Очевидне і неочевидне про Конференцію в Торонто

Позначки:

Минулого тижня в Торонто відбулася третя Міжнародна конференція щодо реформ в Україні. Про неї писали багато новин, цитували політиків і представників громадськості. Але все одно може постати питання – для чого ж це все було?

Перша Конференція з питань реформ в Україні відбулася в Лондоні у 2017 році і, за словами очільника МЗС, мала на меті “об’єднати всіх наших найвідданіших партнерів навколо підтримки України”. Більше того, тоді ж пан Клімкін декларував, що такий захід має стати постійним.

Так і сталося. У 2018 році зустріч відбулася в Копенгагені, а вже минулого тижня всі зібралися в Канаді.

Не таємниця, що питання реформ та прогресу України постійно обговорюється на двосторонніх зустрічах, різного роду форумах і конференціях – як в Україні, так і за її межами. Проте, саме ця щорічна конференція є по праву ключовою подією міжнародного масштабу для нашої держави, адже це єдиний триденний захід, де у фокусі – винятково Україна, і говорять лише про неї.

Цей фокус дає свої особливі переваги. На таких зібраннях ми можемо показати, що Україна – хороший “продукт”, з яким можна працювати.

Можемо ще раз зазначити, що ми рухаємося в правильному напрямку, продемонструвати це міжнародним партнерам і заручитися їхньою підтримкою.

Ми проголошуємо, що в нас відбуваються зміни і вони можливі.

Масштаб події в Торонто дійсно вражає.

Офіційні делегації з 31 країни, більше 800 учасників, серед яких міністри закордонних справ, представники міжнародних організацій і фінансових інституцій, експерти, активісти, парламентарі, представники місцевого самоврядування, військові та поліцейські.

Зібралася чимала аудиторія і приголомшлива кількість корисних співрозмовників, зацікавлених у потрібному Україні результаті.

Варто окремо розповісти і про велику групу представників громадських організацій. На сьогодні рівень довіри до третього сектору є одним з найвищих – 38%. А якщо згадати, що спеціально для конференції в Торонто громадські організації розробили “Принципи Торонто”, які містять опис важливих реформ і задають вектор для подальшого розвитку України, згадати участь громсектору в реалізованих реформах за 5 років, така залученість активістів сприймається як дуже слушна і природна.

Але, крім міжнародних друзів, у презентації здобутків України був іще один, можливо, не такий очевидний адресат.

Цьогорічна конференція відбулася на тлі зміни влади в Україні. Відповідно до соціологічних досліджень кермо в нашій країні потрапить до рук нової команди і після парламентських виборів. А це означає, що і вектори співпраці варто налаштовувати з урахуванням задумів нової влади.

Під час президентської кампанії складалося враження, що ця команда готова продовжувати шлях реформ, проте свій, окремий. Таку думку помітно підсилювала критика попереднього президента, який упродовж свого перебування на Банковій присвоював собі чи не всі реформи (чи то спроби реформ) як власне досягнення.

Тому як всередині країни, так і зовні почало формуватися побоювання, що все, що було зроблено за останні 5 років, потрібно переформатовувати або взагалі починати з нуля.

За місяць після інавгурації команді президента вдалося частково спростувати таку думку. Як на високому рівні, так і на рівні зустрічей із зацікавленими у розвитку країни особами все частіше почали лунати меседжі щодо збереження реформ, які мали позитивний ефект.

У перший, міністерський день Конференції, декілька разів різні люди акцентували увагу на тому, що за останні 5 років Україна багато чого досягла. Тож треба зберегти те хороше, що було зроблено, і розвивати нове. І виникло враження, що ці повідомлення оточення президента почуло і взяло до уваги.

Звісно, під час Конференції багато говорили і про проблеми, які продовжують турбувати українське суспільство. Згадували про необхідність макроекономічної стабільності, про реформу правосуддя.

Декілька разів наголошували на потребі продовжувати антикорупційну реформу та забезпечення верховенства права. І всі ці моменти визначалися як такі, які треба вирішувати максимально швидко і ефективно.

Загалом через кілька днів після повернення з Канади залишався дуже хороший післясмак. Корисні обговорення, корисні дискусії та не менш корисні роздуми.

Але що далі?

Поговорили – молодці. Підвели риску під результатами за 5 років. Далі потрібен результат.

Тепер головне, щоб тим всім хорошим, про що ми почули в Торонто, ми не хвалилися наступного року.

Андрій Боровик, спеціально для УП

ВГОРУ