Регіональний координатор Реанімаційного Пакету Реформ Іван Омелян майже 5 років співпрацює з громадським сектором у регіонах України. Він розповів про цінність регіональних коаліцій для країни, результати роботи та виклики, що стоять перед місцевими коаліціями.

Іване, 5 років професійного життя Ви віддали роботі з регіональними організаціями та коаліціями. Чому Ви обрали саме регіональний напрям?

Довгий час я був громадським активістом і працював на місцевому рівні. У 2016 році ще був регіональним координатором у Громадському русі «Чесно» і тоді побачив, як важко місцевій спільноті впроваджувати зміни без ресурсів, менторства, додаткових можливостей. Тоді і вирішив, що моєю основною метою буде розвиток спроможності громадських організацій місцевого рівня. 

Які основні виклики стоять перед регіональними ГО? Нині поширена думка, що нібито всі талановиті молоді люди намагаються скоріше перебратися до столиці, а не працювати у своїх населених пунктах. Чи дійсно це так?

Багато молодих людей змушені їхати. Активісти б`ються у «бетонну стелю» корупції у місцевій владі. І виникає вибір: або йти працювати на цих місцевих «князьків», або їхати з міста. Лише одиниці залишаються та кидають виклик системі.

Їх переслідують, вчиняють тиск і здійснюють напади. Це конфлікт між елітами: одна бізнесово-кримінально-політична, а інша – тільки формується та прагне прозорих правил гри. Це протистояння витісняє представників громадськості з їхніх міст.

Ще один виклик – це замінність поколінь.

Хто прийде на заміну тим людям, які поїхали з регіонів до Києва? Хто стане новим поколінням активістів у громадах? На жаль, лише поодинокі міста мають стійкі механізми навчання та залучення громадян до громадського життя.

Значний виклик – це бідність країни, який особливо відчутний у районних центрах і об’єднаних територіальних громад (ОТГ). Попри розвиток місцевих адміністрацій і перенаправлення фінансових потоків у регіони після реформи децентралізації, рівень громадської активності залишається низьким. Чимало охочих займатися соціальним бізнесом або громадською діяльністю не мають на це ресурсів та навіть можливості їх отримати. Нам треба працювати над тим, щоб спільноти будували стійке громадянське суспільство на рівні громади та міста. Якщо це вдасться – ми швидко відчуємо зміни в країні.

Як зазвичай реагує місцева рада на адвокаційні кампанії регіональних коаліцій? Вона сприймає це як допомогу у своїй діяльності чи реагує вороже – як зазіхання на свою прерогативу?

Місцева влада частіше реагує вороже, але до моменту усвідомлення професійності громадськості. Якщо громадським активістам вдається створити спільноту, яка прагне змін та може координуватися, – вона починає відчувати свою суб’єктність. Спільнота розуміє, що без неї міська рада не може ухвалювати жодних рішень, адже кожне треба погоджувати з громадськістю.

З цього моменту можливе налагодження стійкої співпраці між органами місцевого самоврядування та активістами, але у більшості міст існує негативний приклад такої взаємодії.

Інколи місцева адміністрація всіляко намагається дискредитувати активістів, клеймуючи їх як “міських божевільних”. 

Коли я чую “міський божевільний” –  одразу розумію: це громадський активіст, який “наступив на мозоль” чиновникам. Такі активісти є дуже пробивними, але з часом вони просто вигорають. 

Як на мене, у роботі регіонального напряму РПР ми зробили неймовірне – допомогли  створити реального стейкхолдера на місцях. У кожному місці при органах місцевого самоврядування існують громадські ради, але вони мають дуже низький рівень  ефективності і довіри громадян, адже створені за наказом “згори”.

18 місцевих коаліцій, які ми допомогли створити, вибудовують модель співпраці громадських організацій з органами влади знизу догори. Ми знаходимо спільні правила, узгоджений порядок денний, а після цього виходимо на колективну адвокацію. І саме ця робота з органами місцевого самоврядування підштовхує активістів продовжувати працювати на постійній основі. Це стає вигідно і чиновникам, адже вони зацікавлені у конструктивному діалозі з громадськістю, а отже і переобранні на наступні терміни.

І ось тут з’являється реальна можливість розбудувати інституцію – регіональну коаліцію, яка буде дійсно представляти інтереси громадськості. І чиновники усвідомлюють: їм не потрібна якась громадська рада, коли є об’єднані громадяни з чіткими пропозиціями. І саме з ними варто співпрацювати.

