Спільнота осіб з інвалідністю глибоко стурбована тим фактом, що наразі ведуться активні дискусії в рамках статті 12  законопроєкту “Про внесення змін до деяких законів України щодо підтримки діяльності громадських об’єднань осіб з інвалідністю”, в тому числі під час громадських обговорень Законопроєкту 20 травня 2020, щодо:

1. Надання статусу громадської організації осіб з інвалідністю всім організаціям, які захищають права спільноти, а не тільки тим, які мають серед засновників, керівників та членів організації людей з інвалідністю;
2. Вилучення пункту статті 13: “Отримувачами коштів з державного та місцевого бюджетів можуть бути тільки громадські об’єднання осіб з інвалідністю”

Коаліція Реанімаційний Пакет Реформ вимагає залучення до обговорень і підготовки законопроєктів, які стосуються прав людей з інвалідністю, в тому числі законопроєкту “Про внесення змін до деяких законів України щодо підтримки діяльності громадських об’єднань осіб з інвалідністю”, більшої кількості  організацій, якими керують та які засновані людьми з інвалідністю.

Ба більше , у заключних зауваженнях  Комітет ООН з прав людей з інвалідністю щодо першої доповіді України від 2015 року наголосив в рамках статті 33 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю:

“Комітет рекомендує державі-учасниці забезпечити юридичну участь організацій людей з інвалідністю та інших організацій громадянського суспільства, які працюють над правами людей з інвалідністю, у всіх законодавчих, фінансових та політичних рішеннях, які можуть мати вплив на людей з інвалідністю”. 

Тому посилення громадських організацій, які засновані та якими керують  саме люди з інвалідністю, сприяє підвищенню видимості спільноти на рівні ухвалення рішень, врахуванню принципу партисипативності, визначеного Конвенцією та виконанню Заключних зауважень Комітету ООН.

Окрім того, Комітет ООН чітко розмежовує громадські організації людей з інвалідністю та інші організації громадянського суспільства. В Загальному Коментарі №7 Комітету ООН щодо участі організацій осіб з інвалідністю в моніторингу та імплементації Конвенції зазначено, що: 

“держави-учасниці повинні визнати різні типи організацій, які захищають права людей з інвалідністю та розмежувати організації людей з інвалідністю та представницькі організації, які діють в  інтересах людей з інвалідністю”

Пункт 11 Загального коментаря визначає, що очолювати та керувати організаціями людей з інвалідністю можуть тільки особи з інвалідністю. Більшість їхніх членів мають складати також особи з інвалідністю. Організації жінок з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які живуть із ВІЛ/СНІД також є організаціями осіб з інвалідністю відповідно до Конвенції. Також до організацій осіб з інвалідністю відповідно до Конвенції відносяться організації, які складаються з родичів та представників сім’ї осіб з інвалідністю. 

Окремою проблемою є обмежена кількість теоретиків та науковців з прав людей з інвалідністю в Україні. В країні не існує досі жодної магістерської програми з вивчення інвалідності з точки зору правозахисного підходу, як це існує в більшості країн ЄС. Інвалідність продовжують вивчати з перспективи соціальної сфери, що не сприяє розвитку концепції інвалідності як наукової дисципліни.

Коаліція РПР закликає Уряд та Парламент долучити міжнародних фахівців та організації  у сфері захисту прав людей з інвалідністю в якості консультантів до процесу обговорення та напрацювання законопроєкту, в тому числі членів Комітету ООН з прав людей з інвалідністю.