Реанімаційний Пакет Реформ > Новини > Аналітика > Двоє проти всіх: Порівняльний аналіз інструментів впливу Росії і Китаю

Двоє проти всіх: Порівняльний аналіз інструментів впливу Росії і Китаю

Китай та Росія діють по-різному в різних регіонах світу — в Європі та Азії. Однак Китай у своїй зовнішній політиці дедалі більше нагадує Росію. До тону китайських дипломатичних заяв додалася впізнавана російська напористість, маніпуляції і агресія.

Найбільш корисними для Пекіна виявилися уроки в сфері гібридних спецоперацій — інформаційних провокацій, поширенні фейків. Китай іде на поглиблення співпраці з Москвою лише в тій мірі і в тих сферах, де він може посилити свої позиції. Асиметричність відносин між КНР і Росією відводить Москві скромне місце молодшого партнера — РФ програє конкуренцію Китаю за фінансовими ресурсами, технологічним прогресом. Росія не протестує проти посилення присутності Піднебесної в країнах, які Кремль традиційно вважав своєю сферою впливу. Обидві країни знаходять порозуміння у подвійній цілі: перша — боротися з демократичними урядами, друга — посилювати власні авторитарні режими.

В Азії занепокоєно стежать за російськими агресивними діями щодо України, побоюючись, що початок нової фази війни може спровокувати Китай на аналогічні кроки щодо Тайваню або японських островів Сенкаку. Співпраця між Пекіном та Москвою базується на холодному і, ймовірно, тимчасовому розрахунку — розмови щодо створення альянсу двох потуг, найпевніше, перебільшені. Головний ефект від російських уроків для Китаю — плачевний: довіра до Пекіна серед країн як Азії, так і Європи останніми роками падає.

Дискусійна записка українською за посиланням або нижче:

Дискусійна записка підготовлена на основі власної експертизи Центру «Нова Європа», а також інтерв’ю з відповідними стейкхолдерами в Україні та за кордоном, здійснених у вересні-грудні 2021 року. Зокрема, автори записки висловлюють особливу подяку за слушні коментарі під час підготовки документа Сергію Корсунському (Україна), Олександрові Нечитайлу (Україна), Дайске Кітаде (Японія), Цуйоші Гороку (Японія), Саншіро Хосака (Японія/Естонія), Мічіто Цуруока (Японія), Ацуко Хігашіно (Японія), Едварду Лукасу (Сполучене Королівство), Роланду Фройденштайну (Бельгія), Юліану Кіфу (Румунія), Йоргу Форбрігу (Німеччина), Жужанні Вег (Угорщина), Наргізі Мураталієвій (Киргизстан), Файсалу Ахмету (Індія), Нандану Уннікрішнан (Індія), Ірфану Шахзад Такалві (Пакистан), Яну Сторі (Сінгапур), Чжень Юнтієнь (Китай).

Джерело: Центр “Нова Європа”

ВГОРУ