Путін не оголошує анексію ані окупованого Донбасу, ані південної частини України — Херсон, частина Запоріжжя. Не тому, що передумав окупувати Україну, авжеж ні. Але на адміністративних межах Херсонської області — постійні бої. На Донбасі українська армія дає росіянам по зубах. Окупація зруйнованої частини Луганської області жодним чином не гарантує, що вона залишиться під контролем Росії.
Ніде на тимчасово окупованих територіях російські війська не почуваються господарями. Всюди над ними — абсолютно реальна перспектива контратаки ЗСУ. І на фоні ленд-лізу, нових поставок зброї від об’єднаного Заходу це — небезпідставно. Чого варті самі лише бої на Ізюмському напрямку.
Путін боїться оголошувати загальну мобілізацію
На що Путін сподівається? На те, що позиція Заходу зміниться. Підуть на переговори про тимчасове перемир’я або, що головне для Путіна — перестануть надсилати в Україну зброю. Втім, марно і запізно. Подекуди досі зі скрипом і досі не на повній швидкості, але Захід вже став на інші рейки. Росію можна перемогти. І це зробить українська армія. Відновити кордони Україна мусить в повній мірі. Тобто повернення до лінії розмежування станом на 23 лютого 2022 вже не вважається фінальною метою. Путін чіплявся у промові за «звільнення» Донбасу, але парадокс в тому, що колишньої лінії розмежування для України, та й для наших західних союзників, вже просто не існує.
І Київ мусить і далі максимально тиснути на наших західних союзників, аби зброя доставлялася якнайшвидше.
Всюди поза межами Росії Путін добився ефекту абсолютно протилежного тому, якого хотів. В Україні – опору української армії і всієї країни. Утримати навіть вже захоплені території з населенням, яке ненавидить загарбників, нереально. На Заході — замість образу всесильного лідера отримав славу не просто воєнного злочинця, але і де-факто мильної бульбашки.
Російська армія — не є непереможною. Нині — шанс максимально розбити Росію у воєнному та економічному плані. Нехай не блискавично, але сплановано і впевнено. І завдання нашої дипломатії — забезпечити саме таке ставлення до Кремля на Заході і надалі.
Марія Золкіна, політичний аналітик Фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучерів, для Погляди НВ
