Реанімаційний Пакет Реформ > Новини > «Мертвий хапає живого»: про нові ініціативи Мінсоцу щодо штрафування ФОПів – Володимир Дубровський

«Мертвий хапає живого»: про нові ініціативи Мінсоцу щодо штрафування ФОПів – Володимир Дубровський

Заради порятунку давно вже мертвої солідарної пенсійної системи наше Міністерство Соціалістичної політики викотило черговий шедевр.

Як і слід було очікувати, Мінсоц підхопив ідею, яка давно гуляла коридорами влади, притиснути компанії, які оформляють своїх співробітників ФОПами 3 групи, щоб уникнути податку на працю (ЄСВ) і знизити ПДФО.

Тобто, простими словами, вбити відповідні галузі, вигнати кваліфікованих і талановитих в еміграцію і цим позбавити Україну навіть примарних перспектив на майбутнє, остаточно перетворити її в Вінницюелу.

До речі, венесуельські соціалісти починали так само: жорсткістю умов роботи вигнали з країни іноземні компанії, в результаті сидять на найбільших у світі запасах нафти і не можуть їх навіть добути.

Для України, якої природа не дала таких викопних ресурсів (на щастя — як раз Венесуела і Еквадор служать хрестоматійною ілюстрацією «ресурсного прокляття»), єдина надія вибратися з бідності — це людський капітал. І саме до нього тягнуть свої загребущі руки вітчизняні соціалісти…

Наслідки не важко передбачити. Перефразовуючи Тетчер, соціалізм завжди і скрізь закінчувався тоді, коли закінчувалися чужі гроші. А оскільки у нас особливого запасу в цьому плані немає, то закінчиться він ще швидше і сумніше, ніж у Венесуелі.

Але дозвольте, скажуть прихильники Реви (глава Мінсоцполітики Андрій Рева — РПР), всі повинні платити податки, тим більше, що ЄСВ — це ж турбота про працівника, щоб він, бідний, потім отримував пенсію…

Почнемо з останнього. Той, хто піклується про людину проти його волі — і є соціаліст. Люди (а особливо — кваліфіковані, які зареєструвалися підприємцями) — не дурні, і не ворогами самим собі. І на мізерну державну пенсію вони не сподіваються.

При цьому, абсолютно правильно, прагнуть зняти з держави це тяжкий тягар в старості платити їм пенсію вище мінімальної — тому що навіть в самому оптимістичному варіанті вони отримають із солідарної скарбнички менше, ніж туди покладуть.

Солідарна система мертва, живе на штучному диханні, і краще, що можна з нею зробити — це поховати. Чому так — я докладно описував тут.

До того ж, податок на працю, за даними досліджень ОЕСР — найшкідливіший (після корпоративного податку) для економічного зростання. Якщо скоротити розмір перерозподілу ВВП урядом саме за рахунок ЄСВ, то можна подвоїти нинішні мляві темпи зростання — стати країною, привабливою для інвестицій, перспективною…

Втім, з перспективами теж не все так просто. У цьому році Всесвітній економічний форум у Давосі офіційно визнав те, про що я і багато інші економісти твердять вже не перший рік, в сучасному світі Індустрії 4.0 у країн, що розвиваються, більше немає перспективи швидко зрости за рахунок експортно-орієнтованої індустріалізації, заснованої на дешевій робочій силі, як це зуміли східно-азіатські країни.

Двері промислового аутсорсу закриваються за рахунок роботизації, і за його залишки буде божевільна конкуренція, в якій не розбагатієш. Власне, Україна спочатку мала вкрай погані позиції в цій тисняві, але зараз про це можна просто забути. Великі індустріальні держави залишилися в ХІХ-ХХ столітті.

Захисникам «великої аграрної держави» доведеться теж усвідомити, що такі залишилися ще раніше, а в сучасному світі сільське господарство, яким би успішним воно не було, ні в одній з багатих країн не є драйвером зростання.

