Реанімаційний Пакет Реформ > Новини > Колонки > Імпічмент президенту. Як перетворити можливість на механізм

Імпічмент президенту. Як перетворити можливість на механізм

Під час виборчих кампаній питання скасування недоторканності та спрощення процедури імпічменту прогнозовано актуалізується.

Прикметно, що обидва кандидати у президенти заявили про необхідність ухвалення “закону про імпічмент”.

Що пропонується?

Програма Володимира Зеленського: “Впроваджувати рівність та справедливість почну з себе. Мої законопроекти в цьому напрямі: “Про зняття недоторканності з Президента України, народних депутатів і суддів”; “Про імпічмент Президента України”; “Про відкликання народного депутата України”. Ніяких “корочок”, ніякого “телефонного права”. Невідворотність відповідальності та справедливе і законне покарання — основа чесної України”.

Заява Петра Порошенка: “Я твердо переконаний, що цей закон (про імпічмент. — УНІАН) потрібен, так само, як і закон про Тимчасові слідчі комісії. Я абсолютно впевнений, що в парламенті має відбутися дискусія з цього приводу і цей закон треба приймати як відповідальність президента у випадку порушення ним Конституції та скоєння злочину”.

Зауважимо, що ідея ухвалення закону про імпічмент не нова і точно не вражає оригінальністю.

Кандидати наголошують, що ухвалення потенційного закону дозволить запровадити “невідворотність відповідальності президента” і забезпечити “відповідальність президента у випадку порушення ним Конституції та скоєння злочину”. Ця стара тема для нашого політичного дискурсу в рейтингу спекулятивності перебуває десь між скасуванням недоторканності та смертною карою за корупцію.

Що насправді?

Проблема нереалістичності процедури імпічменту спричинена не відсутністю нормативно-правового регулювання: воно є — глава 30 Закону України “Про Регламент Верховної Ради України”, де все розписано. І не відсутністю належного законодавчого забезпечення діяльності тимчасових слідчих комісій (бо це виключно один із етапів процедури імпічменту). Коріння проблеми в іншому: в самій конструкції процедури імпічменту, закріпленої статтею 111 Конституції.

Положення відповідної статті КУ передбачає таку процедуру ініціювання та проведення імпічменту:

1) щонайменше, 226 народних депутатів ініціюють процедуру усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;

2) щонайменше, 226 народних депутатів голосують за створення спеціальної тимчасової слідчої комісії;

3) щонайменше, 300 народних депутатів ухвалюють рішення про звинувачення Президента України (за наявності висновків про вчинення Президентом державної зради або іншого злочину);

4) Конституційний Суд надає висновок щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент;

5) Верховний Суд надає висновок про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину;

6) ВР голосами, щонайменше, 338 народних депутатів ухвалює рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Цю процедуру нереально реалізувати, зважаючи на її складність, багатоетапність, а також необхідність мати для остаточного рішення голоси 338 народних депутатів.

І річ, як стає очевидно, не в тому, що в Україні немає закону про імпічмент. Просто пошукайте рішення парламенту, котрі ухвалювалися такою кількістю голосів. Ідеться про нечисленні випадки, і то були безспірні питання.

Українська конструкція процедури імпічменту об’єднала дві різні моделі імпічменту, які існують у світі паралельно одна одній.

Перша передбачає застосування до президента процедури імпічменту за злочин, який він нібито вчинив, і усунення його з посади або після винесення обвинувального судового вироку, або після отримання необхідного висновку щодо наявності в його діях складу злочину, котрий передує судовому процесу. Друга процедура має виключно політичний характер і передбачає усунення президента від займаної посади без суду або пред’явлення офіційних звинувачень. Вона може застосовуватися або у випадку вчинення президентом неконституційних, але не кримінально караних діянь, або у випадку низької легітимності президента. Лише в цьому випадку вимагається велика кількість голосів у парламенті для ухвалення імпічменту президенту країни. Україні вдався карколомний гібрид слона і носорога, що полягає в симбіозі цих двох моделей у статті 111 Конституції України.

Як в інших?

Скористаймося даними звіту “Напівпрезиденціалізм та інклюзивне врядування в Україні: пропозиції для конституційної реформи”.

Отже, президент може бути притягнений до відповідальності за обвинуваченням у скоєнні злочину кваліфікованою більшістю у дві третини парламенту (або нижньої палати у двопалатний системі) в Болгарії (ст. 103), Хорватії (ст. 105), Македонії (ст. 87), Мадагаскарі (ст. 131), Малі (ст. 95), Польщі (ст. 145), Португалії (ст. 130), Шрі-Ланці (ст. 38).

У Росії для імпічменту президента необхідна більшість у дві третини в обох палатах парламенту (ст. 93), а Верховний суд повинен винести вердикт про винуватість, і Конституційний Суд повинен підтвердити, що були застосовані правильні процедури усунення президенті від посади. У Сенегалі (ст. 101) потрібна більшість у три п’ятих в обох палатах. У Румунії (ст. 96) президент може бути притягнений до відповідальності більшістю у дві третини голосів на спільному засіданні обох палат. У Фінляндії парламент приймає рішення висунути звинувачення проти президента більшістю у три чверті голосів. У цьому випадку генеральний прокурор представляє обвинувачення проти президента у Високому суді імпічменту (ст. 113).

В деяких інших країнах немає необхідності у кваліфікованій більшості для імпічменту президенту. У Вірменії (ст. 57), Нігері (ст. 53) та Словенії (ст. 109) для імпічменту президенту та початку процедур трибуналу необхідна проста більшість. У Перу (ст.ст. 99 і 100) обвинувачення президента у вчиненні злочинів вноситься постійним комітетом парламенту і приймається простою більшістю голосів членів парламенту.

Що робити?

Загалом, світова практика різноманітна, і варіантів безліч. Процедура імпічменту має відповідати двом ключовим параметрам:

— процедура імпічменту має бути реалістичною й не надто складною;

— процедура імпічменту має захищати президента від невмотивованого політичного тиску з боку парламенту.

Процес має містити не більше двох-трьох кроків і забезпечувати баланс між захистом президента від політично вмотивованого зняття з посади і можливістю проведення ефективної процедури імпічменту. Для цього необхідно змінювати статтю 111 Конституції. Жодне законодавче регулювання без конституційних змін не вплине на можливість проведення імпічменту в Україні.

Як варіант пропонується змінити конституційні положення та передбачити можливість реалізації процедури імпічменту:

— у разі порушення президентом Конституції (при виконанні повноважень президента);

— у разі вчинення ним діянь, що мають ознаки державної зради або іншого умисного злочину.

Конституційний Суд має надавати висновок щодо порушення президентом Конституції. А тимчасова слідча комісія — щодо наявності в діяннях президента ознак умисного злочину. Таким чином передбачаються дві альтернативні процедури імпічменту у разі порушення Конституції і вчинення злочину. Остаточне рішення щодо імпічменту мають ухвалити, щонайменше, 300 парламентаріїв.

Які перспективи?

Якщо політики зведуть розв’язання цього питання виключно на законодавчий рівень — жодних перспектив вирішення проблеми нема.

Якщо проблема вирішуватиметься на конституційному рівні — її бажано вирішувати в межах комплексної реформи всього державного механізму парламент—президент—уряд.

Якщо не буде запиту на системну конституційну реформу — перспективи невтішні.

Юлія Кириченко і Богдан Бондаренко для Дзеркала тижня

ВГОРУ