Реанімаційний Пакет Реформ > Новини > Колонки > Михайло Жернаков: Чия вина в низькій довірі до суду?

Михайло Жернаков: Чия вина в низькій довірі до суду?

Позначки:

Михайло Жернаков для Укранської Правди

Основним завданням судової реформи називають підвищення довіри до суду. Але довіра, на жаль, не зростає, а знижується. За останньою соціологією судам повністю довіряє всього 0,5% людей, а частково – 6,5%.

Хто ж у цьому винен?

Два тижні тому, 10 листопада, Президент призначив 113 суддів “нового” Верховного Суду.

Конкурс до суду тривав рік. Він мав кардинально оновити склад ВС та стати поворотним моментом у реформі правосуддя. Але не став.

Майже 80% “нового” Верховного Суду – чинні судді, а серед обраних суддів мінімум 25 не відповідають критеріям доброчесності. Про це писали вже неодноразово.

Але, виявляється, недоброчесних суддів у Верховному суді було б значно менше, якби члени Вищої ради правосуддя добросовісно ставилися до вимог чинного антикорупційного законодавства.

Під час конкурсу були виявлені 75 ситуацій імовірного конфлікту інтересів між кандидатами до суду і членами Вищої ради правосуддя, які їх обирали. Тим не менш, у 71 випадку суддів Верховного Суду продовжили обирати їхні колишні співробітники, начальники, приятелі та інші зацікавлені у конкретному результаті люди.

Наприклад, кандидати Фаловська, Ткачук та Висоцька свого часу колегіально присудили члену ВРП Беляневичу більше 1 млн грн. Згодом Беляневич уже був серед тих, хто рекомендував усі три кандидатури до Верховного Суду. Член ВРП і голова поки ще чинного Верховного Суду України Ярослав Романюк, не дивлячиь на те, що подав у відставку, продовжив розглядати питання призначення своїх колишніх колег, з яким працював і працює досі.

В таких і подібних випадках закон про запобігання корупції зобов’язує членів ВРП вжити заходів, щоб врегулювати конфлікт інтересів. Двоє членів ВРП заявили про конфлікт щодо всіх кандидатів до ВС і не брали участь у голосуванні.

Натомість, більшість членів Вищої ради правосуддя пішли іншим шляхом, заявивши в подібних випадках самовідвід, рішення щодо якого Рада приймала в повному складі. І, звичайно ж, ВРП вирішила не задовольняти 93% самовідводів.

Таким чином, майже всім членам ВРП, які сказали “ми не відчуваємо себе неупередженими в прийнятті рішення” Рада сказала “яка різниця, голосуйте”.

Очевидно, це було необхідним для того, щоб мати достатню кількість голосів для призначення потрібних кандидатів. Як виявилося, чимала кількість недоброчесних кандидатів була рекомендована до призначення мінімальною кількістю в 14 голосів, або близькою до мінімальної кількості. Якби одного або двох із членів ВРП відвели, їх голосів забракло б для призначення.

Вища рада правосуддя мала вжити всіх заходів, щоб новий Верховний Суд мав довіру громадян. Але довіра не виникає сама собою. Як казав відомий англійський суддя лорд Ґордон Г’юарт, “Правосуддя не лише повинно вершитися, а й має бути ясно та безсумнівно видно, як воно вершиться”. На жаль, в рішеннях Вищої ради правосуддя видно протилежне. Навіть якщо призначили не найгіршого суддю, конфлікт інтересів при прийнятті такого рішення зводить нанівець довіру як до процесу, так і до наслідків.

Крім того, такі дії з високою імовірністю є корупційним правопорушенням. Конфлікт інтересів навіть у одного члена ВРП юридично ставить під сумнів все рішення щодо рекомендованих суддів, а відповідно – і легітимність нового Верховного Суду.

Тож не варто дивуватися, що до судової влади у нас в країні такий низький рівень довіри. Для того, щоб він зростав, потрібно не тільки говорити про зміни, і навіть робити їх, а робити їх так, щоб було очевидно, що вони відбуваються. І бажано почати з виконання вимог антикорупційного законодавства.

Михайло Жернаков для Укранської Правди

ВГОРУ