Чим пояснюється диспропорція у регіональних коаліціях, яких наразі всього 18? У Харківський області створено 2 місцеві коаліції, але жодної немає в Донецькій, Волинській та Закарпатській областях.

Регіональних коаліцій за принципом роботи Реанімаційного Пакету Реформ досі не існує у Луганській, Донецькій, Чернігівській, Волинській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Закарпатській областях [ред.]

Створення коаліцій – виключно ініціатива  місцевих активістів. За принципом РПР утворилися ці 18 коаліцій. Але у Чернівцях і Чернігові є коаліції, які діють за іншими принципами. Ми з ними співпрацюємо, обмінюємося даними.

Щодо питання диспропорції – чому коаліції немає у Житомирі, і чому вона сформувалася у невеликому місті Чугуєві Харківській області – це залежить від наявності громадських організацій, які прагнуть спільно працювати, разом долати виклики та вміють домовитися про спільну роботу. У Житомирі є сильні ГО, але вони не вмотивовані працювати разом.

Тобто утворення місцевих коаліцій залежить саме від громадської свідомості?

Абсолютно. Тому що рано чи пізно громадський активіст, який бажає реальних змін у своєму місті, усвідомлює: працювати легше з людьми, які поділяють твою думку. Хоча формат цієї співпраці може бути різним.

Який успіх регіональної коаліції або організації  Вас вразив?

Я буду говорити про успіхи саме коаліцій. Наприклад, у місті Богуслав Київської області громадські активісти разом із органами влади та громадою створили онлайн-каталог всіх доступних для громадян гуртків та інших публічних просторів. Задля цього громадські активісти у Богуславі, населення якого складає 16 тисяч людей, зібрали 2 тисячі підписів за те, що їм потрібен такий е-сервіс.

У Кропивницькому активісти пролобіювали ухвалення нового статуту громади, в якому є громадський бюджет, громадські слухання – всі необхідні механізми, аби будь-який громадянин міг долучитися до управління своїм містом.

У Тернополі активісти об’єдналися і провели бюджетні громадські слухання, щоб розробити конкретні пропозиції до проекту бюджету міста. Спочатку міська рада прийняла рішення дати до 10 днів для ознайомлення з документом. Власне, і опублікувала інформацію про те, що бюджет готовий, лише за 5 днів до того, як його мали ухвалювати. За ці 5 днів активісти розіслали проект бюджету всім можливим експертам країни, які встигли його проаналізувати. У результаті було надано 70 правок до проекту бюджету, з яких 20 взяли до уваги на бюджетних слуханнях. Згодом міська рада таки затвердила зміни щодо конкретного терміну оприлюднення проекту – рівно 10 днів.

У Рівному є чудовий досвід публічних слухань, який впровадила місцева коаліція “Рада реформ Рівного”. Це одна з кращих практик прямої демократії у місті, коли з будь-якого питання можна організувати публічні слухання. Організувати їх значно легше, ніж громадські.

Нещодавно у Вінниці місцева коаліція Ліга “НІКА” подала колективний позов проти Вінницького облгазу з вимогою переглянути тарифи на загальну суму у 100 млн грн. Активісти знайшли багато прогалин у тарифоутворенні. Напевно, облгаз навмисно їх створив, і за певний час накопичилася така величезна сума.

У 2014-2015 роках Ви працювали координатором руху “Чесно” у Тернопільській області. Які основні відмінності в умовах роботи для місцевих активістів тоді і зараз? Сьогодні збільшилися можливості впливу ГО на місцеві органи влади, або навпаки – зменшилися?

Сьогодні громадські організації стали більш професійними. Проте вікно можливостей закривається. У 2014, 2015 роках та початку 2016 року органи місцевого самоврядування (ОМС)  були більш поступливими і легше йшли на комунікацію. У 2017 та 2018 роках вже почалося “закручування гайок”.

Зараз ОМС співпрацюють з активістами там, де не бояться викриття. У так званих “темних зонах” – там, де можлива корупція – одразу починаються конфлікти. Але ми сподіваємося побачити нове вікно можливостей у 2020 році, коли на нас чекають місцеві вибори.

Яка головна відмінність у діяльності – методах адвокації, комунікації – між місцевими та київськими ГО?

Центральні органи влади залежать від того, що покажуть по телебаченню, напишуть ЗМІ, тобто як формується суспільна думка з того чи іншого питання. На місцевому рівні на неї більше впливають бізнес і органи влади, а не громадськість. 

Якщо центральні ЗМІ звертають увагу на місцеві події – тоді громадськості легше впливати на локальні процеси. 

