У стрічках новин, переповнених повідомленнями з фронту та міжнародними подіями, легко пропустити теми, що здаються суто “внутрішніми” та технічними. Однією з таких є невизначеність навколо Конституційного Суду України (КСУ). 

Коаліція РПР та більше 100  організацій громадянського суспільства нещодавно звернулись до Президента України та Верховної Ради України із заявою бути відданими євроінтеграційному шляху України. Однією із основних вимог громадськості є призначення суддів КСУ з числа тих, що пройшли прозорий конкурсний відбір і є доброчесними та компетентними для зайняття такої високої посади.

12 з 18: чому важлива кількість

Конституційний Суд — це по суті навіть не суд. Він не вирішує проблеми людей та компаній у судовому порядку. Його місія — захист Конституції та конституційних прав і свобод людини. Фактично, це головний арбітр у державі, який стежить, аби Президент України, Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України не виходили за межі, встановлені Конституцією України. Таким чином він захищає права і свободи кожного з нас, визнаючи конституційними чи неконституційними закони, які їх порушують.

Відповідно до Конституції України, повний склад Суду — 18 суддів. Їх призначають на рівних засадах: по шість суддів від Президента, парламенту та з’їзду суддів України. Станом на сьогодні в КСУ працює лише 12 суддів. Шість крісел порожні, а це третина складу.

Здавалося б, 12 — це мінімальна кількість, необхідна для кворуму (для проведення засідань Великої Палати КСУ та обох Сенатів), тобто для того, щоб Суд міг ухвалювати рішення. Але це небезпечна ілюзія. Вихід на пенсію, відставка чи самовідвід бодай одного з суддів може паралізувати роботу однієї з ключових державних інституцій.

А тепер найцікавіше: щоб ухвалити рішення Великої Палати КСУ необхідне рішення 10  із 12 суддів, а це завдання із зірочкою. У будь-якому складному питанні завжди є місце для окремих думок. Достатньо лише трьом суддям проголосувати проти, утриматися, або бути відсутніми через хворобу — і рішення не ухвалене.

Це означає, що Конституційний Суд сьогодні може розглядати справи, проводити слухання, але коли доходить до фінального розгляду справ (наприклад, щодо мобілізації, повноважень органів влади, антикорупційного законодавства), він ризикує виявитися безсилим.

Чому крісла порожні? Заплутана історія реформи

Причини кадрового голоду комплексні й лежать у площині як політичних зволікань, так і довгоочікуваної реформи.

Справа в тому, що однією з семи ключових рекомендацій Європейської Комісії для початку переговорів про вступ України до ЄС була реформа процедури добору суддів КСУ.   Наші партнери вимагали прозорого конкурсу за участі незалежних міжнародних експертів, аби унеможливити політичний вплив на призначення і гарантувати доброчесність та професійність кандидатів. Варто зазначити, щодо необхідності реформи, наполягав і український громадський сектор: зокрема, Коаліція Реанімаційний Пакет Реформ у своїх заявах та під час публічних заходів послідовно адвокатувала створення прозорого механізму відбору за вирішальної участі міжнародних експертів.

Україна виконала цю вимогу. Наприкінці 2022 – початку 2023 року  було ухвалено нове законодавство, яке запустило відкриті і прозорі конкурсні відбори суддів КСУ. Тепер кандидатів перевіряє Дорадча група експертів (ДГЕ), до складу якої входять три представники від України та три міжнародні експерти з переважним правом голосу. Це дало шанс справжнім фахівцям, експертам у галузі конституційного права бути обраними на посаду судді КСУ без політичного впливу, як це часто відбувалося раніше. 

Саме запуск цієї нової, складної, але вкрай необхідної процедури, потребував часу. І хоча конкурси за новими правилами стартували ще наприкінці 2023 року, станом на момент публікації статті, за новою процедурою було призначено лише 3 суддів КСУ (Олександра Водяннікова, Сергія Різника, Аллу Олійник).

На сьогодні вакантними залишаються 6 місць із 18. Відповідальність за їх заповнення рівномірно розподілена між трьома гілками влади: дві кандидатури має призначити Президент, дві — з’їзд суддів України, і ще дві — ВРУ.

І якщо щодо квот Президента України та з’їзду суддів зараз процес хоч і повільно, але рухається (наприклад, 3 липня 2025 року Президент призначив суддею КСУ Олександра Водяннікова), то з парламентською квотою ми спостерігаємо значну затримку. Співбесіди з рекомендованими ДГЕ кандидатами не проводяться. Комітет ВРУ з питань правової політики системно не виносить це питання на розгляд. Публічна причина — ненадання ДГЕ запитуваних профільним комітетом ВРУ документів, що стосуються виконання практичного завдання кандидатами. 

