Реанімаційний Пакет Реформ > Новини > Колонки > Місцевий референдум: народовладдя, з якого варто починати

Місцевий референдум: народовладдя, з якого варто починати

Позначки:

У червні 2020 року у Верховній Раді України був зареєстрований законопроєкт про всеукраїнський референдум, який має нарешті врегулювати цей інститут прямої демократії, передбачений Конституцією України. Венеційська комісія у своєму Висновку загалом похвалила законодавця за дотримання міжнародних зобов’язань України під час напрацювання тексту проєкту. Хоч інститут національного референдуму і є формою прямої демократії та є доволі ефективним засобом вирішення важливих питань загальнодержавного значення, він є все-таки скоріш екстраординарним інститутом, який у силу свого предмета використовується у вкрай обмежених випадках: зміна Конституції, зміна території, втрата чинності закону та питання загальнодержавного значення.

Отже, предметом безпосередньо національного референдуму є глобальні питання, якими більшість виборців зазвичай не переймаються у повсякденному житті. Візьмемо приклад з життя умовних Ганни та Максима, які проживають у територіальній громаді, де немає асфальтованих доріг, і кожного дня доводиться їздити ґрунтовими. «Важко перейматися абстрактним національним рівнем, коли неможливо вирішити питання, які стосуються нашого дому» – скаржитимуться Ганна та Максим. І матимуть рацію, адже вони не мають інструменту прямого залучення у процес вирішення проблеми, яка бентежить їх кожен день. Така віддаленість громадян від ухвалення місцевих рішень має наслідком сприйняття політики як якоїсь брудної гри людей при владі, а не вироблення та реалізації рішень щодо певних проблем в інтересах Ганни та Максима.

Необхідно забезпечити механізм, який спонукав би громадян ухвалювати рішення щодо проблем, які виникають у щоденному житі. І таким механізмом, безперечно, є інститут місцевих референдумів, що в силу природи своїх питань посилює відчуття залучення громадян в управлінні своєї громади і дає реальну можливість Ганні та Максиму вирішити проблеми, щодо яких вони обізнані, у найкращий спосіб.

Уже майже 8 років українці не можуть безпосередньо брати участь в управлінських процесах на місцях через референдум. Ще у листопаді 2012 року парламент ухвалив закон, що регулював виключно всеукраїнський референдум, нехтуючи місцевими. За вісім років так і не було прийнято новий закон, який би регламентував проведення таких референдумів.

Конституція України у статті 38 передбачає інститут місцевого референдуму як конституційне право на участь в управлінні державними справами. Ба більше, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає рішення, які можуть бути ухвалені виключно на місцевому референдумі: наділення міських рад правами щодо управління майном і фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у містах, а також дострокове припинення повноважень місцевих голів або рад.

Враховуючи порядок денний влади, який спрямований на реалізацію в Україні народовладдя, законодавцю варто нарешті забезпечити конституційне право громадян на проведення місцевих референдумів, що потенційно може стати найефективнішою формою прямою демократії.

Що ж до практики застосування місцевих референдумів іншими країнами, то беззаперечним лідером є Швейцарія, де участь у референдумах вже стала невід’ємною частиною життя громадян. Так, з січня 1970 року у країні було проведено 6610 референдумів, що в середньому становить близько 132 референдумів на рік. Лише у 2020 році, незважаючи на COVID-19, було проведено вже 32 референдуми. За увесь період більше половини питань було підтримано громадянами. При цьому найбільш популярні теми питань стосуються: транспорту та інфраструктури, освіти, публічних фінансів, охорони здоров’я тощо. За 50 років майже 1000 референдумів відбулося за народною ініціативою.

Італія має досвід проведення місцевих референдумів, однак усі вони мали лише консультативний характер стосовно питань, що належать до компетенції органів місцевої влади. Утім, інститут місцевого референдуму не став невід’ємною частиною політичного життя італійського суспільства, зокрема, через відсутність зобов’язальної сили результатів голосування.

У Франції місцевий референдум є зобов’язальним, якщо його ініціатором був орган місцевої влади. Натомість референдуми за народною ініціативою є лише консультативними. Через це, незважаючи на успішну практику проведення національних референдумів, що стали інструментом вирішення суспільних проблем, місцеві референдуми досі не мають суттєвого впливу на життя французів. Зі схожою проблемою стикнулася Швеція – результати голосування на референдумі є консультативними, що призвело до їх ігнорування органами місцевої влади.

Враховуючи досвід інших країн, законодавцю варто передбачити реальні наслідки голосування на референдумі, а не імітацію залучення громадян у суспільно-політичні процеси. При цьому вкрай важливо, аби місцеві референдуми не використовувалися політичними акторами чи групами впливу задля підняття своїх рейтингів або перенесення відповідальності прийняття рішень на громадян. Дотримання цих принципів зможе підняти у майбутньому рівень політичної культури українців та дасть реальну можливість безпосередньої участі у вирішенні місцевих проблем своїх громад.

Денис Гартвіг, експерт Центру політико-правових реформ, для LB.ua

ВГОРУ