У 2017 році для вирішення проблем охорони довкілля України ухвалено Концепцію реформування системи державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища та започатковано впровадження цієї реформи.

Сьогодні екологічний контроль є неоперативним, недієвим, переповненим корупційними фактами та використовується для тиску на бізнес. Однак актуальна реформа не вирішує ці та інші проблеми екологічного контролю, а лише погіршує ситуацію. Експерти групи “Охорона довкілля” РПР вказують на основні недоліки:

• Замість зміни порядку здійснення контролю та усунення корупційних ризиків, які не дозволяють якісно охороняти довкілля, Міністерство екології та природних ресурсів України зосереджує реформу на зміні назви та структури контролюючого органу.
• Замість Держекоінспекції реформа передбачає створення екологічної служби – органу, основним завданням якого є надання адміністративних послуг, а не здійснення контролю за дотриманням природоохоронних норм.
• Частина контролюючих повноважень, зокрема у сфері природно-заповідного фонду, передається органам місцевого самоврядування. Як наслідок, розпорядження природними ресурсами та контроль за таким розпорядженням зосереджується в руках одного органу, що не дозволить здійснювати реальну охорону довкілля на місцях та створює нові корупційні ризики.
• Реформа впроваджується непослідовно. Замість скасування ДЕІ та створення нового органу з міжрегіональними підрозділами, як це передбачено Концепцією, – створили окружні територіальні органи в ДЕІ та ухвалили нове положення про ДЕІ.
• Реформа не усуває корупційні ризики. Задля прозорості системи, функції контролю та нагляду треба розмежувати. Але реформа їх всеодно ототожнює. Вона не містить положень, що запобігатимуть тиску екоінспекторів на суб’єктів господарювання з метою отримання неправомірної вигоди та залишає фіскальний характер контролю над бізнесом. Корупційні випадки трапляються навіть у новостворених на основі реформи територіальних органах ДЕІ.
• Реформа не сприяє відкритості даних про стан довкілля, порядок видачі дозвільних документів не стає об’єктом нового контролю, залишається невирішеним питання із моніторингом за елементами довкілля, що суттєво впливає на можливість прийняття рішень про здійснення заходів  контролю за ініціативою новоствореної служби.

Представники громадськості неодноразово надавали профільному міністерству детальні пропозиції, які дозволять запровадити ефективну систему екологічного контролю в Україні:

1. Змінити мету та порядок здійснення контролю. Метою діяльності органу екоконтролю повинно бути не лише виявлення порушення і притягнення винних осіб до відповідальності, але й попередження заподіяння шкоди довкіллю, цьому сприятиме запровадження контролю за порядком видачі дозвільних документів. Порядок здійснення контролю повинен виключати отримання згоди на вжиття заходів контролю з боку вищих органів.
2. Створити незалежний орган екоконтролю. Орган екоконтролю повинен бути виведеним із підпорядкування Мінприроди. Територіальним органам екоінспекції треба діяти на рівні областей, районів та мати екоінспекторів на рівні органів місцевого самоврядування.
3. Посилити відповідальність у сфері охорони довкілля. Необхідно переглянути міру покарання та встановити відповідальність за ряд порушень. Також запровадити адміністративну відповідальність та заходи кримінально-правового характеру для юридичних осіб – за порушення природоохоронних норм.

Враховуючи вищезазначене, експерти групи «Охорона довкілля» РПР закликають Мінприроди та Уряд:

1. Призупинити впровадження реформи до розробки та презентації цілісного бачення системи екологічного контролю, порядку його здійснення.
2. Залучати зацікавлені сторони до розробки реформи  та врахувати вищезазначені та інші пропозиції експертної громадськості.
3. Розпочати реформу з усунення корупційних ризиків та недоліків порядку здійснення екоконтролю, а не зі створення нового органу.
4. Роз’яснити, за якою процедурою 5 квітня 2019 року здійснюватиметься публічне обговореннявже зареєстрованого законопроекту про Держекобезпеку (№ 9336 від 23.11.2018 року) та на підставі яких правових процедур будуть враховані пропозиції громадськості.