У той же час позиція ДГЕ зводиться до того, що Комітет не має повноважень ні запитувати такі документи, ні їх перевіряти, оскільки комплексну оцінку вже здійснила ДГЕ та ще в лютому 2025 надала Комітету усі документи кандидатів, які пройшли конкурс, і цих документів достатньо для призначення суддів КСУ. 

Щодо квот Президента України, то призначення лише одного судді із 3 можливих допомогло відновити кворум в КСУ і запустити його діяльність. Тож Президент України теж у повній мірі може виконати свій конституційний обов’язок та повністю заповнити «свою» квоту, передбачену Конституцією.

По З’їзду суддів, то наразі оголошений новий конкурс, оскільки попередній конкурс не вдався. Орієнтовний строк завершення — до кінця цього року.

Які наслідки?

1. Відкладена загроза. Нинішній склад у 12 суддів тимчасовий. Повноваження інших суддів також рано чи пізно спливуть (до прикладу, строк повноважень Судді Городовенка закінчується у листопаді 2026 року). Якщо не заповнити всі 6 вакантних крісел зараз, вже у наступному році КСУ втратить повноважність.
2. Перспектива правової невизначеності. Уявіть, що Парламент ухвалює суперечливий закон, який обмежує ваші конституційні права, право власності чи свободу слова. Особливо це актуально в умовах воєнного стану. Зупинити дію такого закону можна лише через Конституційний Суд: громадяни мають право на конституційну скаргу, а суб’єкти владних повноважень — на конституційне подання. А якщо КСУ паралізований через відсутність кворуму, цей закон продовжує діяти, і захистити свої права стає неможливо.
3. Неефективна діяльність. У разі відсутності хоча б 1 судді, чи то перебуваючи у відрядженні, чи то захворювання, робота Великої палати КСУ зупиняється. Це гальмує ефективну роботу КСУ та його реакцію на суспільно-політичні події в Україні.
4. Гальмо для євроінтеграції. Формальне існування кворуму є позитивним кроком, але відсутність здатності ухвалювати рішення з ключових питань, пов’язаних із захистом конституційного ладу нашої держави, основоположних прав і свобод людини, показує, що система верховенства права досі не працює на повну силу. Саме ефективна робота цього органу є запорукою захисту прав громадян та розвитку України як європейської правової держави. Позиція Брюсселя щодо цього питання є послідовною та недвозначною. У звіті Єврокомісії за 2024 рік серед ключових рекомендацій Україні знову, вже не перший рік поспіль, звучить вимога: “continue to fill judicial vacancies in the Constitutional Court” (продовжувати заповнювати вакансії суддів у Конституційному Суді). Саме слово «продовжувати» є дипломатичним, але суворим нагадуванням про те, що Україна не виконала своє домашнє завдання з попереднього звітного періоду.

На правах підсумку

Сьогоднішній стан Конституційного Суду — це чіткий сигнал усім гілкам влади. Не можна зупинятися на півдорозі. Коаліція РПР вкотре закликає Верховну Раду України та Президента України виконати свої конституційні обов’язки, передбачені ст. 148 Конституції України, та призначити суддів Конституційного Суду України. 

Наголошуємо, що реалізація вимог ЄС про реформування системи відбору та запровадження прозорих конкурсів на посаду судді КСУ не обмежується сухим ухваленням законів, а й потребує ефективної імплементації таких законів на практиці та, зрештою, ухвалення суб’єктами призначення фінальних рішень, за результатами відкритих прозорих та конкурентних конкурсів. 

Лише тоді можна буде говорити про реальну інституційну стійкість єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні та справжню імплементацію реформ, які є ключовими на шляху України до повноправної інтеграції в Європейський Союз. 

Матеріал опубліковано в рамках проєкту «Демократична інтеграція, стійкість, та залучення» (Ukraine-DARE), який втілює Democracy Reporting International (DRI) у співпраці із Коаліцією Реанімаційний Пакет Реформ та Центром політико-правових реформ за фінансової підтримки Федерального Міністерства закордонних справ Німеччини. Проєкт має на меті сприяти наближенню українського законодавства до норм Європейського Союзу, розбудовувати діалог щодо викликів для демократії в Україні під час війни та сприяти громадянській активності молоді. Думки та погляди, викладені в матеріалі, не обов’язково відображають позицію Федерального Міністерства закордонних справ Німеччини.