Навіть в Аргентині воно становить 6% від ВВП (в Україні — вже більше 8%). І навіть якщо воно виросте в десять разів, то наш ВВП ледь подвоїться — а до розвинених країн нам рости в 4-5 разів (це якщо по паритету купівельної спроможності)…

Тому єдина надія — на експорт інтелектуальних послуг та інновацій. ІТ — це приклад того, як такий експорт працює. Але є ще багато інших, не менш перспективних напрямків…

Всі їх об’єднує використання людського капіталу — одного з небагатьох позитивних надбань «совка», які нам дісталися. Україна в міжнародних рейтингах входить в перші 50 за цим показником і здатності виробляти інновації. За передумов для розвитку промисловості — добре якщо в першу сотню.

Проте з людським капіталом є проблема: він представлений, як не дивно, людьми. Причому, кваліфікованими і здатними, яким нічого не варто освоїти іноземні мови (а у багатьох випадках вони без цього не можуть працювати), і поїхати туди, де більше платять і краще життя.

Праця їх затребуваний саме там, в Україні у них немає (і не може бути — в силу бідності) ринку, вони працюють на експорт, часто в онлайн режимі. І робочі візи їм дають з радістю. Так що ніяких проблем переїхати ближче до споживача у них немає — і, на жаль, цей процес активно йде. За здатністю утримувати таланти наша країна далеко в другій сотні тих же рейтингів…

І це, зауважу, незважаючи на те, що тут вони можуть, трохи покрививши душею оформити ФОП і платити 5% від доходу! Ще раз: незважаючи на те, що це дійсно дуже мало, їдуть, все одно, не до нас, а від нас! Мабуть, за сукупністю факторів (перш за все, за співвідношенням ціна/якість «державних послуг») Україна програє.

І це не вирішується гаслами. Якщо ми зараз спостерігаємо витік мізків, то можна собі тільки уявити, наскільки вона зросте, якщо і цього фактору не буде…

Так, 5%+ мінімальний ЄСВ — це менше, ніж платять деякі інші категорії (тільки не треба відразу вчителів приплітати — їм держава платить, воно просто перекладає гроші з однієї кишені в іншу).

Але хто там що говорив про «пільги для пріоритетних галузей», а? Так, я був і залишаюся противником таких пільг — насамперед тому, що отримують їх за фактом не «новонароджені», а «зникаючі», але які мають потужне лобі галузі, на кшталт горезвісного автомобілебудування, які не мають інших перспектив, крім як жити за рахунок інших.

І розподіляють їх, відповідно… ну не мені Вам розповідати.

Проте в даному випадку це не галузева підтримка, а елемент політики конкурентоспроможності — підтримки і розвитку конкурентних переваг країни. Такий же, як, наприклад, освіта, причому принципово некорупційний.

Але чи є сенс вкладати десятки мільярдів в освіту, щоб потім експортувати не інтелектуальну продукцію, а самі кадри, які її можуть виробляти? Точніше, не експортувати (продавати) а дарувати?

А на що сподіваються міністри-соціалісти? Дуже приблизний підрахунок показує, що оборот таких ФОП, яких за сукупністю критеріїв можна було б характеризувати як «найманих» становить близько 20 млрд грн – навряд чи десята частина від «зарплат в конвертах». Відповідно, якби вдалося їх обкласти по повній програмі, це дало б аж 5 млрд до бюджету ПФУ.

Для порівняння-приблизно стільки ж втрачається від пільг і з рук геть поганого адміністрування податку на землю. Мертву солідарку ці крихти точно не реанімують. Зате у ДФС (і ПФУ, якщо тому ж Мінсоцу вдасться задумане) відкриється просто клондайк для перевірок і, відповідно … ну, ви здогадалися.

А компаніям, які працюють з ФОП — не важливо, підпадають ті під критерії, чи ні — доведеться розщедрюватися на підтримку бідних, а саме чиновників та інспекторів. Інша справа, що, з урахуванням сказаного вище, чимала частина з таких компаній згорнеться і поїде з України в більш сприятливі краї. Природно, разом з кадрами-соціалісти адже не знають такого слова, як «еластичність»…

Загалом, пора запускати хештег #соціалістів_у_відставку! Тому що без майбутнього —погано. А у них його немає. І у нас — теж, якщо не позбудемося від них.

І «Карфаген повинен бути зруйнований» — поки не похована солідарка, вона буде хапати живих і тягнути їх за собою в могилу.

Володимир Дубровський для Економічної правди

ВГОРУ