У Києві, на відміну від регіонів, існує багато незалежних ЗМІ. У більшості міст України незаанґажована преса зустрічається дуже рідко.

Ще однією відмінністю є рівень професійності влади. У Києві представники влади є доволі фаховими та розуміють, що з громадськістю треба співпрацювати. На місцевому рівні професійної комунікації з громадськими активістами значно менше.

Хто виступає головними донорами місцевих ГО? Чому міжнародні партнери вважають за необхідне фінансувати зміни в Україні на місцях?

В основному донорами місцевих громадських організацій є міжнародні організації, але у багатьох містах ГО шукають самофінансування: краудфандинг, гроші бізнесменів та навіть державні кошти.

А яка мотивація міжнародних донорів фінансувати саме регіональні ГО?

Це дуже актуалізувалося після початку реформи децентралізації. Зараз всі ключові зміни в країні відбуваються на рівні громади, міста, регіону. Вибачте, але перенасичення Києва людьми та коштами теж грає свою роль. 

У регіонах люди шукають копійку, щоб робити реальні зміни.

Все, що громадські активісти роблять у Києві – це стратегічно важливо, але не треба забувати, що все це потім імплементується у регіонах. Якщо не буде впровадження на місцях, то те, що ми робимо в столиці – не матиме жодного значення.

Чи правда, що регіональним ГО не так легко отримати грант, як київським?

Так, регіональним громадським організаціям важче отримати грант, ніж столичним, адже вони не мають такої інституційної спроможності. Також впливає географічна відстань від донорів, адже легше фінансувати того, кого бачиш щотижня, аніж того, кого зустрічаєш раз на рік. Регіональний напрям РПР тут відіграє важливу роль: ми знайомимо донорів з історіями успіхів регіональних організацій.

А скільки потрібно грошей на рік для підтримки повноцінного функціонування однієї регіональної коаліції?

Я би тут говорив саме про базові потреби: це спільна комунікація, простір, фандрайзинг і адвокація. Саме від цього залежить успіх коаліції.

Залежно від розміру міста це може бути від 30 до 50 тис доларів на рік. Приблизно за 750 тис у.о. можна підтримувати діяльність 10-15 регіональних коаліцій і спільнот громадських активістів. Зараз у нас лише 7 коаліцій отримують фінансування від донорів.

Чи є в коаліцій така проблема, як брак коштів?

Авжеж. Часто через брак фінансів виникає “кадровий голод” і одна людина у громадській організації виконує обов’язки 3-4 працівників. Це “спалює” людей, вони вигорають.

З іншого боку, донорське фінансування – не панацея.

Метою нашої регіональної співпраці є не створення коаліцій, а розбудова спільнот.

А спільнота має навчитися самофінансуванню, покриваючи свої потреби через внески, краудфандинг, донорські чи державні кошти, або ж гроші бізнесу.

Який у бізнесу інтерес до фінансування регіональних ГО?

Насамперед – це впровадження змін у містах. Бізнесу треба впливати на владу цивілізовано, а механізмів мало. Бізнесмен розуміє, що краще допомогти громадським активістам, які лобіюватимуть його позицію: покращення бізнес-клімату, зменшення податків тощо. У точках дотику бізнесу та громадськості виникає крута синергія ресурсів і конкретних справ.

Як економіст за освітою: чи помітили кореляцію між рівнем активності громадського сектору у певному регіоні та рівнем бізнес-активності?

До прикладу, Дніпро – одне з найбагатших міст України. Мільярдний бюджет, розвинений бізнес, велика кількість мільйонерів. Але громадському сектору там дуже важко, адже як тільки з’являється якась концентрована громадська сила, то вона одразу  потрапляє у зону впливу чергового бізнесмена. Незалежних громадських організацій дуже мало. У таких містах коаліції громадських організацій досить слабкі, бо існує недовіра один до одного: люди думають, що всі працюють на певних зацікавлених осіб, а не на громаду.

Чи існує універсальна порада для всіх регіональних ГО?

Я постійно кажу: розбудовуйте довіру, розбудовуйте спільноту. Це важко та витратно,, але дуже потрібно. Бо там, де вдалося створити спільноту – відбуваються неймовірні зміни. Це показує досвід Рівного, Тернополя, Кропивницького, де активно працюють регіональні коаліції. Я вже не хвилююся за них: навіть без підтримки вони продовжать працювати, адже тепер є розвиненими спільнотами.

Порада, яку би я міг дати – це довіра, яка розбудовує спільноту.

Інтерв’ю підготовлене Реанімаційним Пакетом Реформ