькою триває.

У разі загострення конфлікту на Сході чи висвітлення в медіа подій загострення конфлікту та можливого вторгнення фахівці наших мобільних бригад не виключають, що звернень щодо ПТСР побільшає, адже діти й дорослі знову зіштовхнуться з відповідними звуками, запахами, картинками, і щось із цього може стати тригером.

«Нашою великою перевагою є те, що ми працювали у 2014–2015 роках і маємо відповідний досвід роботи в кризових умовах. Щоб надавати допомогу, треба мати холодний розум та зберігати спокій, а людина без досвіду може не бути до цього готовою», — каже керівник мобільної бригади Станиці Луганської Дмитро Білько.

Мобільні бригади готові надавати першу психологічну допомогу, зокрема у випадках шоку. Крім того, вони продовжують виконувати інформаційну складову: бувало, що люди не могли додзвонитися в координаційний центр, тож бригади оперативно інформували про місця, де можна отримати медичні послуги, звернутися по соціальну підтримку тощо.

Мобільні бригади соціально-психологічної допомоги — це спеціалізовані служби підтримки осіб, які постраждали від домашнього насильства та насильства за ознакою статі. Вони складаються з практичних психологів та соціальних працівників, що надають екстрену допомогу — фіксують випадки насильства, надають психологічну підтримку, складають план дій — і можуть супроводжувати клієнтів та їхні родини продовж кількох місяців. Всі послуги мобільних бригад безоплатні й конфіденційні, а їхні контакти в Донецькій та Луганській областях доступні за посиланням.

Діяльність мобільних бригад соціально-психологічної допомоги на підконтрольних територіях Донецької та Луганської областей забезпечує МБФ «Українська фундація громадського здоров’я» у партнерстві з Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) за фінансової підтримки уряду Сполучених Штатів Америки в рамках проєкту «Комплексний підхід до вирішення гендерно зумовленого насильства та насильства проти хлопців, дівчат, чоловіків та жінок у східних регіонах України».

Галина Скіпальськавиконавча директорка “Української фундації громадського здоров’я”, директорка представництва HealthRight International в Україні, для ZN.UA

ВГОРУ